Прослідкувати порушення максим кооперації, які призводять до створення ефекту гри слів та каламбуру в художньому тексті досить легко, адже обидва стилістичні прийоми вже власне своїм існуванням порушують вимогу уникати двозначності (максима способу) та висловлюватися максимально ясно і зрозуміло. Каламбур завжди помітний в комунікативних ситуаціях завдяки своїй експресивності та відхиленні від формальних правил мовного співробітництва, що надає мові особливу яскравість, емоційність і підсилює її виразні якості.
Термін іронія походить з грецького "εἰρωνεία", що буквально означає -
лукавство, удавання. В сучасній стилістиці іронія - "художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Іронія - це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою" [19, c.77].
Іронія створює у співрозмовників враження, що предмет обговорення не такий, яким він здається. За визначенням Арістотеля, іронія - це висловлювання, яке містить насмішку над тим, хто дійсно так думає. Традиційне поняття іронії зводить її до антифразу, тобто використання слів в негативному сенсі, прямо протилежному буквальному [32, c.85]. Цей вид комічного будується на порушенні постулату істинності. Іронія - це неприйняття і протиріччя під маскою схвалення і згоди; явищу навмисно приписується та властивість, яка йому не характерна [21, c.18]. Натяк на глузування, як правило, не завжди міститься власне у висловлюванні. Трапляється так, що сама ситуація змушує тлумачити слово, або словосполучення в сенсі, прямо протилежному загальноприйнятому, тобто іронію потрібно шукати у контексті або розглядати ситуацію комунікації в цілому. Іронія часто читається між рядків, і може бути прихована в тексті досить великого розміру, тому деякі дослідники стверджують, що іронія виходить далеко за межі просто стилістичного прийому і існує на всіх мовних рівнях: лексичному, синтаксичному, стилістичному [22].
Г.П. Грайс вже в першій своїй роботі (1975) причислив іронію до одного з видів інференційних моделей: будь-чиє висловлювання, якщо воно містить даний стилістичний прийом, очевидним чином порушує максиму якості, оскільки воно виражає не істинну думку співрозмовника [18].
Необхідно згадати статті Раймонда Гіббса, автор яких стверджує, що процесгенерування іронічного значення за стандартною моделлю П.Г. Грайса і Дж. Серля експериментально не підтверджується [18]. Так, якщо слідувати процедурі сприйняття висловлювання за П.Г. Грайсом, то спочатку відбувається розуміння буквального смислу, потім усвідомлення невідповідності в конкретному контексті і згодом - на основі попередніх процедур - виведення того значення, яке є оптимальним у даному випадку. Відповідно до досліджень Р. Гіббса, іронічні висловлювання розуміються напряму, без попереднього декодування буквального змісту [40, p.523-530].
Можна констатувати, що іронією вважаємо художній прийом, який базується на глузливо-критичному ставленні до предмета зображення, будується на ситуативних очікуваннях, які в свою чергу будуються на фонових знаннях і носить оцінюючий характер. Як і попередні тропи, іронія підкреслює недосконалість і відносність усіх аспектів життя.
Особливий інтерес у процесі дослідження викликає навмисна деформація сталих виразів, завдяки якій Л. Керролл досягає неперевершеного комічного ефекту [15, c.220].
Pозглядаючи деформацію фразеологічних одиниць, потрібно відмітити, що в їх основі цього явища лежить лише один прийом - нехтування нормами мови, з метою досягнення конкретного художньо-естетичного ефекту.
Ідіома - фразеологізм, який має яскраво виражені стилістичні особливості, завдяки чому його використання у мовленні надає йому відтінку гри, жарту або умісності [19, c.76]. Як лінгвістичний термін, фразеологізм означає вираз (мовний зворот), який вживається як одне ціле, те що не може бути розкладене на частини і з неприпустимою перестановкою цих частин[32, c.398]. Практика розкладання сталих виразів і утворення нових стилістико-семантичних новоутворень не є новою для англійської літератури [6, c.39-56].
Окрім, вище зазначених засобів створення комічного ефекту в контексті даного дослідження необхідно відмітити використання автором гіперболи та алюзій, які, проте, зустрічаються досить рідко.
Гіпербола - це "…різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього" [19, c.74].
Алюзією називають художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного тексту, сюжету чи образу, а також історичні події з розрахунку на фонові знання читача, покликаного розгадати закодований зміст; подекуди вживається як особливий різновид алегорії [21, c.5]. На важливу семантичну особливість алюзій в реалізації іронічного значення звернув увагу І.Р. Гальперін: "…значення слова (алюзія) повинне розглядатися як форма для нового значення. Іншими словами, первинне значення слова або фрази, яке вже відоме (тобто алюзія), слугує вмістилищем для нового значення" [10, c.32].
Порушення конверсаційних максим П.Г. Грайса призводять до появи
різноманітних стилістичних засобів. Всі ці тропи використовуються автором з метою досягнення комічного ефекту, надання особливої виразності мовленню персонажів казки. Таким чином, Л. Керролл моделює особливу реальність, в якій несуттєві на перший погляд речі нерозривно пов’язані з нашою реальністю і фактично віддзеркалюють її.
Комічне означає перш за все ту категорію естетики, яка впливає на почуття абсолютно позитивним чином і супроводжується сміхом без почуття пригнічення. В контексті даного дослідження ми можемо говорити про витончений комізм, адже комічний ефект частіше прихований, ніж явний. Результати дослідження дозволяють виділити наступні засоби утворення комічного ефекту:
· алогізми;
· нонсенс;
· гру слів, яка часто спричиняє утворення каламбуру;
· іронію;
· розкладання (деформація) фразеологічних одиниць;
· додаткові стилістичні засоби (гіперболу, алюзію).
Алогізм - це стилістичний прийом, для якого характерним є порушення законів та правил формальної логіки з метою досягнення комічного ефекту. Інакше кажучи, алогізм - це механізм думки, який переважає над її змістом. В казці "AliceinWonderland" алогізми приховані під формальною правильністю. В результаті дослідження вдалося виділити два підвиди алогізмів: алогічні відповіді, як наслідок порушення максими релевантності, та алогічні пояснення, які є результатом порушення всього спектру постулатів комунікації.
Оскільки особливо активно нонсенс розвивався в літературі вікторіанської доби в Англії, то потрібно відзначити, що Л. Керролл вважається майстром нонсенсу. Очевидно, що з метою досягнення комічного ефекту автор часто оперує висловлюваннями, які протирічать самі собі або позбавлені сенсу. Таким чином, автор дає змогу читачеві декодувати як завгодно багато сенсів. Нонсенс характеризується структурністю, ефектом невиправданого очікування, відсутністю єдиної кодифікації, відмовою від загальноприйнятого сприйняття світу. Нонсенс може передавати абстрактні, філософські інтенції автора через смішні образи світу, перевернутого догори ногами (topsy-turvyworld). Можемо припустити, що в переважній більшості випадків до утворення ситуації нонсенсу призводить порушення максими релевантності, адже саме ця максима вимагає, щоб внесок мовця був доречним на кожній стадії розмови.
Найпомітніший комічний ефект досягається автором завдяки грі слів та стилістичному прийому каламбуру. Кожна гра слів - це відступ від установленої мовної норми, включення мовного знаку до нового асоціативного контексту. Гра слів базується на ідентичності мовних одиниць (полісемія, розклад фразеологізмів). Каламбур, як вужче поняття, - один з аспектів мовної гри, стилістичний прийом побудований на різних формах схожості лексичних одиниць (омонімія, паронімія), використання якого передбачає порушення нормативного вживання мовних одиниць, з метою досягнення комічного ефекту. В художньому тексті ці стилістичні прийоми призводять до порушення максими способу, яка вимагає, щоб висловлювання було чітким і не двозначним.
Іронія Л. Керролла прихована на різноманітних мовних рівнях його твору. Як художньому прийому, іронії притаманне глузливо-критичне ставлення до предмета зображення, яке будується на ситуативних очікуваннях і носить оцінюючий характер. Іронічні висловлювання легкі для розуміння - вони розшифровуються співрозмовником навіть минуючи стадію декодування буквального змісту. Іронія - це завжди неприйняття і протиріччя приховане під видимістю схвалення і згоди. Даний стилістичний прийом цілком очевидно пов’язаний з порушення постулату якості П.Г. Грайса, оскільки в сентенції мовця іронія не виражає його істинної думки чи відношення до ситуації.
Нехтуючи мовними нормами, письменник вдається також до розкладання сталих виразів та словосполучень. Виділяючи окремі компоненти фразеологізмів або замінюючи в сталих виразах слова, автор досягає комічного ефекту. Рідше в казці зустрічаємо алюзії та гіперболи, які слугують лише допоміжними формами утворення вище зазначених ситуацій нонсенсу, алогізмів і т.д.
В процесі дослідження вдалося виділити приклади, які наочно ілюструють, як порушення максим кооперації через утворення алогізмів призводять до комічного ефекту: