Повільно, невпевнено у ХVІІ – ХVІІІ столітті етимологія почала розвиватися як наука загальноєвропейського значення. З’являються перші спроби укладання етимологічних словників. Такими є, наприклад, «Етимологічний словник французької мови» – Г. Менада (Париж, 1650, 1664, 1750 р.р.); «Нові міркування про кімерську мову» П. Сюв (1663 р.).
Найдавніші спроби української етимології також відбувалися на випадковій зовнішній подібності слів і були типовими для мовознавчої науки аж до середини ХІХ століття. У системі освіти ХVI – XIX ст. етимологія як розділ граматики посідала одне з найважливіших місць, оскільки її вважали засобом, за допомогою якого можна досягти усіх інших знань.
Власне наукова етимологія в Україні починається з діяльністю О. Потебні. Він будує етимологію на засадах порівняльної граматики, використовує значний історичний і фольклорний матеріал.
Над проблемами етимології в сучасному мовознавстві працюють наукові відділи історичної лексикології Інституту української мови й Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. [15,16]
1.3Класифікація типів народної етимології
Існують різні погляди на лінгвістичну природу народної етимології, які стосуються не тільки процесу її утворення, а й розмежування різних типів.
Можна виділити такі типи народної етимології: 1) за зовнішнім пристосуванням співзвучних лексем, де звукова форма незрозумілого за походженням слова пристосовується до «знайомої» форми якоїсь лексеми; пор. зміну динамит в демит; 2) за зміною і переосмисленням зовнішньої форми, ґрунтується на дії фонетичного і семантичного факторів, що призводять до встановлення зв’язків між значенням і звучанням лексем: а) за збереженням предметної співвіднесеності (пор. бульвар і гульвар); б) за зміною в лексичному значенні слова (пор. свідок – очевидець, які мотивовані дієсловом ведать «знати», буквально «знаючий» «видаючий»).
Встановлені типи народної етимології неоднозначні за характером і результатами впливу на звукову форму і семантику слова. Основним типом народної етимології, безумовно, є пристосування, коли шляхом зміни зовнішньої форми слова пояснюється його внутрішня форма і значення. До периферійних типів народної етимології відносяться уподібнення, які не змінюють звучання слова, і уподібнення, що надають зміненому слову зовнішньої подібності зі співзвучною лексичною одиницею. [2,17]
2. Практична частина
2.1 Праслов’янські орнітоніми
Ворон (діалектні назви – ворін, гавран, крикун) – назва цього роду пов’язана з кольором оперення птаха. Чорний з відблиском колір у слов’ян називається «вороним».
Гоголь (діалектні назви – гегавка, кракуша) – назва цієї качки, мабуть, утворена способом звуконаслідування (пор. «гоготати»); зустрічається у східних і західних слов’ян, має паралелі в деяких інших мовах (латиській, голландській, давньопруській, давньоісландській). Але є й інші, не менш переконливі теорії походження даної назви, а саме:
а) тюркського походження назва за кольором оперення – «синюватий», «сизий», «голубуватий»;
б) суфіксальне утворення, споріднене зі словами «гоготати», «гагара»;
в) вторинне за походженням значення – «молодцюватий» (пор. «ходити гоголем»).
Журавель (діалектні назви – веселик, василець, віщун, клекотень, бусел) – існує дві гіпотези походження назви:
а) назва тісно пов’язана з народними повір’ями, легендами, де означає «той, що журиться» (крик птаха дійсно має сумний відтінок);
б) назва загальнослов’янська; в основі лежить стародавній індоєвропейський корінь із значенням «різко кричати» (дійсно, різкий голос птаха чути далеко). [1,8]
Зозуля (діалектні назви – кукуля, куковка, підкидовка, брехушка) – праслов’янська назва звуконаслідувального походження; сучасна форма виникла внаслідок асиміляції й спрощення приголосних.
Кулик (діалектні назви – грицик, пісочник, морська сорока) – назва звуконаслідувальна за походженням, зустрічається у східних і західних слов’ян. Окремі види розрізняються за формою і розмірами тіла, специфічним забарвленням тощо (наприклад, кулик-горобець, кулик сорока).
Орел – назва цього птаха загальнослов’янська. Корінь слова індоєвропейський, означає «птах», а суфікс «ел» є збільшувачем. Отже, орел – це найбільший птах.
Орлан – назва утворена суфіксом «ан» від слова «орел». Суфікс надає слову значення «подібний.
Підорлик (діалектні назви – скигляк, пів орлик) – назва утворена префіксом «під» від слова «орел». Префікс надає слову значення «близький до орла, схожий на орла». А видові назви вказують на розміри птахів: великий, малий.
