Після шиплячого ж, який в українській мові твердий, слід писати у словах журі, Жуль Берн і писати з у слово парфумерія, бо парфуми.
Існує кілька слів іншомовного походження, в яких слід писати одну літеру (не подвійну) й: фойє, Фейербах.
ЗМІНИ В МОРФОЛОГІЇ ТА СЛОВОТВОРІ
Сьомим відмінком в системі іменника є кличний відмінок, який раніше називався кличною формою. У множині кличний відмінок формально збігається з називним, в однині ж у всіх чотирьох відмінках він має своє особливе вираження.
Розширена сфера вживання закінчень - у, - ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни чоловічого роду. Тепер пишемо -у в назві міста Кривого Рогу / не рога/. В збірних поняттях березняку, вишняку, чагарнику, в словах каталогу, абзацу, уривку (до 1993 року писали –а).
Тепер пишемо гаазький (не гаагський, від Гаага), карабаський (не карабахський, від Карабах ).
Отже, нагадаємо ще раз, що згідно правопису 1993 року слід правильно писати: аґрус, Алжир, анали, Аргентина, Ассиро-Вавилонія, бароко, Бог, Божа Матір, Благовіщення, Вавилон, Ватикан, Велика французька революція, Великдень, Великий піст, вишняку, В’яземський, В'ячеслав, гаазький, гінді, данцізький, двоярусний, джигун, дзиґлик, Євангеліє, журі, Жусьє, зигзаг, Зинов'єв, Зиновій-Богдан, інтермецо, карабаський, Козеріг, конвеєр, Кононницька, Коран, Корсика, Кривого Рогу, Лейпцизький, лібрето, Лідице, Бастилія, беладона, бравісимо, Бразилія, Братислава, Біблія, Лівшиц, Мавританія, Мадрид, Масниця, Мексика, параноя, парфумерія, Пилипівка, піанісимо, піваркуша, півогірка, пів'яблука (раніше писали пів-яблука), піцикато, Покрова, Пом'яловський, Псалтир, Різдво, Сардинія, Сиракузи, Скандинавія, Тибет, Детройт, Спасівка, Турсунзаде (було Турсун-Заде), Флорида, Юліус Фучик, чагарнику, Чикаго, Чилі, Чингісхан.
Стилістичні різновиди
Стилістичні засоби (ресурси) – це елементи мови, що мають стилістичне забарвлення (емоційно-експресивне, оцінне, функціонально-стильове).
Стилістичні засоби діляться на 2 групи:
- функціонально-забарвлені засоби, що використовуються у книжному або розмовному мовленні;
- експресивно-забарвлені засоби, що надають мовленню певного стильового забарвлення (ласкаве, іронічне, інтимне, фамільярне, грубувате, урочисте). Функціонально-забарвлені засоби – це слова, словосполучення, речення, що є важливими мовними ознаками кожного стилю.
Стилістичні засоби бувають маркованими (себто позначеними) і стилістично нейтральними (непозначеними). Кожен стиль має свої фонетичні особливості. Найчастіше в художніх текстах є звукоповтори. До повторів належать звукова анафора – повторення початкових звуків: Спить сам сом-сомище, сплять самі ситі соми ще (Г.Храпач); звукова епіфора – повторення кінцевих звуків: І дівчатка, і хлоп’ятка, Ведмежатка і зайчатка, Кошенятка й каченятка називаються малятка (Н.Шмурикова).
Алітерація – повтор одного або кількох звуків у суміжних чи близьких словах в тексті: Пташки співають стоголосо І чолоплодно зріє сад, І поспішає щедра осінь Дарунки нести на посаг (В.Мацько).
Асонанс – повтор одного або кількох голосних у суміжних чи не далеких одне від одного словах: Торох! Торох! В городі горох (Г.Храпач).
Рима – різновид звукової епіфори – звуковий повтор, побудований на співззвучності кінцевих слів, їх частин: підпер би – верби, вода – проста, очі – пророче; Не можна мову вибирати, Вона – душа, єство твоє. Її в колисці рідна мати Із молоком своїм дає (П.Карась). У наведених рядках з вірша відомого поета Петра Карася співзвучність кінцевих слів прочитується в перехресному римуванні (вибирати – мати, твоє – дає).
Фоностилістика. Засоби милозвучності української мови
Евфонічність (милозвучність) – це галузь фоностилістики – належне звукове оформлення в тексті. Отже, розглянемо коротко, що ж таке фоностилістика, милозвучність.
Фоностилістика – це звукова стилістика. А ось милозвучність української мови відбулася давно в процесі історичного розвитку мови:
1) замість вихр, свекр, вітр (старослов’янізми) застосовуємо вставні голосні: вихор, свекор, вітер.
2) Евфонічне чергування звуків: Івану – Іванові, ректору – ректорові, Україна – Вкраїна, ходім – ходімо, більш – більше, однак – одначе.
3) Евфонічне чергування: і-й, у-в-уві; з-із-зі (зо); хоч-хоча; чом-чому; над-наді-надо; під-піді; же-ж; б-би.
4) Стилістично марковані слова: робіть – робіте, спішіть – спішіте, поспішайте; Єлизавета – Лисавета; пишім – пишімо; ці слова є фонетичними синонімами.
Пари фонетичних синонімів: Феофан – Теофан, Фекла – Векла, Текля, Євгенія-Ївга, Оксана-Ксеня, Ірина-Ярина, Агатангел-Агафангел (хоча існує думка, що замість літери ф, яка властива російській мові слід вживати в українській літеру т).
Діалектичні форми: отрута-трута, до одного - до ‘дного, догори-до д‘гори.
Евфонічні повтори: ледве-ледве-ледве; ген-ген-ген.
Співвідносні слова з повноголоссям і неповноголоссям: володар –владар, ворота- врата, порох – прах, сторож – страж, золото-злото.
Треба уникати, наприклад, збігу однакових звуків: велика калюжа (невірно), весело ловили (неправильно). Милозвучність при цьому досягатиметься інверсією (перестановкою) слів: калюжа велика, ловили весело.