Третьокласниця написала до газети про те, як вона провела літні канікули... Зокрема, розповіла, що її вкусив собака... І далі конкретний текст:
...Після цього нам довелося повернутися додому. Мама повела мене до лікаря, і мені зробили уколи. Було дуже жаль, що трапилась така неприємність.
Щодо мене, то я справді не можу не дивуватися з того, як маленькі діти "схоплюють" такі "дорослі" штампи, запам'ятовують їх і намагаються вживати у практичному мовленні.
І останній приклад. Це рядок із дитячого (групового) листа. Невелика група дітей із Закарпаття відпочивала у Дитячому центрі "Молода гвардія". І от настав час прощатися... Читаємо: "...Розлучалися з ними зі сльозами на очах." (...)
До цієї фрази матеріал сприймався дуже добре! А коли прочитаємо її, то здається, що вільний, свіжий потік думок припинився... І в результаті маємо негативний ефект. Тобто дочитуємо матеріал уже з посмішкою... Співчуття, співпереживання ніби кудись вивітрюються... І в усьому винен цей, пробачте, "клятий" штамп!!! [3]
Хотілося би завершити такою думкою: за своєю психологією діти схильні сприймати надруковане слово як повчальну норму значно більшою мірою, ніж дорослі. Юному читачеві важливо надати можливість розвиватися на високохудожніх зразках публіцистики, художньої літератури. Суспільство мусить зробити все, щоб діти відчували до себе повагу та розуміння. Це потребує величезної відповідальності всіх дорослих і, передусім, журналістів, які працюють у дитячій періодиці.
Докорінні політичні зміни в Україні кінця XX століття супроводжувались радикальними змінами і в суспільно-політичній свідомості, що вплинуло на систему мови в цілому, і на мовні засоби, що вживаються у політичному дискурсі зокрема Нові умови функціонування ЗМІ сприяють формуванню нового стилістичного канону, під яким ми розуміємо єдність структурних та змістових принципів організації мовних одиниць. Його основу складають норми відбору й сполучення мовних елементів у тексті відповідно до завдань комунікації. Терміни "стилістична норма" і "стилістичний канон" вживаються як синонімічні. Квазісинонімічним щодо них є термін "стилістичний узус", що позначає сукупність реальних газетник слововживань конкретної мікроепохи: в його основі лежить деяка абстрактна модель – сукупність стилістичних норм газетних слововживань – "стилістична норма" або "стилістичний канон"
Під час характеристики сучасної стилістичної норми газети слід виділити структурний (способи відбору й комбінації мовних одиниць) і змістовий аспекти Ці стилістичні параметри норми істотно розрізняються в плані стабільності / мінливості. Більш загальні, абстрактні принципи організації мовних одиниць складають специфіку газетної мови як такої. Специфіка мікроепохи полягає в характері виявлення загальних параметрів норми.
На зміни в мові преси першим, ще на початку епохи перебудови, звернув увагу М Панов, який виявив такі основні ознаки тогочасної мови преси: діалогічність, посилення особистісного начала; стилістичний динамізм, явища "перейменування" (у широкому сенсі); сполучення різко контрастних стилістичних елементів не тільки в межах тексту, але й у межах словосполучення (словосполучення будуються як семантичні та стилістичні контрасти, що "зрушує, змінює значення слова. Воно стає метафоричним, метонімічним, звужує або розширює своє значення") [22, 23]. Особливо важливим, на нашу думку, є висновок, до якого приходить автор, порівнюючи попередній період із сучасним: "У 30-60-ті роки панувало таке ставлення до літературної мови норма – це заборона Норма категорично визначає придатне від неприпустимого Тепер ставлення змінилося норма – це вибір Вона радить узяти з мови найбільше придатне в даному контексті" [22, 27]. Тенденції, виявлені М Пановим, знайшли своє відображення у подальших дослідженнях інших лінгвістів.
На ритуалізацію політичної мови в радянські часи цілком слушно вказують А. Баранов і Є. Казакевич. На їхній погляд, ритуалізація мови є неодмінною умовою функціонування політичної культури, основаної на тому, що супер-его "народ" займає в політичному дискурсі, тобто в ситуації політичної комунікації, одночасно два місця – і суб'єкта ("від імені якого усе робиться"), й адресата ("в ім'я якого усе робиться"). У політичній культурі такого типу "досягнення згоди відсувається на задній план, а то й зникає взагалі – домовлятися ні з ким" [6, 14]. Іншими словами, в доперебудовні часи політична мова не виконувала функції засобу комунікації, отже, повноцінного політичного дискурсу як такого не існувало. А. Баранов і Є. Казакевич формулюють цей факт так: "у політичному дискурсі "народ" як супер-его був поданий у вигляді окремих неавтономних псевдополітичних суб'єктів, що не перебували в реальному діалозі, але імітували його, мимоволі ритуалізуючи політичну комунікацію [6, 15-16]. Справжній політичний дискурс став можливим лише у посттоталітарну добу.
