План
1. Текст. Будова тексту.
2. Сучасний український правопис.
3. Стилістичні різновиди.
4. Фоностилістика. Засоби милозвучності української мови.
Текст. Будова тексту
1. Текст, як одиниця мовлення складається зі сполучуваності слів, що становлять речення. Кілька змістовних речень – це текст.
Приступаючи до викладу теми, давайте прочитаємо речення і поставимо такі питання:
Чи можна перший запис назвати текстом? Яка з груп речень, розміщених у 1 чи 2 пунктах, є текстом? Аргументуйте свою точку зору.
1. Брат із левади приніс пораненого чорногуза. Співаючи, дівчата йшли полем, щедро залитим сонячним промінням. Внизу жебонів струмок. У магазині мама купила сукню. Сніг припорошив дорогу.
2. Брат із левади приніс пораненого чорногуза. Сестри-дівчатка поселили його в хліві, де колись були гуси. Птахові перев’язали крило. Боцюн кілька днів сидів тихенько. Згодом пташина посмілішала, стала брати їжу з рук.
В одному реченні, звичайно, неможливий розгорнутий виклад якогось змісту. Для цього необхідно кілька пов'язаних між собою речень, тобто текст.
Текст (від латинського textum – тканина, зв'язок, побудова) є висловлюванням, що складається з кількох речень, має певну змістову і структурну завершеність. Отже, текстом називаємо сукупність речень, що пов’ язані і змістом, і мовними засобами. У кожному наступному реченні використана попередня інформація, що й становить змістовий зв'язок між його частинами (реченнями, абзацами). Мовні засоби тексту: узгодження форм часу і способу дієслів, займенники, синоніми, сполучники тощо.
Кожен текст моделює певну тему, має необхідну кількість фактів, несе інформацію. Саме заради передачі інформації створюється текст. Зазвичай більшість текстів утворюється з певної кількості пов'язаних між собою речень, однак іноді текст може складатися з одного речення. Це прислів'я, коломийки, частівки, крилаті вирази: мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, тільки камінь має. (С.Воробкевич). Готуй сани влітку, а віз – взимку (Нар. творчість). Те, про що говориться в тексті, називається темою. Вона найчастіше відображена в заголовку. Тема може членуватися на підтеми (мікротеми). Абзац є частиною тексту; в абзаці розкривається зміст підтеми (мікротеми). На письмі абзац виділяється відступом вправо. Перші речення абзацу вимовляються з більшою інтонацією. Паузи довші між абзацами, ніж між реченнями в середині абзацу.
Ознакою будь-якого тексту є тема. Крім того, у кожному тексті є основна думка, те головне, заради чого створюється текст. Думка в тексті розвивається. Мовець відштовхується від даного (про що сказано) й додає нове, розвиваючи думку. Таким чином, текст є засобом відтворення зв'язного мовлення.
Сучасний український правопис
Знання правопису збагачує культуру носія мови. Нагадаємо, що 1993 року був надрукований новий правопис, до якого внесено суттєві зміни. Про це повинен знати кожен майбутній спеціаліст.Адже будь-який текст без знання правил орфографії не обходиться. Тому доречно буде пригадати основні зміни в українському алфавіті.
Насамперед слід відзначити, що алфавіт зазнав кількісних змін. У ньому 33 літери, а не 32, як раніше: відновлене написання літери ґ , яка під час реформи правопису 1933 р. була неправомірно вилучена з абетки.
В українській літературній мові є понад 40 слів у яких пишеться, і вимовляється ґ. Наводимо їх перелік: аґрус, гандж, гатунок, гвинт, гегати, гелготати, ґешефт, гирлига, гніт /у лампі/, гонта, ґречний, гроно, гудз/ь/, ґуля, дзига, дзиґлик, зигзаг, ремигати, сновигати, фіга, хуга, ґава, ганок, гвалт, гeвал, ґедзь, гигнути/глей/клей/, гогель-могель, грати / іменник/, грунт, гринджолі, ґудзик, гума, джигун, дзиґар, дриґати, резиґнація, джиґнути, фіглі-міглі, хурдига, та їхні похідні /ґедзкатися, ґратчастий, обґрунтовувати, проґавити, і ін. /. Крім того, з літерою г пишемо ряд діалектних слів, а також деякі архаїзми та історизми, які можуть зустрічатися в творах з історичної тематики.
Місце літери ґ в алфавіті – після г перед д. До речі, дехто з дитячих письменників, друкуючи віршовану «Абетку», і досі «забувають» про літеру ґ, незаслужено обминаючи її.
Змінилося в новому виданні правопису і порядкове місце в алфавіті м'якого знака, або знака пом'якшення. Літера ь не замикає алфавіту, а стоїть третьою з кінця, тобто перед ю. Потреба в такій зміні виникла в зв'язку з необхідністю уніфікації алфавітів слов'янських мов, а це, в свою чергу, зумовлене широким впровадженням у мовознавство комп'ютерної техніки. Оскільки в усіх слов'янських мовах, крім української, ь стоїть в алфавіті перед ю, я, то при записах українських текстів на магнітні носії комп'ютерів з кириличним шрифтом виникали певні труднощі, бо одна й та ж літера була закодована під різними номерами. Тому для більшої зручності опрацювання українських текстів на ЕОМ і була запроваджена така зміна.
