Бурхливе утворення нових дисциплін (в середньому кожні 25 років число їх подвоюється) спричиняє собою їх потребу у власній термінології, що призводить до стихійного виникнення термінологій.
В умовах "термінологічного потопу" перед фахівцями постає серйозна проблема впорядкування всього масиву термінології. І в цьому випадку на перший план висувається такий важливий аспект, як нормативність.
Термінологія, займаючи в спеціальних мовах центральне місце, володіє певною самостійністю формування і розвитку. Звідси неминуче витікає і деяка самостійність лінгвістичного критерію оцінки терміну, і зокрема, нормативної його оцінки.
Лінгвістична нормативність в загальному вигляді - це правильність освіти і вживання епоніма-терміну. Процеси терміноутворення і терміновживання - не стихійні, а свідомі процеси, підконтрольні лінгвістам і термінологам.
Норма в термінології повинна не суперечити, а відповідати нормам загальнолітературної мови, в той же час існують і особливі вимоги, які пред'являються до терміну.
Питання це має давню традицію. Нормативні вимоги до терміну вперше були сформульовані основоположником російської термінологічної школи Д. С. Лотте. Це - системність термінології, незалежність терміну від контексту, стислість терміну, його абсолютна і відносна однозначність, простота і зрозумілість, ступінь впровадження терміну [28,c.47].
Надалі ці вимоги лягли в основу методичної роботи над термінологією в Комітеті науково-технічної термінології Академії наук і були зведені воєдино в "Короткому методичному посібнику з розробки і впорядкування науково-технічної термінології".
Зупинимося докладніше на кожній з цих вимог, які відносяться до епоніму-терміну в рівній мірі:
1. У вимозі фіксованого змісту (одному знаку відповідає одне поняття) полягає положення про те, що термін повинен мати обмежений, чітко фіксований зміст в межах певної терміносистеми в конкретний період розвитку даної області знання (останнє уточнення представляється важливим, оскільки з поглибленням знання зміст поняття може розвиватися і з часом той же термін може набути іншого значення).
Звичайні слова уточнюють своє значення, набувають різних смислових відтінків в контексті фразеологізму, у поєднанні з іншими словами.
Контекстна ж рухливість значення для терміну абсолютно неприпустима. Потрібно підкреслити, що тут міститься логічна вимога до терміну - постійність його значення в рамках певної терміносистеми.
2. Наступна вимога - точність терміну. Під точністю зазвичай розуміється чіткість, обмеженість значення.
Ця чіткість обумовлена тим, що спеціальне поняття, як правило, має точні межі, що зазвичай встановлюються за допомогою визначення - дефініції терміну [6,c.240].
З погляду віддзеркалення змісту поняття точність терміну означає, що в його дефініції є необхідні і достатні ознаки поняття, що позначається.
Термін повинен також (прямо або побічно) відображати ознаки, по яких можна відрізнити одне поняття від іншого. Терміни володіють різним ступенем точності.
Найбільш точними (або правильно орієнтуючими) представляються мотивовані терміни, в структурі яких особливо яскраво передані зміст поняття або його відмітні ознаки, наприклад: чутлива поверхня напівпровідникового детектора іонізуючого випромінювання, цільність зовнішньої зони дифузійного шару [9,c.114].
Значення безлічі невмотивованих термінів не виводиться із значення тих, що входять в них терміноелементів (з'єднання типу ластівчин хвіст). Сюди ж відносяться і хибномотивовані терміни типу атом або терміни-епоними.
Останні мають ту позитивну якість, що не викликають ніяких асоціацій. Але тут є і негативний аспект: в більшості випадків епоніми-терміни не викликають уявлень і не відображають зв'язку даного поняття з іншими (многочлени Чебишева, кератопротез Федорова), тому освоїти їх надзвичайно важко.
3. Вимога однозначності епоніма-терміна.
Особливо незручна в даному випадку категоріальна багатозначність, коли в межах однієї терміносистеми одна і та ж форма використовується для позначення операції і її результату.
Упорядкувавши термінологію, тобто фіксуючи значення кожного терміну даної системи понять, встановлюють однозначність терміну.
4. Термін не повинен мати синонімів.
Синоніми в термінології мають іншу природу і виконують інші функції, ніж в загальнолітературній мові. Під синонімією в термінології зазвичай розуміють явище дублетності (офтальмолог - окуліст, бремсберг - спуск, генитив - родовий відмінок).
Відносно епоніма-терміна випадку синонімії вкрай рідкісні, практично виключаються [15,c.33-47].
Що стосується коротких форм термінів, то існування фонетичних, графічних, морфологічних, словотворчих, синтаксичних і інших варіантів термінів призводить до коливань в їх написанні, породжує вимогу інваріантності термінів - незмінності їх форми.