Негнучкість і формульність як визначальні ознаки радянського політичного дискурсу визначає Є. Какоріна; за її спостереженнями, радянський політичний дискурс (особливо в період від середини 60-х – до середини 80-х років) становив собою неприродно стабільну систему. Коло тем було заздалегідь задане, оцінки були соціально санкціоновані, існувала вироблена система фразеологічних засобів, використовувалися відібрані в ході становлення традиції способи – кліше [13, 18].
Аналіз мови преси останніх років свідчить про зміни загальних параметрів стилістичної норми.
По-перше, чинник теми повідомлення поступово втрачає релевантність, тобто зі змістової структури тексту усувається основний стилетвірний центр. У радянські часи саме тема задавала спосіб породження текстів відповідно до газетної норми, тобто вона визначала функціонально-комунікативний тип тексту (основну інтенцію та мовні засоби її втілення).
По-друге, основу стилістичної норми мови радянської преси творила схема розподілу мовних засобів (парадигма "трьох стилів" високе – нейтральне – знижене).
"Верхнім" полюсом була "передова стаття" і всілякі офіційні інформації, а "нижчим" – фейлетон. Нова система успадкувала від зруйнованої старої лише її "нижчий" полюс Ознаки фейлетону сьогодні поширені на всі функціонально-комунікативні типи текстів. Фейлетон як самостійний жанр майже цілком зникає з газети; "фейлетонні" правила побудови тексту застосовуються для всіх типів текстів.
По-третє, різні чинники (перехід на новий код, комунікативний намір автора) спричинили відродження такої органічної риси газетного тексту, як стилістична багатомірність (втрачена в радянський час). Це стилістичне явище відповідає "плюралізму" (розмаїттю індивідуальних лексиконів, поданих у газетній мові без попередньої модифікації, правки (йдеться, звичайно, не про літературну редакцію, а про уніфікацію, "унормування").
І. Лисакова у своїх соціолінгвістичних дослідженнях радянської преси зазначає, що монополія однієї партії на пресу призвела до переважання офіційно-ділового стилю в усіх виданнях. Вже до кінця першого десятиліття радянської влади, у міру зміцнення командно-адміністративної системи, у всіх газетах з'явилися директивно-імперативні інтонації, нівелювався стиль різних видань. У пресі затвердилася казенна мова, що було не стільки наслідком невмілості журналістів, скільки результатом тоталітаризації політичної системи. Жорстка ідеологічна цензура призвела до переваження стандарту над експресією у всіх типах видань, породила "канцелярит" – особливий радянський бюрократичний стиль спілкування [17, 17; 18, 83-86] Основними його ознаками, як свідчать наші спостереження, були: рясність штампів, мовних кліше й "чергових" метафор (від імені й за дорученням, цінні вказівки, нові обрії, світле майбутнє); схематизм та "воєнізовані" образи (битва за врожай, завоювання соціалізму), плакатність з відтінками вимоги та обов'язку (необхідно поглибити, підвищити роль); брак особистих оцінок та коментарів, "розмитість" (Існує думка, партія вважає, порадились і вирішили).
Після 1987 року поступово почали зникати пропагандистські формули радянської епохи – на тлі руйнації політичної системи відбувалася дестандартизація мови преси. Прагнення мови задовольнити нові суспільні вимоги, пристосуватися до нових умов найяскравіше виявилось у появі семантичних неологізмів (перебудова, гласність, омонівець, роздержавлення), поверненні в обіг "застарілих" лексичних одиниць (комерційний банк, гімназія), а також в активному запозиченні іншомовної лексики (маркетинг, бартер, спонсор).
Для мови наших днів характерним є розвиток тенденцій, що з'явилися у період перебудови. Комунікація стає адресною, діалогічною. На зміну "розмитому" "ми" приходить конкретне "я". Повертаються лексеми, що у радянський період вийшли зі щоденного вжитку у зв'язку зі зникненням реалій, які вони позначали в українському минулому (віче; правиця (праве крило парламенту). Актуалізації "застарілої" лексики великою мірою сприяє відродження духовних традицій, культурник цінностей і суспільних реалій, які були втрачені чи заборонені у добу тоталітаризму. З іншого боку, значна частина політичної лексики, що донедавна становила поняттєву основу політичного дискурсу, перейшла у розряд потенційних історизмів, які позначають явища радянського минулого (політбюро, соціалістичний табір).
Важливою рисою сучасної газетної мови є тенденція до масового поглинання, асиміляції чужорідних елементів (іностильових і/чи іншомовних): "...прем'єр запропонував депутатам своє ноу-хау" (Щербакова М. Віктор Ющенко. Восьмий прем'єр епохи змін // В&П. – 2000. – 16-22 черв.); "...ані рік тому, коли критику уряду в ейфорії ігнорували всі" (Маркосян О. Скромна чарівність громадськості //В&П -2001 – 24 квіт), "...серед безперечних аутсайдерів процесу довиборів до парламенту... "Громада"... по жодному з округів власного кандидата не виставлятиме..." (Волошин В. 10 мандатів як "ласий шмат" для більшості // В&П. – 2000. – 18-24 квіт); "...неприбуткових структур, які виконують, по суті, лобістські функції" (Податкове законодавство не стимулює діяльність недержавних організацій // День. – 2001. – 10 квіт).