Національний педагогічний університет
імені М.П. ДРАГОМАНОВА
КОБЧЕНКО Наталя Віталіївна
УДК 811.161.2: 81’367.5
ГРАМАТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЛЬНОГО ПОЄДНАННЯ В СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
10.02.01 – українська мова
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Ожоган Василь Михайлович,
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка,
завідувач кафедри української мови.
Офіційні опоненти:
– доктор філологічних наук, професор
Шинкарук Василь Дмитрович,
заступник міністра освіти і науки України;
– кандидат філологічних наук, доцент
Баган Мирослава Петрівна,
Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри загального та українського мовознавства.
Захист відбудеться “18” березня 2008 р. о 14.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.
Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.
Автореферат розісланий “15” лютого 2008 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради А.В. Висоцький
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
На межі ХХ-ХХІ ст. у лінгвістиці виразно окреслилася тенденція до вироблення комплексних теорій, яка в граматиці додатково активізувалася завдяки впровадженню функціонального підходу до вивчення мовних одиниць. У галузі студіювання зв’язку слів напрацювання мовознавців попередніх етапів (О.М.Пєшковського, О.О. Потебні, В.В. Виноградова, М.А. Шапіро, Л.А. Булаховського, Є.В. Кротевича, Н.Ю. Шведової, В.А. Бєлошапкової, В.П. Малащенка, О.Б. Сиротиніної, О.С. Скобликової, Г.О. Золотової, Н.М. Лаврентьєвої, Л.Д.Чеснокової та ін.) і дослідження сучасних науковців (В.І. Кононенка, І.Р. Вихованця, В.В. Лущай, Н.Л. Іваницької, І.І. Слинька, М.Ф. Кобилянської, А.П.Загнітка та ін.) сформували підґрунтя для створення вичерпної теорії синтаксичних зв’язків. Проте деякі нерозв’язані проблеми поки що заважають остаточно викінчити цю теорію.
Для адекватного визначення тієї чи тієї форми підрядного зв’язку не завжди виявляється достатнім керуватися тільки морфологічними показниками, а традиційна граматика, ґрунтована на них, подекуди неточно інтерпретує синтаксичні явища. З‑поміж найсуперечливіших і найдискусійніших питань сучасного українського мовознавства залишається кваліфікація вільного поєднання як форми підрядного синтаксичного зв’язку. Зорієнтованість класичної лінгвістики переважно на морфологічні підходи до потрактування мовних явищ неминуче зумовила занадто широке витлумачення керування – як форми підрядного зв’язку, що встановлюється за приєднання до будь-якої синтаксичної домінанти (опорного компонента, головного слова) ад’юнкта (підпорядкованого компонента, залежного слова), вираженого непрямим відмінком – та не зовсім адекватне, формальне, розуміння вільного поєднання, об’єднавши під ним зв’язок синтаксичної домінанти з ад’юнктом, який належить до класів незмінних слів. Водночас у традиційній граматиці не можна не помітити тенденції до звуження сфери керування, яка бере свій початок у роботах О.О. Потебні, закріплюється в дослідженнях В.В. Виноградова та розвивається завдяки напрацюванням Н.Ю. Шведової, котра здійснила цілком вдалу спробу спростувати канонізоване витлумачення вільного поєднання.
Однак старе розуміння синтаксичних зв’язків виявилося живучим: в україністиці, як і в мовознавстві загалом, під терміном вільне поєднання здебільшого розуміють зв’язок синтаксичної домінанти з незмінюваним словом. Тільки в деяких студіях спостерігаються фрагментарні спроби поглибити це питання, щоправда, більшість дослідників, обмежуючись визнанням факту існування вільного поєднання у відмінковому вияві, не описує особливостей і сфер його реалізації, а лише фіксує найтиповіші випадки (це праці І.Р. Вихованця, І.І. Слинька, В.В. Лущай, А.П. Загнітка, М.В. Мірченка та ін).
Ще одним недоліком граматичної традиції є вивчення й опис підрядного синтаксичного зв’язку на рівні словосполучення, а між тим один з його виявів, а саме – підрядний детермінантний зв’язок, функціонує тільки в структурі речення.
Сучасний етап розвитку науки позначений переосмисленням багатьох мовознавчих проблем. Останнім часом набуває ваги запропонований І.Р. Вихованцем синтаксичний принцип кваліфікації й диференціації форм підрядного синтаксичного зв’язку, згідно з яким передумовою встановлення тієї чи тієї форми підрядного зв’язку є не морфологічне вираження ад’юнкта, а його синтаксична позиція щодо головного компонента. Саме цей принцип і став засадничим підґрунтям пропонованого дослідження, зумовивши його методологічну основу. Спостереження й аналіз реалізації вільного поєднання проводиться на рівні речення шляхом виокремлення в його структурі компонентів, один з яких підпорядковується іншому цією формою підрядного зв’язку, що дає змогу охопити всі сфери її поширення.
Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю опрацювати й застосовувати нові підходи до витлумачення природи синтаксичних зв’язків загалом і форм підрядного зв’язку зокрема, потребою відкоригувати традиційне розуміння поняття вільного поєднання з позицій синтаксичного підходу та у зв’язку з цим уточнити й чітко окреслити сферу поширення цього явища, виробивши й обґрунтувавши при цьому критерії диференціації таких важкорозрізнювальних форм підрядного синтаксичного зв’язку, як слабке керування та вільне поєднання у відмінковому вияві. Особливої уваги вимагає студіювання вільного поєднання у відмінковому вияві, тобто з’ясування потенціалу кожного відмінка вільно поєднуватися з синтаксичною домінантою, визначення й опис умов реалізації цього потенціалу. Також актуальність роботи підсилюється відсутністю в сучасній україністиці синтезувальної праці, присвяченої вільному поєднанню, яка б сприяла усталенню адекватного погляду на цю форму підрядного зв’язку й усвідомленню її місця в системі синтаксичних зв’язків сучасної української мови.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведено в межах комплексної теми кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка „Актуальні проблеми лексикології й граматики української мови” (№ 0204U000690). У широкому плані робота ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, теоретичні засади якої опрацьовують в Інституті української мови НАН України.
Тема кандидатської дисертації затверджена вченою радою Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 5 від 17 жовтня 2005 року) та науковою координаційною радою „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 30 від 17 січня 2006 року).
Об’єктом дослідження є форма підрядного синтаксичного зв’язку вільне поєднання.
Предметом безпосереднього аналізу постали реченнєві конструкції, у яких між певними компонентами підрядний синтаксичний зв’язок реалізовується у формі вільного поєднання.
Мета дисертаційної праці полягає в системному вивченні випадків реалізації підрядного синтаксичного зв’язку у формі вільного поєднання. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1)переглянути теоретичне підґрунтя кваліфікації форм підрядного синтаксичного зв’язку й аргументувати орієнтацію на синтаксичний підхід за їх визначення;
2) визначити зміст та обсяг поняття „вільне поєднання”;
3) з’ясувати місце вільного поєднання в системі синтаксичних зв’язків сучасної української мови;
4) обґрунтувати критерії диференціації явищ слабкого керування та вільного поєднання у відмінковому вияві;
5) показати вторинність (дериваційну природу) вільного поєднання в структурі речення;
6) проаналізувати специфіку зв’язку цілісних словосполучень із синтаксичною домінантою;
7)простежити можливості некатегорійного функціонування відмінків і виявити явища їхнього зв’язку з синтаксичною домінантою у формі вільного поєднання, описати особливості вільного поєднання кожної відмінкової форми сучасної української мови й типи семантико-синтаксичних відношень, що при цьому встановлюються;
8) окреслити ядерну, напів’ядерну, напівпериферійну та периферійну зони функціонування вільного поєднання.
Вибір методів дослідження зумовлений метою роботи, її завданнями та фактичним матеріалом. За основу взяті методи безпосереднього спостереження, комплексного та валентно-дистрибутивного аналізу, моделювання, описовий. Задля виявлення специфіки студійованих явищ принагідно використовується метод трансформаційного аналізу.
Джерела фактичного матеріалу. Роботу виконано на матеріалі речень, дібраних методом суцільної вибірки та поодиноких фіксацій здебільшого з творів художньої літератури, а також із текстів публіцистичного, наукового та офіційно-ділового стилів сучасної української мови, між певними компонентами яких підрядний синтаксичний зв’язок реалізовується у формі вільного поєднання (картотека становить понад 5000 одиниць).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше до кваліфікації форм підрядного синтаксичного зв’язку послідовно застосований синтаксичний підхід, який полягає в орієнтації не на морфологічне вираження ад’юнкта, а на його синтаксичну позицію (валентно /невалентно зумовлену) щодо синтаксичної домінанти, і згідно з цим принципом запропоновано критерії диференціації таких важкорозрізнювальних форм підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, як слабке керування й вільне поєднання у відмінковому вияві. На основі дослідження широкого фактичного матеріалу уточнено межі поширення власне-вільного поєднання та окреслено сферу функціонування вільного поєднання у відмінковому вияві.