Контрольна робота з страхування
Страховий ринок: характеристика, сегментація та учасники, визначення страхового тарифу та страхового внеску.
1. Страховий ринок: характеристика, сегментація та учасники
Поняття страхового ринку, його види, їх загальна характеристика
Поняття „страховий ринок" поєднує в собі дві неоднозначні категорії, а саме - „ринок" та „страхування". Під ринком розуміють певні економічні відносини з приводу купівлі-продажу, а також систему диспутів, які організують відношення обміну. Під страхуванням, як економічною категорією, розуміють певний вид економічних відносин з приводу організації с страхового захисту за рахунок створення і використання страховою фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, розподілу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.
Використовуючи ці два поняття, можна сформулювати підходи до визначення страхового ринку:
· це сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист;
· це форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу по формуванню та використанню страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;
· це сукупність страховиків, страхувальників, посередників, що приймають участь в реалізації відповідних послуг;
· це середовище, у якому функціонують страхові компанії;
· це механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.
Обов'язковим умовами функціонування страхового ринку с наявність:
· об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;
· потреби у страхових продуктах, послугах;
· суб'єктів страхових відносин - страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати;
· можливість прийняття рішення про участь у страховій
угоді.
До основних функцій страхового ринку можна віднести:
організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів;
· акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами;
· забезпечення зустрічі страхувальника та страховика. На сучасному страховому ринку будь-якої країни діє система об'єктивних та суб'єктивних законів економічного розвитку. До основних об'єктивних законів відносяться:
· закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що саме необхідні споживачеві та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту;
· закон вартості, який діє через ціну (розмір страхових тарифів) та сприяє збалансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку;
· закон конкуренції, забезпечує підвищення якості страхових послуг, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури. Окрім того, на страховому ринку діє безліч суб'єктивних економічних законів, які створюють правове поле держави, міжнародний правовий режим.
З метою наукового дослідження, практичного застосування в умовах глобалізації економіки важливим є створення певної класифікації страхового ринку. Сьогодні науковці та практики не розробили єдиної класифікації чи єдиних підходів до класифікації страхового ринку. Вона може бути здійснена за різними ознаками, в залежності від цілі дослідження чи спостереження, вивчення умов функціонування, напрямків розвитку, потреби аналізу з метою виявлення певних тенденцій тощо.
Сучасний страховий ринок за територіальною ознакою
поділяється на:
· місцевий (регіональний);
· національний (внутрішній);
· світовий (зовнішній).
В залежності від місця споживання страхових послуг деякі вчені та практики виділяють страхові ринки:
· внутрішній;
· зовнішній;
· міжнародний.
Крім того, страховий ринок можна поділити за видами страхування.
· особисте страхування;
· майнове страхування;
· страхування відповідальності тощо.
Ознаки класифікації страхового ринку:
· за територіальною ознакою;
· за місцем споживання страхових послуг;
· за видами, галузями страхування;
· за типом державного регулювання;
· за напрямком розвитку;
· за станом попиту
В свою чергу кожний з цих ринків можна поділити на окремі сегменти у відповідності до підгалузей (підвидів) страхування, в залежності від форми здійснення страхової послуги, об'єкту страхування, роду небезпек. Наприклад, страхування державного майна, колективного майна, приватного майна тощо. А також страхування будівель, споруд, засобів транспорту врожаю тощо. Або страхування від нещасних випадків, страхування дітей, страхування додаткової пенсії, змішане страхування життя, страхування до повноліття тощо.
За типом державного регулювання страхові ринки поділяються на:
· авторитарний (жорсткий) тип це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується;
· ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;
· змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.
За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на:
· екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг;
· інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту страхових послуг.
За станом попиту на страховому ринку він буває:
· насичений;
· ненасичений.
Наведений перелік ознак для класифікації страхового ринку не є вичерпним, тому її вибір залежить від багатьох факторів та цілей створення. Наприклад, є пропозиції поділяти страховий ринок за сегментами у сфері маркетингових досліджень. В практичному плані найбільш часто використовуються наступні ознаки: за місцем споживання страхових послуг, за видами, галузями, підгалузями страхування та за типом державного регулювання страхового ринку.
Товар, Ідо пропонується на страховому ринку, є строковою послугою. А перелік видів страхування, якими може користуватися страхувальник, відображає асортимент страхового ринку.
Отже, страховий ринок визначається за трьома основаними підходами, має свої умови функціонування, виконує певні функції, класифікується за відповідними ознаками. Страховий ринок представляє собою складну багатофакторну динамічну систему за внутрішнім змістом та зовнішнім оточенням з власною структурною будовою та інфраструктурою.
Практика страхування свідчить, що страховий ринок мас могутні важелі свого саморозвитку, такі як: ініціатива, підприємливість, стимули до найбільш повного задоволення потреб страхувальників. А державне регулювання якісно доповнює ринковий механізм страхування.
Страховий ринок представляє собою досить складне явище, мас свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого - страховими продуктами, Ідо реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв'язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.
Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:
·1-й сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою;
·2-й сектор - структурні елементи страхового ринку - страховики страхувальники та об'єднання страховиків;
·3-й сектор - елементи інфраструктури - страхові та не страхові посередники.
Перший сектор - Департамент фінансових установ та ринків міністерства фінансів України.
Другий сектор структурної будови страхового ринку України представлений страховиками - страховими компаніями, перестраховиками у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній; страхувальниками - юридичними особами, фізичними особами, фізичними особами, що займаються підприємницькою діяльністю;
об'єднаннями страховиків - страхові бюро; страхові пули, товариства взаємного страхування, спілки, асоціації та інші об'єднання страховиків.
Страховиками в Україні визнаються фінансові установи, які створені у відповідних формах та у встановленому порядку отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України.
Акціонерна форма організації страховика найбільш поширена в Україні. Створюється за допомогою централізації грошових коштів за допомогою продажі акцій. Бувають відкриті, закриті акціонерні страхові компанії.
Товариства повні, командитні, з додатковою відповідальністю представлені на страховому ринку менше, ніж акціонерні. Створюються за рахунок внесків засновників. Різняться межею майнової відповідальності засновників за зобов'язаннями організації. Створення страхових компаній у формі товариства з обмеженою відповідальністю в Україні заборонено.