Смекни!
smekni.com

Засоби вираження визначеності та невизначеності в сучасній англійській мові у зіставленні з українською (стр. 3 из 6)

Невизначений займенник one вживається на позначення осіб, що мають загальний (безособовий) характер, як слово-замінник іменника, яке уже вживалося в реченні, з метою уникнення його повторення: One should be patient. – Слід бути терплячим. У цьому реченні чітко виражена категорія невизначеності, оскільки не зрозуміло, кому саме слід бути терплячим, тому порада сприймається як загальна порада для будь-кого.

Також невизначений займенник one вживається для вираження невизначеного часу: Onedayweshallmeetagain. – Одного дня ми зустрінемося знову. One dark night there came a knock at the door. – Однієї темної ночі у двері постукали.

У сполученні з визначеним артиклем займенник one уживається для вираження значення „той самий”, „єдиний”, тобто у цьому випадку уже маємо справу із вираженням визначеності: Stephenistheonemantohelpusout. – Стефен – єдина людина, здатна допомогти. Thisistheonewaytoavoidtherisk. – Це єдина можливість уникнути ризику.

Сполучаючись із дієсловами must, oughtto, can, may, займенник one має узагальнено-безособове значення „треба”, „слід”, „необхідно” і т.д.: Onemustbecarefulaboutwhattheysay. One ought to think better of people. You can never tell what may happen.

2) переддетермінативи, які сполучаються лише з невизначеністю: such (a), many (a), (a) most:

In a word, before such an Amazing Offer, before such a vastness and variety of vistas, I was as helpless Adam at the preview of early oriental history. (NabokovV. TheAnnotatedLolita). Словом, перед таким сенсаційним офертом, перед таким широкими й різноманітними перспективами я був податливим, як Адам перед...

До більш віддаленої периферії можна віднести такі засоби вираження невизначеності, як:

1) субститути one, something, nothing та ін.

I cannot say he behaved insolently or anything like that. – Не те, щоб він поводив себе нахабно, або що-небудь у цьому роді.

2) займенникові сполучення some, any, many, none + other (також з прийменником of):

Theyweremisshapen, bare-necked, veryswarthyandoneof themworedarkglasses(NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Вони були якогось кривого складу, з голими шиями, чорняві; один із них був у темних окулярах.

В англійській мові визначені та невизначені артиклі також можуть уживатися з власними іменниками. Група дослідників вважає, що артиклі свідчать про перехід власного імені в загальне, інші дослідники говорять про те, що вживання артиклів пов’язане з наявністю описових і лімітивних визначень, необхідністю виділити фразу, аспект, стан об’єкта.

У випадку первинної номінації невизначений артикль показує, що ім’я представлене як таке, що не має екстралінгвістичного фону:

Anadvertisementinalewdmagazinelandedme, onebraveday, intheofficeofaMlleEdith(NabokovV. TheAnnotatedLolita). – За оголошенням в непристойному журнальчику одного заповзятого дня я опинився в конторі якоїсь MlleEdith.

Сполучення визначеного артикля з власним іменем має свою специфіку: актуалізується фон, який містить у собі позитивну або негативну оцінку:

Despitemynaturalvigor, Iamnopugilist, whiletheshortbutbroad-shoulderedMaximovichseemedmadeofpigiron(NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Незважаючи на природну мою силу, я зовсім не боксер, між тим як низькорослий, але широкоплечий Максимович здавався відлитим із чавуну.

В цілому, визначений артикль указує на стійкі ситуативні характеристики людини, які завдяки їхній стабільності можна розглядати як відомі адресату.


РОЗДІЛ ІІ. ПОРІВНЯЛЬНА ТИПОЛОГІЯ ВИРАЖЕННЯ ВИЗНАЧЕНОСТІ / НЕВИЗНАЧЕНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

1. Відношення означуване слово – означення - визначеність

На противагу англійській в українській мові категорія визначеності / невизначеності не має морфологічного вираження й виражається лексичними засобами. Зрозуміло, що немає необхідності доводити можливість і правомірність порівняльного лінгвістичного дослідження, яке не залежить від генеалогічного принципу. Так, на думку М.С. Трубецького, у той час, як порівняльна граматика мов відомої генеалогічної групи має за мету з’ясувати походження того чи іншого явища, що спостерігається в кожній із цих мов, і, тому, виявляє діахронічний підхід, порівняльне вивчення неспоріднених мов має на меті висвітлення синхронних відношень між фактами мови в порівнянні з аналогічними відношеннями, що існують в іншій мові або в зовсім іншому контексті. Таке дослідження може бути здійснене лише з позицій синхронного аналізу [22, 37]. Тому відсутність граматично вираженої категорії визначеності / невизначеності в українській мові не виключає можливості існування цієї категорії в мові імпліцитно, а тому ця категорія вимагає дослідження у порівнянні з англійською мовою.

Із позицій синхронічного аналізу можні говорити про відношення між означуваним, означенням та визначеністю.