Сова (діалектні назви – пугач, мишоїд, сплюшка) – загальнослов’янська назва роду, що значила раніше «виюча», «та, що кричить». Видові назви вказують переважно на особливості забарвлення або морфологію оперення (біла, сіра, довгохвоста, бородата, вухата), іноді – на місцеперебування (болотяна). [12,18]
Сорока (діалектні назви – білобока, злодійка, скрекотуха, скреготуха) – слово звуконаслідувального походження (від комплексу «кор», де з часом «к» перейшло в «с»). Назва загальнослов’янська, але давнє значення слова втрачене.
Сойка (діалектні назви – соя, зеленушка, казарка, чубарка, деряба) – назва загальнослов’янська. Слово споріднене з «сяяти» (пор. церковнослов’янське «присоє» – осоння). Назва дана за характером забарвлення оперення: на крилах птаха є своєрідне «дзеркальце» з голубих, білих і чорних смужок.
Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика).
Тетерев (діалектні назви – тетеря, косак, дикий півень) – праслов’янська назва звуконаслідувального походження; в деяких мовах, наприклад, латиській споріднені з «тетеря» вигуки передають характерне квоктання цього птаха.
Чечітка (діалектні назви – чечик, слободянка, лебедянка) – висувається гіпотеза про звуконаслідувальний характер цієї праслов’янської назви (редуплікована основа). [4,10]
2.2 Іншомовні орнітоніми
Альбатрос – великий морський птах. Від араб. alkadus– «журавель при колодязі». До нас прийшло на початку XIX ст. через фр. albatros.
Баклан – назва запозичена. Спірним лишається джерело запозичення. За однією версією, назва запозичена з давньотатарської мови із значенням «дика гуска», хоча в систематичному відношенні цей птах належить до іншого ряду – пеліканоподібних, або веслоногих. За іншою версією, «баклан» є переоформленням грецького pelеcan. Можливо, назва пов’язана з киргизьким словом baglan– «великого зросту і товстий».
Балабан (діалектні назви – балабан, галаган, раріг, черево та ін.) – назва запозичена з турецької мови, де це слово мало значення «великий сокіл».
Беркут– назва запозичена з тюркських мов, де це слово мало значення «орел».
Бекас (діалектні назви – баран, баранчик, дикий баран, довгоносок, пастушок, кулик – болотянка) – назва запозичена з французької мови, що означає «птах з довгим дзьобом».
Вальдшнеп (діалектні назви – валюшень, лежень, лісовий кулик, великий кулик, носата куриця, слуква, драч) – запозичення з німецької мови, буквально – «лісовий кулик».
Гаршнеп(діалектні назви – баранчик, крячок, болотянка довгоносик, кулик-) – назва цього маленького кулика запозичена з німецької мови, що буквально означає – «волосяний кулик», оскільки вздовж верхньої частини шиї і спини птаха тягнуться тоненькі пір’їнки.
Дупель (діалектні назви – кулик, лежень, дупельт) – назва цього кулика запозичена з німецької мови: «дупельшнеп», що значить «подвійний кулик». Справа в тому, що він дуже подібний до іншого кулика – бекаса, але майже вдвічі більший за нього.
Завирушка (діалектні назви – тинівка, плітнівка, ольшанка, по кропивник) – назва запозичена з російської мови, пов’язана з дієсловом «врать» (брехати); назва дана птахові, очевидно, через те, що він «співає, ніби передражнює солов’я» (за Далем).
Кроншнеп (діалектні назви – кулик, босяк, тріскунчик) – запозичення з німецької мови; буквально «вінценосний кулик». Проте нічого подібного до вінця або корони на голові птаха немає. Назва дана, мабуть, за розміри, якими кроншнеп перевершує всіх інших куликів.
Ластівка (діалектні назви – красулька, щурик, пічкур, норець, берегівка) – слово має литовське походження… Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назві птаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремих видів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.
Лелека (діалектні назви – бусел, боцюн, бузько, чорногуз, клекотень, гайстер, жабоїд, бушля, рибоїд) – слово запозичене з турецької мови; птах одержав назву за характерний звук від ляскання крил у польоті. Назви видів відбивають специфіку забарвлення оперення: білий, чорний.
Оляпка (діалектні назви – водняк, нурко, гай дучок, білогрудець, водний кіс) – можливо, слово запозичене з російської мови. Етимологи намагаються зблизити з «ляпати» (мабуть, за звичку птаха швидко бігати по камінню на стрімких гірських річках). Інша назва цього птаха – пронурок (див. нижче). на Переяславщині – залітний.