У 80-ті – на початку 90-х років у часи "перебудови", на сторінках газет з'явилися слова на позначення нових понять: "демократизація", "гласність", "товариство боротьби за тверезість", "неформальні об'єднання", "соціалізм з демократичним обличчям", "індивідуальна трудова діяльність", "нове мислення", які невдовзі поповнилися "народними фронтами" і "рухами", а закінчилися разом із "серпневим путчем" і "гекачепістами". Доволі швидко проминула перебудова і її мовні кліше вже призабулися. А які були гарячі події, дебати, скільки емоцій і надій! Прийшов новий час з новими гаслами і кліше.
Якщо стереотипи не узгоджуються між собою, то виникає ситуація, коли вони дають людині протилежні "рекомендації щодо оптимальної дії". Людина втрачає орієнтацію, зменшується її активність, психіка перенапружується або навпаки, перестає сприймати подразнюючі сигнали, паралізується [12, 62-72]. Це створює сприятливі умови для подвійної моралі, розірваності свідомості, розбіжностей між словами і справами, що ми й зазначали, описуючи епоху "застою". Дещо подібне можна побачити і в нинішній українській ситуації. Знову, як і колись, на людину діють різноспрямовані стереотипи: використовувані ЗМІ і сформовані реальним життєвим середовищем:
Незалежнiсть корумпована країна
Європейський вибiр касетний скандал
свобода слова продажна преса, цензура, "темники"
ринкова економіка податковий "беспредел"
громадянське суспiльство кримiнально-олiгархiчна влада
вiльнi вибори адмiнiстративний ресурс
Ситуація зі станом української журналістики взагалі й зі свободою слова зокрема обговорюється і в професійному журналістському середовищі: "Коли прем'єр Кінах заявляє, що місія журналіста "бути в перших рядах творення нового життя, точним і яскравим словом сприяти її (?) удосконаленню заради утвердження високого завоювання людства – демократії, свободи слова і поваги до особистості", мені особисто жваво пригадується пишна риторика тридцятирічної давности" [21].
Відомо, що немає нічого таємного, яке з часом не стало би явним. Сучасні ЗМК доводять, що можна сказати і навпаки: немає нічого явного, яке не можна було б "замовчати", а отже, зробити таким, якого ніби немає.
"Український народ позбавлений об'єктивної інформації, та власне просто позбавлений інформації як такої… Для того, щоб переконатися в наявності цензури, варто просто подивитися телевізор, де одних подій чи ньюзмейкерів забагато, інших замало, або й зовсім немає. Чи просто порівняти реальні події з тим, що і як показують публіці… А найсмішніше – це інтерпретування, яке для всіх куплених газет і каналів явно робиться в одному місці. І всі знають, де те місце" [20].
Якщо ж немає можливості приховати якусь інформацію, то можна для неї придумати кілька вигідних замовникові пояснювальних версій і закріпити їх у масовій свідомості за допомогою ЗМК. А якщо добре завчасно подумати, то можна навіть спланувати появу подій і фактів, які б підтверджували потрібні версії.
Засоби масової інформації в змозі проводити не лише певні маніпуляції з окремими подіями. Вони можуть створювати багатомірні комплекси фактів, подій, осіб, таку собі віртуальну реальність, стійку умовну модель справжньої реальності. ЗМІ можуть підтримувати таку модель у колективній свідомості реципієнтів протягом порівняно тривалого часу і на великій території. Це можна побачити під час виборів, "викидання" в пресу компроматів (як проти влади, так і проти опозиції), висвітлення кримінальних дій впливових осіб або "замовних" убивств відомих людей, лобіювання законів і виконавчих рішень, створення "дутого" іміджу окремим особам чи фірмам і т.п.
Отже, формування стереотипів засобами ЗМК нині не кинуте напризволяще – цим питанням переймаються у високих кабінетах. Наскільки "адміністративні" настанови на користь України та її людей – це окреме питання. Але з іншого боку, ці зусилля, як і у "застійні" роки, не дуже й успішні, про що свідчить наявність паралельних протилежних стереотипів.
І це стосується не лише Радянського Союзу – згадаємо хоча б нацистську Німеччину, де ідеологічні служби через ЗМІ за допомогою тих самих механізмів ретельно створювали імідж своєму "вождеві всіх народів" – фюреру Адольфу. Шаблони ті самі, гасла аналогічні: "ворог нації" у німців і "ворог народу" у нас. І там, і там маси, оброблені ЗМІ, вимагали фізичної розправи над "ворогами народу / нації".
Сьогодні в Україні газетна періодика для дітей представлена виданнями: "Зірка", "Перемена", "Велика дитяча газета", "Казковий вечір" та іншими, менш відомими. У наш час періодичні видання для дітей – важливий засіб виховання, донесення до читачів, різнопланової інформації, ознайомлення з новинками дитячої літератури; це, по суті, постійне джерело інформування про життя Батьківщини та зарубіжних країн.