Відношення означуваного до означення, без сумніву, є одним із найбільш розповсюджених синтагматичних відношень. Більшість мов мають єдиний спосіб вираження відношення між означуваним словом та означенням, і у більшості мов цей спосіб не розповсюджуються на відношення між суб’єктом і предикатом.

Поняття визначеного артикля добре відоме в світі європейської культури. Але досвідчені лінгвісти знають, що „ті ж відтінки значення, які в грецькій, німецькій та англійській мовах передаються додаванням визначеного артикля, в інших мовах передаються іншими засобами” [22, 39]. Доречно, таким чином, використовувати термін „визначена форма” (термін М. Трубецького) [22, 39] для всіх іменників, які набувають того відтінку значення, який мають іменники у поєднанні з визначеним артиклем, і не важливо, у результаті чого утворилася ця „визначена форма” – додаванням артикля чи за допомогою якогось іншого морфологічного способу.

Поняття визначеності може виражатися трьома способами:

а) синтагмою (детермінативною), утвореною даним іменником та визначеним артиклем, який розуміємо як слово;

b) спеціальною формою аналізованого іменника (тобто сполученням основи іменника й спеціального афікса);

с) спеціальною формою іншого слова (іменника, прикметника, дієслова), що відноситься до аналізованого іменника, тобто утворену з ним синтагму (детермінативну чи предикативну).

Іноді важко розрізнити способи А та В.Сполучення з двох слів повинно розглядатися в якості такого, якщо його члени розділені вставкою, що складається з інших слів, тоді як афікси можуть відокремлені від основи лише іншими афіксами з формальним значенням. У тих мовах Європи, де визначений артикль існує як відокремлюване слово, він завжди знаходиться в препозиції. Про це говорилося в розділі І даного дослідження. Вивчаючи неєвропейські мови, лінгвісти-європейці проявляють схильність до „тлумачення усіх зовнішніх маркерів категорії визначеності в якості артиклів, якщо вони знаходяться в препозиції, і в якості афіксів, якщо вони в постпозиції” [22, 39]. Очевидно, що це помилкове твердження, якого слід остерігатися.

Що ж до випадку С, то слід підкреслити, що він часто об’єднується з одним із попередніх випадків.

Як і будь-яка граматична категорія, поняття категорії визначеності реально існує лише в опозиції з протилежним поняттям. В усіх мовах, які нею володіють, опозиція визначеності – невизначеності нейтралізується або усувається в деяких позиціях або за деяких умов, які є різними в різних мовах. Не буде, на думку М. Трубецького, перебільшенням стверджувати, що більшість випадків нейтралізації опозиції визначеності – невизначеності пов’язана з функціонуванням системи синтагм – предикативних або детермінативних” [22, 40].

Предикативні синтагми відображають вельми зрозумілі відношення. Для більшості мов опозиція визначеності / невизначеності залишається в повній силі для всіх членів названої синтагми. Але в деяких мовах ця опозиція усувається в іменниках у предикативній функції. Зворотне явище, тобто скасування опозиції визначеності – невизначеності іменників у функції суб’єкта (і її збереження в іменниках у функції предиката), не зафіксоване в жодній із мов світу.

У межах детермінативної синтагми відношення складні й видозмінюються від мови до мови. Дуже часто опозиція визначеності / невизначеності виявляється усуненою в означуваного, а саме в двох групах випадків: коли означення є демонстративом або коли воно є посесивом. Іменник, що уточнюється демонстративами, знаходяться поза опозицією визначеності – невизначеності майже в усіх мовах. Але у старослов’янській мові, риси якої збереглися в сучасній українській мові, де поняття визначеності виражалося спеціальними формами прикметника – випадок С, визначеність могла відрізнятися від невизначеності навіть у сполученні із вказівним займенником (цей випадок детальніше розглянемо трохи нижче). У більшості інших мов те саме має місце для субстантивів, які уточнюються присвійними займенниками, будь-якими посесивами (наприклад, у старослов’янській мові) або деякими типами посесивів (в англійській мові – присвійні займенники й генетиви на –s, що стоять перед позначуваним словом). Але у більшості мов опозиція визначеності – невизначеності існує навіть для субстантивів, що уточнюються присвійними займенниками.

Якщо означення виражене якісним прикметником, означуване слово зберігає опозицію визначеності – невизначеності в усіх відомих мовах. Більше того, у деяких мовах опозицію визначеності – невизначеності мають лише іменники, які уточнюються якісними прикметниками. Цей випадок стосується старослов’янської мови, де опозиція визначеності – невизначеності виражалася спеціальними формами прикметника.

У сучасній українській, а може і в деяких інших слов’янських мовах, присвійні прикметники, похідні від власних імен, завжди вказують на наявність визначеної особи, тоді як обороти із генетивом імені особи не містять такого відтінку. Наприклад, сполучення викладачева дочка завжди має значення „дочка цього викладача”, тоді як дочка викладача може з таким же успіхом мати й значення „дочка цього викладача”, й „дочка будь-якого викладача”. Це єдиний випадок, коли українська мова виявляє задатки опозиції між поняттями визначеності та невизначеності. При цьому варто зауважити, що мова в даному випадку йдеться про означення в детермінативній синтагмі.