УЖИВАННЯ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ
З великої літери, але без лапок пишемо назви культових книг Апостол, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, Часослов, а також назви релегійних понять, як Бог /але боги/, Божа Матір, Син Божий, Святий Дух. З великої літери належить писати назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Івана Купала, Петра й Павла, Покрова, Різдво, Теплого Олекси, Успіння, Великий піст, Масниця, Петрівка, Пилипівка, Спасівка тощо. Такі зміни продиктовані екстралінгвістичними факторами. Вони пов'язані з духовним відродженням українського народу.
ПЕРЕНОС ЧАСТИН СЛОВА
Правила переносу частин слова з одного рядка в другий стали "демократичнішими", збільшилась варіативність переносів. В основі правил переносу, як і раніше, лежить принцип поділу слів на склади: частини слова з рядка в рядок переносять складами якщо, звичайно, склади мають більш як одну літеру.
Допускається подвійний перенос у словах типу збіжжя, знання, зілля, суддя, тобто коли подвоєння приголосних є наслідком подовження а не збігу їх на межі корення і суфікса, префікса й корення. Отже можна переносити: жит-тя, знан-ня, але не буде помилкою й такий перенос: жи-ття, зна-ння. Якщо в основі слова поряд стоять два приголосних звуки і більше, то вони при переносі можуть розриватися і не розриватися. Правильним буде перенос Дні-про і Дніп-ро, Оле-ксандра, Олек-сандра, Олексан-дра, Олександ-ра, сес-тра, се-стра. Це правило поширюється й на суфікси та префікси: Видавниц-тво, Видавни-цтво, Видавницт-во, суспіль-ство, суспільс-тво, суспільст-во, бли-зький, близь-кий, галиць-кий, гали-цький, ви-йшов і вий-шов, при-кметник і прик-метник.
З розділових знаків переносити в наступний рядок можна тільки тире. Всі інші розділові знаки не переносяться, а залишаються в попередньму рядку.
ПРАВОПИС СКЛАДНИХ СЛІВ
Написання деяких складних слів зазнало помітного спрощення. Слова з пів- пишемо разом, коли твірна основа починається на приголосний звук: півмісяця, півкнижки, півслова (так було і раніше), а також, коли твірна основа починаєься на голосний звук: піваркуша, півогірка, півозера, півабрикоса (до 1993 року писали пів-аркуша, пів-огірка, пів-озера, пів-абрикоса); коли твірна основа починається буквами я, ю, є, ї (в таких випадках між: пів- та твірною основою, за загальним правилом, пишемо апостроф) пів'яблука, пів'ящика. Дефіс, як і раніше, ставимо лише тоді, коли твірною основою є власна назва: пів-Києва, пів-Америки, пів-Галактики.
Розділ про правопис складних слів доповнено положенням: якщо іменники – власні назви поєднуються з часткою не, яка вживається як префікс, то між префіксом-часткою і власною назвою ставиться дефіс, щоб підкреслити однослівність таких утворень: не-Європа, не-Париж, не-Ріо-де-Жанейро (пор. у загальних назвах – неправда, неістота).
ПРАВОПИС ІНШОМОВНИХ СЛІВ
У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються, бо подвоєння не відтворюється в українській вимові, напр.: каса, маса, група, клас, шосе. Це положення поширене на ряд слів, написання яких раніше було винятком із правила. Отже, кількість винятків скоротилась. Без подвоєння пишуться слова: анали, бароко, беладона, бравісимо, інтермецо, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, фортисимо, гето.
Збережено подвоєння в таких загальних назвах іншомовного походження, де його (подвоєння приголосних) чуємо у вимові: ванна /ванний/, вілла, манна/манний/, панна, пенні, тонна, нетто, брутто, мадонна. Подвоєння зберігається в деяких словах з метою уникнення небажаних паралелей з власне українськими словами або просто схожими словами, які мають відмінне значення: бонна (вихователька-іноземка в дореволюційній Росії) і бони (паперові гроші, що вийшли з обігу), білль (законопроект), і біль (страждання), булла (папська грамота) і була (дієслово минулого часу жіночого роду), мірра (назва ароматичної смоли) і міра (одиниця виміру) дурра (назва рослини) і дура (лайлива назва нерозважливої жінки), мотто (епіграф, дотепний вислів) і мото (частина складного слова, що означає: моторний, моторизований).
Подвоєння маємо також при збігові приголосних префікса і кореня; в українській мові має бути паралельне непрефіксальне слово: апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція), ірраціональний (бо є раціональний), ірреальний (бо є реальний), контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є реалізм). Подвоєння приголосних пишемо в усіх словах, похідних від географічних, особових та інших власних назв, напр., марокканець (бо Марокко), голландський (бо Голландія), боннський (від назви німецького міста Бонн).
Відомо, що в загальних назвах іншомовного походження після букв д,т,з,с,ц,ч,ш,ж,р пишеться и, а не і, тобто діє так зване "правило дев'ятки", напр.: диск, тир, цирк, шифр, ритм, цистерна, дилема та ін. Це правило існує тому, що саме вимова и, а не і природніша для української літературної мови. Поширено дію правила "дев'ятки" на ряд власних географічних назв та на деякі загальні назви: бравісимо, піанісимо, фортисимо, (замість бравіссімо, піаніссімо, фортіссімо); у власних назвах – Алжир, Аргентина, Бастилія, Бразилія, Братислава, Вавилон, Ватикан Вашингтон, Корсика, Мадрид, Мексика, Сардинія, Сирія, Сицилія, Тибет, Флорида, Чикаго, Чилі.