Мова дитячої газети – особливий різновид літературної мови, і вона має свої засоби виразності, дієвості, емоційності, свої естетичні ідеали.
Для дитячих видань характерний так званий стандарт, закріплений за певними тематичними, логічними поняттями. Переважна більшість газетних кліше (стандартів або стереотипів мовлення) характеризується звичними функціями. Газета в багатьох своїх жанрах користується стандартними засобами, розрахованими на багаторазове застосування і нерідко – на певний емоційний вплив. Хоча газетні кліше консервативніші і стійкіші порівняно, наприклад, із кліше художнього мовлення, але й вони зношуються. Будь-який вислів, особливо той, що був розрахований на емоційний, експресивний вплив, із плином часу втрачає свою виражальну силу, перетворюється на штамп і підлягає заміні чи оновленню. І не тільки через втрату виражальної сили слід уникати такого негативного явища, як штампи, а й через негативне сприйняття їх читачами. Вважаю не зайвим нагадати: штамп – це такий часто повторюваний засіб висловлювання думки, який справляє негативне стилістично-змістове враження (за цим розуміється велика гама емоцій: від глузливої посмішки до, на жаль, сильного роздратування, – це вже залежить від реакції кожного окремого читача, його рівня володіння мовою тощо.) [3].
На жаль, на сторінках дитячих видань штампи з'являються доволі часто. Штамп, вкладений в уста дитини, спотворює мову та стиль значно більшою мірою, ніж уживаний дорослим, бо він різко випадає зі стилю дитячого мовлення і не помітити його неможливо. Так, неприродно звучать слова "На жаль, я не маю мовної практики" з вуст дев'ятирічної дитини (у надрукованому листі), або "об'єктом нашої сьогоднішньої розмови буде одна зворушлива подія" (з надрукованого в газеті листа третьокласників). Чи ось такі невиправдані використання стандартів уже з матеріалів доросліших авторів:
(...) у 15 літ став круглим сиротою. Замінивши батька на посту двірника, Тігран водночас продовжує відвідувати школу, де вчиться на відмінно, і посилено працює над шахами. Школа, робота, шахівниця – таку непосильну ношу взяв на свої худорляві плечі юнак. (...)
Чомусь автор вважає, що, коли в юнака труднощі, то його плечі обов'язково повинні бути худорлявими. По-справжньому комічне враження залишається від стилістично непоєднуваних слів "на посту двірника" [3].
А ось наступний уривок:
Надворі дощ. Темно. Раз у раз спалахує блискавка і гримить грім. У такі хвилини я почуваю себе у своїй світлій кімнаті особливо затишно (...) [3].
Здається, ніби все гаразд... Причепитися нема до чого. Та ось прислівникове сполучення раз у раз аж тричі використовується на одній сторінці! І тому набуває ознак штампу, якого не помітити просто неможливо.
Не дуже приємно сприймається вживання у тексті відомого сталого словосполучення "зі сльозами на очах": "Іноді ми згадуємо своє минуле з радістю, а іноді – зі сльозами на очах ..." – читаємо в листі...
Через сторінку в листі шестикласниці знову натрапляємо на штамповані вислови:
(...) Нам заздрять багато учнів школи, в тому числі і мій брат Сашко, який закінчив 9-й клас. Вони б теж хотіли піти в похід, але їх не повели. А от наша класна керівничка Марія Іванівна Шарій не побоялася взяти на себе відповідальність. І ми їй за це сердечно вдячні [3].
"Взяти на себе відповідальність", "за це сердечно вдячні" – надто заяложені вирази. Можна цю саму думку висловити іншими словами. До того ж, вони різко випадають зі стилю дитячого мовлення... Хоча, слід віддати належне тій дівчинці, вона уважно слухає розмови дорослих. Мабуть, частенько звучали в їхньому спілкуванні ці звороти, учениця запам'ятала їх, а може вважає для себе зразком.
У надрукованому матеріалі одинадцятирічного хлопчика читаємо таке:
(...) Коли в сусідів щось ламається, завжди кличуть Андрія, тому що він обов'язково полагодить. Звісно, Андрієві ще бракує досвіду, та він це розуміє і вчиться, не покладаючи рук.
І тут штампи, стильова штучність яких у дитячих висловлюваннях, хоч-не-хочеш, а відчувається.
Є рубрика в "Зірці" "На конкурс "Цікаве перо". Їй, час від часу, виділяють цілу сторінку... І от у маленьких матеріалах конкурсантів натрапляємо: "...І мене Руслан ніколи не залишає в біді, допомагає і словом, і ділом...", або: "...Як кажуть – майстер на всі руки...", або ще: "...з радістю погодився... моєму захопленню не було меж...". Коли в дитячі, природні розповіді вкраплено речення на зразок прочитаних, одразу помічаєш невластивість їх мові дитини, що сковує безпосередність дитячого стилю, заважає сприйманню вкладеного в той чи той контекст змісту [3].