Порівн.: лимфангоит - лимфангиит - лімфангіт (у медицині), граффитто - графитто - сграффитто (у архітектурі), дискета - дискетта (у інформатиці).
Це ускладнює спілкування фахівців, і часто формальна різниця приводить до семантичної диференціації.
5. Термін повинен бути систематичним.
Систематичність термінології базується на класифікації понять, виходячи з якої виділяються необхідні і достатні ознаки, що включаються в термін, після чого підбираються слова і їх частини (терміноелементи) для утворення терміну. Це вимога повністю відповідає епонімам-термінам.
З систематичністю терміну тісно пов'язана його мотивованість, т. е, семантична прозорість, що дозволяє скласти уявлення про зване терміном поняття.
Систематичність дає можливість віддзеркалення в структурі терміну його певного місця в даній терміносистемі, зв'язку одного поняття з іншими, його віднесеності до певної логічної категорії понять.
Таким чином, ознаки, які кладуться в основу побудови термінів, що відображають видові поняття, тобто поняття, що стоять на одному класифікаційному ступені, повинні бути однакові.
Звичайно, ми бачимо, що епоніми-терміни мають свої індивідуальні особливості, але і частково вони співпадають із загальними вимогами термінів, які розглянуті вище [ 31,c.27-36].
6. Стислість терміну. Термін повинен бути коротким. Тут можна відзначити суперечність між прагненням до точності терміносистеми і - до стислості термінів.
Для сучасної епохи особливо характерне утворення протяжних термінів, в яких прагнуть передати більшу кількість ознак понять, що позначаються ними. Намічується тенденція до ускладнення структури термінів-словосполучень, з'являються довгі, громіздкі назви, що наближаються до термінів-описів [30,c.215].
Ця вимога дуже актуальна відносно епоніма-терміну, оскільки потреба в ускладнених конструкціях пояснюється тим, що засобами розгорненого словосполучення передається більша кількість ознак спеціального поняття і тим самим збільшується ступінь семантичної мотивованості епоніма-терміна, що для нього дуже істотно.
Крім того, в розгорнених епонімах-термінах можливе поєднання деталізованого поняття з таким позначенням деталей, що термінує, яке робило б це позначення зрозумілим поза контекстом, тобто було б однозначним.
Але оборотною стороною подібної однозначності виявляється громіздкість тексту. Практика ж стикається з необхідністю шукати скорочений варіант довгого незручного найменування, що відповідає закону економії мовних засобів.
І в цьому випадку принципове значення має питання про те, яке словосполучення можна вважати коротким варіантом (за іншими джерелами - формою) терміну. Короткий варіант - це скорочений, але функціонально рівноцінний, вторинний знак поняття, що термінує. Він завжди проводиться від семантичної і знакової структури основного терміну.
Короткий варіант не може бути довільним, вільним, він повинен зберігати в собі необхідні систематизуючі ознаки, які поміщені в повному епонімі-терміні [8,c.168].
У роботах останніх років виділяють прагматичні вимоги, обумовлені специфікою функціонування терміну, серед яких можна назвати наступні: зануреність, сучасність, інтернаціональність і благозвучність терміну, у тому числі і епоніма-терміну, особливо в медицині.
Потреби міжнародного спілкування фахівців у зв'язку з тенденцією, що росте, до інтернаціоналізації наукових досліджень, збільшенням обміну наукової і технічної інформації відбиваються в зростанні престижу інтернаціональності, або близькості форми і збіги за змістом, епонімів-термінів, що вживаються в декількох національних мовах.
Ця тенденція відображає необхідність примирити вимогу наукової точності, з одного боку, і практичній стислості - з іншою.
Благозвучність епоніма-терміна має два аспекти: зручність вимови і власне благозвучність [27,c.158].
Специфіка деяких областей знання пред'являє додаткові вимоги до епонімів-термінів, наприклад, бажання не травмувати присутніх хворих призводить до навмисної недоступності медичної термінології і заміни таких термінів.
Всі ці нормативні розпорядження мають на увазі "ідеальний" термін і, звичайно, складно їх виконати на практиці. При стандартизації нормативність вимог спрощується. Так, як обов'язкові властивості епоніма-терміну висуваються однозначність, стислість і відповідність нормам і правилам російської мови. Решта вимог до науково-технічного епоніму-терміну пропонується вважати факультативними.
Усестороннє вивчення медичних термінів в лінгвістичному і понятійному аспектах є важливим етапом у вирішенні міжмовної комунікації.
Наявність в термінологічній системі як загальних з лексикою російської мови, так і специфічних характеристик припускає двосторонню спрямованість процесу вивчення епоніма-терміну [23,c.287].
З одного боку, предметом аналізу стають ті параметри епоніма-терміна, які зближують його із загальновживаними словами, з іншого боку, інтерес викликає специфіка епоніма-терміна, яка визначає його приналежність до власної терміносистеми.