1) вигуки не є частиною мови;
2) вигуки – це частина мови;
3) вигуки посідають особливе місце в системі частин мови і перебувають поза їх поділом на повнозначні й службові;
4) вигуки є службовою частиною мови;
5) вигуки належать до повнозначних частин мови, але посідають серед них особливе місце;
6) вигуки належать до сфери мовлення;
7) вигуки перебувають поза сферою лінгвістики, виконуючи певні соціокомунікативні функції.
Таким чином, незважаючи на відмінність точок зору, більшість мовознавців визнає за вигуками статус частини мови, хоча це питання й лишається до кінця невирішеним. Підтвердження цьому знаходимо в низці праць. Наприклад, навіть у деяких спеціальних словниках відсутня згадка про вигуки, що відтворює точку зору укладачів цих словників на вигуки як частину мови. На наш погляд, справедливим є зауваження В.Г. Гака, який зазначає, що вигуки мають «власний зміст», «відбивають дійсність нерозчленовано, емоційне в них не відокремлено від раціонального, суб’єкт від предиката», що «робить необхідним їхнє існування в мові». Л.В. Щерба й вчені-англісти справедливо доводять, що вигуки за сукупністю диференціюючо-інтеграційних ознак семантичного і синтаксичного характеру мають підставу бути віднесеними до частин мови. Така точка зору здається найбільш прийнятною, оскільки сучасна англійська мова належить до мов зі слабко розвиненою морфологічною структурою, характеризується наявністю невеликої кількості флексій, що призводить до збільшення морфологічно незмінних слів і до зменшення ролі морфологічного критерію стосовно вигуків.
Визнаючи за англійськими вигуками статус частини мови, ми вважаємо найбільш обґрунтованим погляд В.В. Виноградова на вигуки як на особливий розряд мовленнєвих знаків. На підставі проведеного аналізу англійських вигуків ми приєднуємося до погляду на вигуки тих вчених, які вважали, що вигуки – це самостійна частина мови, що перебуває поза поділом слів на повнозначні та службові, посідає особливе місце в системі частин мови, а у мовленні є еквівалентами речень, цілісних висловлень.
Вигуки – це граматична категорія, притаманна більшості мов світу, хоча є «культуроспецифічною». Порівняймо: англ. alas!, нім. oh weh!, leider!; фр. hélas!; італ. peccato!; польс. szkoda!; рос. увы!; укр. на жаль! леле! та інші. Саме це й дало підставу вченим визнати, що вигуки становлять мовну унiверсалію, властиву всім чи бiльшостi мов світу, мають певні, суспільні змістовні категорії, що тими чи іншими засобами виражаються в кожній мові, є національно-культурними маркерами у сфері комунікації, пов’язані з комунікативно-дискурсивними настановами спілкування. Ми приєднуємося до такого погляду на вигуки, виходячи з того положення, що, як зазначає Т.М.Ніколаєва, мовні універсалії – це властивості, притаманні всім мовам або більшості з них.
Одним із спірних питань щодо специфіки вигуків як частини мови є також їхній склад і, насамперед, питання про закритість чи відкритість цього класу одиниць. Так, Р. Квірк вважає, що вигуки є закритим класом слів. Він робить такий висновок на підставі того, що група вигуків як «інституалізованих» одиниць є чисельною. Однак автор суперечить собі, коли зауважує, що можуть також бути підстави для віднесення вигуків до відносно відкритого класу, тому що вони досить вільно утворюються шляхом ономатопеї і досить часто вживаються в карикатурах, коміксах тощо. Саме таке зауваження, на нашу думку, свідчить про змішування Р. Квірком двох частин мови – вигуків та звуконаслідувань. Пор.: ah, oh, ouch тощо, що зазначають певні емоційні реакції людини на оточуючу дійсність, та mew, bow-bow, tic-tac, що передають звуки, що створюють живі істоти, і неживих предметів.
Подібної до точки зору Р. Квірка дотримуються й С. Грінбаум, Дж. Ліч, Й. Свартвік. Вони відносять до вигуків тільки непохідні, первісні вигуки типу ah, oh, ouch, phew, не вважаючи утворення типу see you, thanks, pardon me вигуками. Слід зауважити, що зарубіжні лінгвісти, крім російських, як правило, аналізують переважно первісні вигуки. На нашу думку, аналіз лише первісних вигуків є спрощеним підходом до проблеми вигуків сучасної англійської мови, оскільки вони є ядром функціонально-семантичного поля вигуків, а периферія, до якої відносять вторинні вигуки, такі переважно, що складаються з словосполучень і речень фразеологізованої структури, залишаються поза увагою. Саме на це вказує О.С. Кубрякова, говорячи, що «у межах ЧМ, як і в будь-якому біологічному виді, існує велика різноманітність; структурація кожної окремої частини мови може бути названа прототиповою, оскільки є ядро і периферія; фокусвигуки – О.К. речень у вигуки».
З точки зору синтаксичної організації вигуки утворюють дві групи:
1. Однослівні вигуки, тобто вигуки, що складаються з одного слова;
2. Дво – та багатослівні вигуки, тобто вигуки, що складаються з двох і більше слів. Розглянемо ці групи.
