Числівники в мові пов'язуються з іменниками.
Звичайно числівник стоїть у тому самому відмінку, що й іменник, до якого цей числівник відноситься: у трьох кімнатах, з п'ятьмастами робітниками, без ста двадцяти одного дня, у четвертому ряду, о п'ятій годині, тисяча дев'ятсот сімдесят третього року.
Числівник один, крім того, узгоджується з іменником у роді та числі: один стіл, однієї кімнати, в одних дверях.
Проте не завжди і не всі числівники узгоджуються з іменниками, а саме:
1. Після числівників два, обидва, три, чотири, вжитих у формі називного відмінка, іменник стоїть у називному відмінку множини, але наголос має, як у родовому однини: дві сестри, два брати, три товариші, три голуби, тридцять чотири трактори.
Прикметник при таких числівниках може стояти як у називному, так і в родовому відмінку множини: два рідні (рідних) брати, три рідні (рідних) сестри, три нових (нові) будинки, двадцять чотири могутніх (могутні) дуби.
2. Після власне кількісних числівників п'ять і більше, а також після всіх збірних (крім обидва), вжитих у формі називного відмінка, іменник стоїть у родовому відмінку множини: двоє коней, четверо хлопців, п'ять сестер, сім братів, дев'ятсот днів, тисяча двісті сторінок.
3. Числівники тисяча, мільйон, мільярд з іншими числівниками поєднуються, як іменники: два мільйони, три мільярди, чотири тисячі, п'ять мільйонів, шість мільярдів, сім тисяч.
Під час змінювання числівників тисяча, мільйон, мільярд іменники при них вживаються тільки в родовому відмінку множини: у тисячі кілометрів, з двома мільйонами тонн, трьом мільярдам жителів.
4. Після дробових числівників іменники вживаються тільки в родовому відмінку однини: одна п'ята (частина) земної кулі, у трьох четвертих (частинах) кілограма, сімдесятьма цілими і п'ятьма десятими процента.
Це стосується також числівника півтора: півтора року, півтора місяця, півтора центнера.
5. У датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку однини: присвячено двадцять третьому (числу місяця) лютого, вітаю з Восьмим (числом місяця) березня, про перше вересня.
2.7. Наголошування числівників при словозміні
Наголос в українській мові, як і в інших слов'янських мовах, тісно зв'язаний з граматичною формою, з словотворенням і словозміною. Він знаходиться у тісному зв'язку з інтонацією і ритмікою.
Числівники в східнослов'янських мовах мають свої специфічні акцентологічні особливості. Ці особливості виявляються найчіткіше в кількісних числівниках.
У кількісних числівниках один...десять наголос при відмінюванні їх переходить на флексію. У цих числівниках наголос остаточно закріпився на флексії.
Окремо виділяються форми жіночого роду числівника одна, що відмінюється за зразком займенника та і має наголос такий же, як і займенник та при його відмінюванні, тобто в деяких відмінках на передостанньому складі (однієї, однією).
Числівники одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять мають наголос на афіксі — на. Іноді він переходить на флексію (одинадцятьох).
В російській мові числівники одиннадцать і четырнадцать мають наголос на основі першої числової назви Числівники двадцять, тридцять, сорок і сто при відмінюванні мають наголос на закінченнях.
Числівники п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят в українській мові відмінюються тільки в другій своїй частині і мають наголос на флексії.
Числівник дев'яносто має нерухомий наголос: дев'яносто, дев'яноста.
Складні числівники, що означають сотні: двісті, триста, чотириста, п'ятсот, шістсот, вісімсот, дев'ятсот — відмінюються в обох своїх частинах і за винятком форм двісті, триста, чотириста мають наголос на другій частині слова.
Іноді буває й такий наголос: двохсот, двомстам, трьохсот, трьомстам, чотирьохсот, чотирьомстам. Це буває тоді, коли на числівник падає логічний наголос.
Числівники тисяча, мільйон, мільярд і інші позначення великих чисел мають нерухомий наголос.
У кількісних складених числівниках при відмінюванні наголос також постійно закріплюється на флексії, наприклад: двадцяти п'яти, тридцяти одному і под., причому сильніший наголос буває завжди на флексії останнього числівника: двадцяти трьох, ста сорока, п'ятдесяти п'яти чоловік і под.
Збірні числівники двоє, троє, четверо, п'ятеро, шестеро, семеро, восьмеро, дев'ятеро, десятеро, одинадцятеро... двадцятеро, тридцятеро і т. д. при відмінюванні в непрямих відмінках мають форми кількісних числівників з тим же кінцевим наголосом.
Збірні числівники обидва, обоє, оба, обі (останні дві форми вживаються тільки в південно-західних діалектах) в непрямих відмінках мають свої форми, спільні для всіх родів, з наголосом на флексії: обох, обом, обома.
Неозначено-кількісні числівники при відмінюванні мають наголос на флексії. На відмінювання цих числівників і на закріплення в них наголосу мав вплив числівник два.
Числівник декілька при відмінюванні зберігає постійно наголос на префіксі: декількох, декільком, декількома, на декількох.
Числівник кільканадцять при відмінюванні не зберігає наголосу на афіксі -на-,а переносить його на флексію.
Числівник кількадесят при відмінюванні має постійно наголос на флексії.
Ці акцентологічні особливості неозначено-кількісних числівників підкреслюють відокремленість їх від інших імен.
Порядкові числівники виявляють вплив на них імен. Вони, як і прикметники, при відмінюванні мають нерухомий наголос. Наприклад: перший -а, -е, першого, першої, першій, перші, перших, першим; другий, -а, -е, другого, другої, другій, другі, других, другим.
Числівники взагалі міцно тримають свій наголос на собі і не передають його іншим словам у реченні, як його передають, наприклад, односкладові прийменники (в, на, над, до, від, під та ін.) або односкладові сполучники (і, й, то, так, хоч,щоб та ін.).
Деякі ж числівники (наприклад, один, два, три і інші односкладові числівники), сполучаючись з іншими словами в реченні, прилягають до них так тісно, що передають їм свій наголос.
В українській мові числівники не передають свого наголосу прийменникам.
Якщо між прийменником і числівником стоїть якесь слово,то наголос також лишається на числівнику.
У сполученнях числівників з іменниками при інверсії головний наголос тримають на собі числівники. В таких випадках кількість визначається приблизно. Очевидно, у зв'язку з потребою уточнення означуваного предмета в кількості наголос посилився і закріпився саме на числівнику.
Числівники два, три, чотири сполучаються з іменниками, перетягають наголос іменників на те місце, що й родовий відмінок однини іменників.
3. Питання до теми «Займенник»
3.1. Стилістичне вживання займенників
Лексико-граматичні особливості займенників зумовлюють і своєрідність їх вживання в мові. Узагальненість значення займенників потребує вживання їх після імен, на які вони вказують. Наприклад: Сонце ще світило по-літньому, теплом дихала настояна на травах та квітах земля, а до лісу вже підкрадалася багряна осінь. Вона почервонила тремтливі осики, наклала жовтизну на тендітні листки-монетки беріз, перекувала на пощерблені бляшанки листки дубів (Ю. Збан.).
У діловому мовленні, де будь-яка двозначність зовсім неприпустима, займенники, що належать до назв осіб, часто супроводжуються пояснювальними іменами: Слідством встановлено, що він, Василь Васильович Кривунець, завчасно повідомив його, Петра Дем'яновича Сороку. В усному ж мовленні або в учнівських письмових роботах таке вживання Займенників небажано.
Не всі займенники однакові щодо вираження смислового значення. Так, займенники я, ти, він, порівняно з іншими мають більш конкретне смислове значення. Займенник я завжди означає того, хто говорить, чи того, до кого звертаються; він — особу або предмет, про який іде мова. Займенники той, хто характеризуються великою узагальненістю, свідченням цьому є вживання їх у прислів'ях і приказках, у яких узагальнено життєвий досвід, глибоку мудрість народу. Наприклад: Хто добре вчиться, той буде й добре робить; Гарно того вчити, хто хоче все знати; Хто знання має, той мур зламає.
У ліричних творах часто вживається займенник я. Так зване ліричне я виконує стилістичну функцію особливої виразності у вірші. Найяскравіше виявляється ліричне я в усіх своїх художніх якостях на початку твору або строфи чи іншої текстуально завершеної одиниці, наприклад:
Як не горю —
Яне живу,
Як не люблю —
Яне співаю.
Але цього
Я ще не знаю,
Бо завжди я —
Як полум'я
(Павло Тичина).
В усній розмовній мові, а відтак, і в діалогічній мові художніх творів нерідко використовується форма займенника 1-ї особи однини в давальному відмінку мені з метою підкреслення наказу, вимоги тощо: Хома, не гаючись, проінструктував їздових, як належить триматись. На Каленика посварився:
—Чортом мені дивись!
—Єсть! — промимрив Каленик (О. Гонч.).
Займенник ти в усній розмовній мові нерідко вживається в особливому узагальненому значенні, тобто в устах персонажа він не вказує на відношення до другої особи, а вносить у розповідь своєрідний відтінок інтимності: Юрій! — гукнув він, лежачи над струмком.— Справжній тобі нарзан! П'єш і ще хочеться (О. Гонч.).
Займенник ти вживається також як компонент розмови персонажа із самим собою. У мові художніх творів цей стилістичний засіб використовується з тим, щоб надати висловлюванню забарвлення особливої ліричності та емоційної насиченості. Наприклад: Що власне сталося? — думав Сагайда, крокуючи вулицею Грінави.— Чому тобі такою особливою, багатозначною видається ця сьогоднішня розмова в словацькій хаті? Ну, закликали тебе, ну, привітали. Зрештою звичайнісінька річ... Але чому ж ти вийшов звідти такий розхвильований? Яким зіллям тебе напоїли в отій убогій світлиці, розмальованій до самої стелі буйним виноградом! Ідеш і не чуєш землі під собою... Ідеш і дзвенить тобі весь час у вухах ніжно слово: — Братку! (О. Гонч.).