Але синтаксичний аналіз, як правило, не в змозі визначити на рівні граматики однозначну синтаксичну структуру вхідного речення. Завжди існує кілька варіантів дерев виводу вхідної послідовності речення, але тільки один є найбільш адекватним з погляду семантичної інтерпретації синтаксичного дерева [69,с.7].
Використовуючи описану техніку контекстного семантичного пов'язування концептів-значень в онтологічній мережі, можна ефективно вирішувати проблеми синтаксичної структурної неоднозначності ЕЯ речень.
Для цього в алгоритмах побудови дерев виводу речення в місцях утворення альтернативних зв'язок потрібно з набору варіантів вибирати зв'язок, що поєднує в одну синтаксичну групу найбільш близькі за змістом концепту-значення.
Для цього потрібно для кожного синтаксичного зв'язку обчислювати найкоротшу відстань в онтології між концептами-значеннями слів, поєднуваних даним зв'язком. Значення довжини знайденого шляху приймається за вагу побудованого зв'язку. Найбільш легкі зв'язки є більше пріоритетними на наступному етапі побудови дерева.
Таким чином, контекстний семантичний аналіз керує процесом синтаксичного аналізу, а синтаксичний аналіз генерує вхідну структуру для семантичного аналізу.
Ми одержуємо модель лінгвістичного процесора, у якому процеси різного рівня аналізу є не стільки послідовними, скільки взаємодіючими в паралельно-послідовному режимі, причому управління належить більше високорівневому процесу - семантичному аналізу.
Лексичні одиниці, що репрезентують концепт, відображають зміни, які відбуваються у певній лінгвокультурі та є віддзеркаленням відмінностей, які відрізняють одну лінгвокультуру від іншої. С. Г. Воркачов у семантичній структурі концепту виділяє два ряди семантичних ознак: по-перше, семантичні ознаки, спільні для усіх його мовних організацій, які утворюють його понятійну або прототипічну основу, та, по-друге, семантичні ознаки, спільні принаймні для частини його реалізацій, які відзначені лінгвокультурною, етносемантичною специфікою та пов’язані з ментальністю носіїв мови або з менталітетом національної мовної особистості [13,c.53].
Аналіз лексичної структури концепту полягає у виділенні його ядра (словникового значення тої чи іншої лексеми) та периферії, яку за В.А.Масловою, визначаємо як суб’єктивний досвід, різні прагматичні складові лексеми, конотації й асоціації [51, с. 45]. Лексична структура концепту розглядається у когнітивних дослідженнях як польова структура. При цьому сучасні дослідники вдаються до таких термінів як лексико-семантична група [13,c.9], абстрактне семантичне поле [14,c.4], концептуальне поле [23,c.2], семантико-тематичне поле [8,c.5] тощо. Польовий підхід до дослідження лексики широко використовується структурною лінгвістикою. Основною відмінністю когнітивного підходу до вивчення лексичних полів є зв’язок значення слова зі структурою знання, що лежить в його основі, в той час як структурна лінгвістика займається дослідженням груп лексем заради них самих [30, с. 30].
Вивчення лексичної структури концепту як польової структури передбачає виділення ядерних та периферійних елементів. Ядро концепту визначається як його базовий шар та сукупність когнітивних шарів та когнітивних сегментів у сукупності когнітивних ознак, що їх утворюють. Периферію концепту складає його інтерпретаційне поле – сукупність слабко сконструйованих предикацій, які відображають інтерпретацію окремих концептуальних ознак та їх сполучень у вигляді тверджень, установок свідомості, що випливають у даній культурі із змісту концепту.
М. В. Нікітін називає ядро концепту його інтенсіоналом, який вписує концепт у глобальну когнітивну структуру знання. Периферійне поле концепту утворюється його імплікаціоналом – сукупністю ознак, з різним ступенем ймовірності пов’язаних з ядром. Імплікаціонал вписує концепт у глобальну структуру знання у її горизонтальному (лінійному) вимірі – як ланку загальної системи зв’язків та взаємодії сутностей [68, с. 54].
Однією з методик концептуального аналізу є вивчення концепту через лексико-граматичне поле лексеми, що його репрезентує [5,c.10]. При цьому під лексико-граматичним полем розуміють „об’єднання лексем, їх словоформ і дериватів, певним чином упорядкованих” [5,c.11]. Абстрактний характер концепту зумовлює необхідність включення до числа його мовних репрезентантів лексем різного ступеню абстракції. Як зазначає І. А. Стернін, жоден концепт не може бути представлений як жорстка структура, тотожна значенню слова [75, с. 58].
Базові номінанти, або, за визначенням І. Стерніна, ключові слова-репрезентанти [75, с. 61] концепту „жіночність” є спільними для вікторіанської культури і для сучасного дискурсу. Проте, як зазначає И. Манкевич, відтінки значень, що несуть прагматичну інформацію, формуються у діахронічній вертикалі дискурсу. тобто в історичному контексті [52,c.180]. Лексичні одиниці матеріально фіксують чисельні культурні трансформації, що відбувається на тому чи іншому етапі розвитку етносу.
Встановлення семантичного обсягу лексем, що вербалізує концепт, полягає у виявленні диференційних та контекстуальних семантичних ознак, які створюють у тексті різні конотативні смислові відтінки значення. Крім того, як зазначає И. Манкевич, номінації жіночого роду реалізують цілу низку асоціативних смислів, які не можуть бути кваліфіковані як конотації, оскільки вони не залучені до структури значення номінації, а набуваються в дискурсі [52, с. 182]. Для аналізу даних, отриманих під час компонентного аналізу, С. А. Жаботинська пропонує концепцію базових фреймів. Дослідниця виділяє предметний, акціональний, посесивний, таксономічний та компаративний типи фреймів. В результаті інтеграції базових фреймів виникає міжфреймова сітка, яка відображає структуру лексичного значення [34, с. 84 ]. Дослідниця розглядає базові фрейми як свого роду „будівельні блоки” для ментальної репрезентації тої чи іншої області людського досвіду [34, с. 88].
С. А. Жаботинська вважає, що базові фрейми можуть бути використані в якості універсального інструментарію для структуризації інформації, що стоїть як за окремою лексичною одиницею, так і за лексичним полем [34, с. 91 ].
Визначення семантичного обсягу концептуального поля відбувається на основі словникових дефініцій, проте подібний підхід виявляється недостатнім для вивчення концептів, що мають складну семантичну структуру, характеризуються універсальною та водночас культурно обумовленою природою, розмаїттям авторських інтерпретацій тощо. До числа таких концептів належить концепт „Жіночність”, який розглядається у даній роботі як такий, що є ширшим та більш абстрактним за концепт „Жінка”. Виявлення корпусу номінантів концепту „Жіночність” ускладнюється тим, що його не можна обмежити лише фемінізмами (що визначаються як „лексичні та фразеологічні найменування, які поєднані значенням „особа жіночої статі” [5,с.416]. В якості номінацій концепту „Жіночність” у нашій роботі розглядаються як лексичні одиниці, що є номінантами жінок, так і лексеми, які здійснюють референцію до станів, якостей та дій, тою чи іншою мірою пов’язаних з поняттям „жіночність”.
Враховуючи сказане вище, концепт „Жіночність” подаємо у вигляді фреймової структури, ядерними елементами якої є абстрактні іменники зі значенням „жіночність” або „жіноцтво”. Периферійними елементами концепту вважаємо іменники-номінації особи жіночої статі, а також прикметники зі значенням „жіночий”, жіночний”, „притаманний жінці”.
Лексичні одиниці, що репрезентують концепт, відображають зміни, які відбуваються у певній лінгвокультурі та є віддзеркаленням відмінностей, які відрізняють одну лінгвокультуру від іншої. С. Г. Воркачов у семантичній структурі концепту виділяє два ряди семантичних ознак: по-перше, семантичні ознаки, спільні для усіх його мовних організацій, які утворюють його понятійну або прототипічну основу, та, по-друге, семантичні ознаки, спільні принаймні для частини його реалізацій, які відзначені лінгвокультурною, етносемантичною специфікою та пов’язані з ментальністю носіїв мови або з менталітетом національної мовної особистості [22,c.83].
Аналіз лексичної структури концепту полягає у виділенні його ядра (словникового значення тої чи іншої лексеми) та периферії, яку за В.А.Масловою, визначаємо як суб’єктивний досвід, різні прагматичні складові лексеми, конотації й асоціації [53, с. 245]. Лексична структура концепту розглядається у когнітивних дослідженнях як польова структура. При цьому сучасні дослідники вдаються до таких термінів як лексико-семантична група [13,c.9], абстрактне семантичне поле [14,c.4], концептуальне поле [23,c.2], семантико-тематичне поле [8,c.5] тощо. Польовий підхід до дослідження лексики широко використовується структурною лінгвістикою. Основною відмінністю когнітивного підходу до вивчення лексичних полів є зв’язок значення слова зі структурою знання, що лежить в його основі, в той час як структурна лінгвістика займається дослідженням груп лексем заради них самих [30, с. 30].
Вивчення лексичної структури концепту як польової структури передбачає виділення ядерних та периферійних елементів. Ядро концепту визначається як його базовий шар та сукупність когнітивних шарів та когнітивних сегментів у сукупності когнітивних ознак, що їх утворюють. Периферію концепту складає його інтерпретаційне поле – сукупність слабко сконструйованих предикацій, які відображають інтерпретацію окремих концептуальних ознак та їх сполучень у вигляді тверджень, установок свідомості, що випливають у даній культурі із змісту концепту [75, с. 61]. Н. Н. Нечаев називає ядро концепту його інтенсіоналом, який вписує концепт у глобальну когнітивну структуру знання. Периферійне поле концепту утворюється його імплікаціоналом – сукупністю ознак, з різним ступенем ймовірності пов’язаних з ядром. Імплікаціонал вписує концепт у глобальну структуру знання у її горизонтальному (лінійному) вимірі – як ланку загальної системи зв’язків та взаємодії сутностей [56, с. 5].