1. Однослівні вигуки. Вони досить різнорідні як за своїм складом, так і за походженням. Ця група складається з 3 підгруп:
1.1. Первісні, непохідні вигуки. Це вигуки, що виникли давно і обслуговують емоційну сторону життя людини. Вони не пов’язані з певною частиною мови. Наприклад: ah! aha! aye! bah! chut! oh! phew!. Це прості знаки емоційного та вольового вираження, які здебільшого походять від емоційних викриків, що супроводжують рефлекси організму на зовнішні подразнення. Ці вигуки характеризуються фонетичною оформленістю. Всі вони фіксуються словниками з позначкою «вигук». До них належать також вигуки, що виступають як сполучення двох чи кількох первісних вигуків: ah-a-a-ah, ah-h-h, er-er-er, m-m-m.
1.2. Непервісні, похідні вигуки. Вони також неоднорідні. До них належать вигуки, що беруть початок від повнозначних частин мови, які втратили притаманну їм синтаксичну функцію, трансформувалися в іншу граматичну одиницю з комунікативною семантикою, тобто ресемантизувалися, втратили здатність до формоутворення і перетворилися на застиглі незмінні формули. За своїми семантичними характеристиками вони стали виразниками різних емоцій та волевиявлень. Це такі вигуки, як: excuse!, greetings!, help!, horror! please! surprise! thanks!. Наприклад: «…rather embarrassed and touched: «No, please, please!», де please є вигуком і виражає подяку з відтінком зніяковіння.
Деякі з похідних, вторинних вигуків, що генетично беруть свій початок від повнозначних слів, десемантизуються. Наприклад, іменник fiddlesticks, що позначає смичок для гри на скрипці, і вигук fiddlesticks зі значенням «нісенітниця». Саме з таким значенням цей вигук фіксує словник Longman з позначкою «вигук». Пор. також swell – іменник зі значенням узвишшя, хвилювання та ін., і вигук swell, що виражає радість, здивування тощо.
Отже, для появи похідних, непервісних вигуків характерними є два процеси – ресемантизація, за якої відбувається втрата словом певних властивостей, що й спричиняє зміну її граматичних характеристик і перехід в інший лексико-граматичний клас, і десемантизація, за якої слово втрачає своє первісне значення, набуває зовсім іншого значення, входить до іншого граматичного класу і спричиняє появу в мові омонімічних одиниць. Звичайно, це відбувається поступово в процесі функціонування такої одиниці в мовленні, тобто така одиниця з часом функціонально переорієнтовується і починає виконувати роль комунікатива [119, 257–258]. До речі, Т. Уортон відзначає, що сучасні дослідники вигуків «дійшли згоди, що слід розрізняти два типи вигуків: первісні – слова, що не можуть бути використані ні в якому іншому розумінні, крім вигуків, і вторинні – слова, які мають незалежну семантичну цінність, але часто використовуються як вигуки». Серед непервісних, похідних вигуків виділяються наступні:
Однослівні вигуки, запозичені англійською мовою з інших мов: Alleluia!, Ave!, Eureka! Kaput! Mayday! Vivat! тощо. Такі запозичені вигуки характерні й для інших індоєвропейських мов. Пор.: в українській мові – алло, караул, браво, полундра; в російській – алло, амба, баста, бис, марш, мерси; у французькій – Veni, vedi, veci!, Sic!; у німецькій – Fiasco! Fiat!.
Дієслівні вигуки. Наприклад: Oops! I nearly dropped my cup of tea!, де oops є показником миттєвої і несподіваної дії. Такі вигуки неоднозначно характеризуються різними дослідниками. Одні дослідники вважають ці одиниці імперативною формою дієслова, а інші – вигуками. Не розглядаючи всіх точок зору, відзначимо, що ми вважаємо такі слова вигуками, оскільки вони повністю втрачають первісне лексичне значення, позначають не конкретні, а, як зазначалося вище, миттєві й несподівані дії. Крім того, в них яскраво виявляється експресивність, про що свідчить фіксація їх у словнику з позначкою «вигук». Див., наприклад, словник Longman.
Вигуки, до складу яких входить два і більше слова. Ця група також складається з кількох підгруп:
Вигуки, до складу яких входять мовні одиниці, що являють собою сполучення з двох і більше слів. Ці вигуки є непервісними, вторинними, похідними. Такі словосполучення переходять до класу вигуків як готові мовленнєві одиниці, при цьому вони втрачають членимість, ресемантизуються й набувають цілісного вигукового значення, яке не виводиться, на відміну від вільних словосполучень, з семантики складових одиниць. Їхньою характерною особливістю є те, що вони можуть вживатися і як вільні словосполучення, і як вигукові висловлення. Наприклад: Oh, today is a really good morning, де good morning є вільним словосполученням і виконує роль члена речення–присудка; та good morning як «вираження, що використовується під час зустрічі, або коли вас зустрічає хто-небудь вранці». До речі, до другого значення словник дає позначку interj. Наприклад: «Good morning, sir.» [Fitzgerald, 41] У словосполученні so long! всі слова повністю десемантизувалися й позначають «бувай», «до побачення» [LDELC, 1256]. Наприклад: