- висловлюйся стисло;
- висловлюйся послідовно [43, p.101-102].
Коротко кажучи, ці максими окреслюють ряд правил, яких повинен дотримуватися мовець під час спілкування, щоб спілкуватися максимально ефективно й раціонально.
З іншого боку, такий погляд на проблему відразу викликає заперечення: описувана ситуація комунікації нагадує скоріше рай філософа, адже мало хто дійсно спілкується таким чином. Точка зору Грайса дещо відмінна. Люди не схильні досконало слідувати цим принципам, навіть навпаки. Наприклад:
A: Where’sBill?
B: There’sayellowVWoutsideSue’shouse [43, p.102].
Тут висловлювання B, якщо сприйняти його буквально, не відповідає на питання А, і таким чином порушує принаймні максими кількості і релевантності. Можна припустити, що репліка В є не кооперативною реплікою, а спробою зміни теми. Спробуємо все-таки інтерпретувати репліку В як кооперативну на глибшому рівні. Отже, знаючи, що взаємодія відбулася, спитаємо себе, яким же чином може бути пов’язана між собою присутність у дворі фольксвагена і місцезнаходження Біла, що далі наштовхує нас на думку про те, що якщо Білл має жовту VW, то він може знаходитися у будинку С’ю.
У таких випадках висновок випливає з припущення про те, що мало місце мовленнєве співробітництво. Таке явище Грайс і охрестив імплікатурою, або конверсаційною імплікатурою [41]. Точка зору вченого полягає в тому, що ми завжди твердо дотримуємося цих максим на глибинному рівні і, наскільки це взагалі можливо, люди інтерпретуватимуть сказане відповідно до цих максим.
Що є джерелом цих максим? Чи є вони загальноприйнятими правилами, які ми засвоюємо, як засвоюємо правила поведінки за столом? Ці максими описують раціональні засоби кооперативного обміну думками. В такому разі, очікуваними є й деякі аспекти нелінгвістичної поведінки. Максими виводяться із загальних положень раціональності, які можна застосувати для всіх типів кооперативної взаємодії, і, якщо це дійсно так, то вони повинні використовуватися універсально, по крайній мірі, якщо інші культурно-специфічні обмеження мовної взаємодії це дозволяють [43, p.103].
Інтерес до вивчення максим спричинений тим, що вони породжують умовиводи, яких немає в семантичному значенні вимовленого. Такі умовиводи є конверсаційними імплікатурами і проявляються двома способами, залежно від відношення мовця до максими. Якщо мовець чітко слідує максимам, то тим самим очікує від адресата, що той також дотримується максим. Розглянемо такий приклад:
A (to passer by): I’ve just run out of petrol.
B: Oh; there’s a garage just around the corner [43, p.104].
У цьому випадку репліка В натякає на те, що А може отримати там бензин, але ця репліка не була б повністю кооперативною, якби він знав, що гараж зачинено, чи бензин розпродано. С. Левінсон пропонує іменувати ці "очікувані" умовиводи стандартними імплікатурами (Грайс пропонує термін загальні імплікатури) [41]. Інша ситуація виникає, коли мовець порушує або не слідує максимам. Тут В порушує максиму способу вимовою слова ice-creams:
A: Let’s get the kids something.
B: Okay, but I veto I-C-E C-R-E-A-M-S [43, p.104].
Обидва види імплікатур представляють значний інтерес. Подальші приклади допоможуть зрозуміти відмінності між ними ясніше. Почнемо з прикладів, які випливають з гіпотези, що мовець дотримується максим. Максима якості:
John has two PhDs
(I believe he has, and have adequate evidence that he has.)
Does your farm contain 400 acres?
(I don’t know that it does, and I want to know if it does) [43, p.105].
Перший приклад являє собою пояснення "парадоксу Мура", тобто неприйнятність наступних висловлювань:
JohnhastwoPhDsbutIdon’tbelievehehas [43, p.105].
Дане речення неправильне, тому що суперечить стандарту імплікатури якості - мовець вірить у те, що він стверджує. Наступний приклад розширює розуміння максими якості, адже коли хтось ставить запитання, природно вважати, що він запитує щиро, й що в нього немає відповідної інформації. В ситуаціях кооперації, якщо мовець щось стверджує, то він дає зрозуміти, що вірить у це. В іншому разі будь-яке використання таких висловлювань буде фіктивним і призведе до порушення максими якості.
Максима кількості:
Ця максима одна з найцікавіших стандартних імплікатур. Припустимо що:
Nigel has fourteen children [43, p.106].
Під цим висловлюванням ми розуміємо, що Найджел має лише чотирнадцять дітей, хоче це може виявитися несумісним з тим фактом, що Найджел насправді має двадцятеро дітей. Можна припустити, що він має лише чотирнадцять і не більше, тому що якби він мав двадцять, то відповідно до максими кількості ("скажи скільки, стільки від тебе вимагається"), так і було б сказано. Тому, необхідно визнати, що Найджел має лише чотирнадцять дітей.
Подібним чином розглянемо наступний приклад:
Theflagiswhite[43, p.106].
Оскільки речення не містить інформації про інші кольори, логічно припустити, що мовець має на увазі, що прапор не має інших кольорів, а є чисто білим.
Або припустимо, що ми випадково підслухали такий обмін репліками:
A: How did Harry fare in court the other day?
B: Oh he got a fine [43, p.106].
Якщо пізніше стане відомим, що Гаррі отримав ще й довічне ув’язнення, то В (якщо він знав про це наперед) будевинний у тому, що ввів А в оману, так як не надав йому всю інформацію, необхідну в даній ситуації. Ці приклади ілюструють перший підвид максими кількості, яким передбачається надання всієї необхідної інформації.
Максима релевантності:
На цій максимі також лежить відповідальність за утворення цілої низки стандартних імплікатур. Наприклад, можливі імперативи будуть інтерпретовані як заклик до негайної реалізації дії:
Pass the salt.
(Pass the salt now) [43, p.107].
Або розглянемо наступний зразок:
A: Can you tell me the time?
B: Well, the milkman has come [43, p.107].
Лише виходячи з доречності репліки В, ми можемо зрозуміти її як часткову відповідь на запитання А. Умовивід отримуємо таким чином: припускаємо, що репліка В доречна; тоді на задане А питання, В повинен дати відповідь; тоді єдиний спосіб узгодити ці два умовиводи - це припустити, що співрозмовник В не може забезпечити А повною інформацією, але вважає, що інформація про візит молочника достатня для того, щоб А міг зробити з неї правильні висновки. Звідси випливає, що В намагається пояснити, що годинник показує той час, який збігається з приходом молочника. Отже, якби імплікатури не були побудовані на основі припущення про релевантність, то багато суміжних висловлювань просто не мали б сенсу.
Максима способу:
Нарешті, різноманітні типи умовиводів з’являються з припущення про те, що було дотримано максиму способу. Наприклад, під третім підтипом максими способу ("висловлюйся стисло"), навіть у тому разі, коли мовець надає перевагу складній конструкції над простою, можна припустити, що це робиться не просто так, а тому, що ці деталі так чи інакше відносяться до його наміру.
Open the door.
Walk up to the door, turn the door handle clockwise as far as it will go, and then pull gently towards you [43, p.108].
Якщо замість першої фрази використаємо другу, то тим самим минаказуємо співрозмовнику приділити увагу кожній деталі - це і є імплікативна форма використання довгих фраз. Можливо, найважливіший підтип максими способу саме четвертий - "висловлюйся послідовно".
Thelonerangerrodeintothesunsetandjumpedonhishorse[43, p.108].
У реченніруйнуютьсянаші очікування, що події перелічуватимуться в тому порядку,вякому вони відбувалися. Нижче читаємо приклад, у якому послідовно перелічені всі події:
Alfredwenttothestoreandboughtsomewhisky[43, p.108].
Наступний тип імплікатур, виділений Полом Грайсом утворюється внаслідок очевидного і відкритого ігнорування максим. Грайс називає таке використанння імплікатур експлуатацією максим, і саме вони породили багато традиційних образних висловів. Розлянемо подані нижче приклади:
Максима якості:
Спостерігаємо порушення цієї максими в наступному прикладі:
A: What if the USSR blockades the Gulf and all the oil?
B: Oh come now, Britain rules the seas [43, p.109].
Кожен компетентний учасник розмови знає, що репліка В невірна, однак В не намагається обманути А. Припустимо, що В має на увазі щось зовсім протилежне від щойно сказаного, а саме - не те, що Британії підвладні всі моря, а дещо абсолютно протилежне - Британія в цій ситуації безсила. В цьому випадку Грайс говорить про використання іронії. Схожі зауваження стосуються і метафори:
Queen Victoria was made of iron [43, p.109].
Буквальна інтерпретація така: оскільки королева Вікторія ніяк не могла володіти фізичними характеристиками заліза, то, мабуть, вона лише була наділена його супутніми рисами, такими як жорсткість, стійкість, непоступливість. Причому у вустах шанувальника це буде звучати як комплімент, а сказане наклепником перетворюється у приниження, основане на її агресивності та войовничості. Такі ж принципи стосуються і риторичних запитань.
Максима кількості:
Прості та очевидні тавтології не повинні мати жодного комунікативного ефекту. Однак наступні речення можуть виражати значне смислове навантаження:
Wariswar.
Either John will come or he won’t.
If he does it, he does іt [43, p.111].
Порушення максими кількості пояснює, яким чином ці фрази набувають комунікативного значення. Якщо припустити, що принцип кооперації збережено, то можна виділити певний підтекст. В першому випадку це може бути - "на війні трапляються жахливі речі, така її природа, і немає сенсу жалітися через якесь окреме нещастя". Ясно, що дані репліки являються по суті заключними сентенціями, але підтекст буде іншим у кожному окремому випадку.
Максима релевантності:
Порушення цієї максими, як зазначає Грайс, важко відслідкувати, тому що важко побудувати відповіді, які можуть бути інтерпретовані як невідповідні.
Але Грайс наводить приклад: