ЗМІСТ
Завдання на курсову роботу
Список умовних скорочень
Реферат
Вступ
РОЗДІЛ І. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
1.1 Поняття про словотвір або деривацію
1.2 Способи словотворення в українській мові
РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ
2.1 Сутність понять відонімне утворення, відонімні деривати, відонімні похідни і проблеми їх класифікації
2.2 Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та їх презентації у публіцистичному тексті
РОЗДІЛ ІІІ ВІДОНІМНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ ТА ЙОГО ПРОДУКТИВНІСТЬ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ
3.1 Відонімні утворення: структурно-семантичний аспект у мовісучасної публіцистики
3.2 Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики
Висновки
Список використаних джерел
Список умовних скорочень
ВД – відонімні деривати;
ВУ – відонімне утворення;
ВК - “Вечірній Київ”;
Д – журнал “Дніпро”;
ЗП – газета “Запорізька правда”;
К – журнал “Київ”;
МУ – газета “Молодь України”;
У і П – видання “Україна і політика”;
РЕФЕРАТ
Текст курсової роботи 38 ст., 30 джерел
Об’єктом дослідження в цій роботі є процеси утворення мовних одиниць різних рівнів від власних назв; систематизація і комплексне дослідження різних типів відонімних утворень, зафіксованих на сторінках публіцистики кінця XX – початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик; дослідження причин виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і з’ясованню екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників їх виникнення.
Цілью роботи є :
- визначити шляхи утворення відонімних дериватіву мові сучасної публіцистики;
- встановити єдину точку зору щодо лінгвістичного статусу відонімних утворень;
- системно окреслити особливості й закономірності функціонування відонімнтх дериватів у їх комунікативному аспекті.
Методи дослідження – метод системного аналізу, опису, систематизації, аналізу, синтеза, формальний метод.
Науковою новизною цієї роботи є спроба з’ясувати стилістичні функції відонімних утворень; вивчити номінативну, експресивну, емоційну, оцінну, імпресивну, інтелектуальну та інші функції відпропріальних похідних у публіцистиці.
Область застосування: викладання на уроках української мови в вищіх учбових закладах.
ВІДОНІМНА ОДИНИЦЯ, ПУБЛІЦИСТИКА, СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ, СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ, ЕКСПРЕСИВНІСТЬ ВІДОНІМНИХ ОДИНИЦЬ.
ВСТУП
Актуальність дослідження полягає в тому, що воно дає змогу:
- визначити шляхи утворення відонімних дериватіву мові сучасної публіцистики;
- встановити єдину точку зору щодо лінгвістичного статусу відонімних утворень;
- системно окреслити особливості й закономірності функціонування відонімних дериватів у їх комунікативному аспекті.
Актуальність вивчення процесів утворення і функціонування нових засобів мови підтверджено багатьма сучасними лінгвістичними дослідженнями, що особливо активізувалися у галузі вивчення мови засобів масової інформації і, зокрема, публіцистики. Остання є одним з основних джерел збагачення мови різнорівневими новотворами, які відбивають усе сучасне, злободенне.
Це пов’язано з тим, що публіцистика регулярно інформує про новини з різних галузей життя, політики, науки, виробництва, культури і цілісно подає дійсність у її діалектичному розвиткові та має невичерпні можливості поповнювати арсенал мовних засобів. Перед лінгвістикою стоїть завдання наукової розробки питань ефективності інформаційних засобів, зокрема мовних у їх складі, з метою піднесення рівня їхньої досконалості, визначення характерних мовних ознак публіцистичного стилю у різних каналах комунікації, кожний з яких має свої жанрові особливості, характер інформації тощо. Результатом такого вивчення повинні бути і широкі теоретико-типологічні узагальнення, і конкретні практичні рекомендації.
У лінгвістиці питання особливостей утворення відонімних дериватів тією чи іншою мірою простудійовано в роботах Є.Отіна, Л.Белея, Є.Чекаліної, Л.Дуки, Л.Петрової, Ю.Зацного, Я.Януш, Т.Юрченко, Г.Мінчак та ін.
Незважаючи на певні досягнення в цій сфері, в україністиці названа проблема вивчена все ще недостатньо.
Джерелами фактичного матеріалу для дослідження стали тексти газетно-журнальної публіцистики кінця XX – початку ХХІ ст. Усього використано 24 газети та 18 журналів, що забезпечило достовірність і об’єктивність результатів дослідження.
Вибір газетних і журнальних видань зумовлений їх значущістю у видавничих колах мас-медіа України і популярністю в читача. Правомірність включення лексичних одиниць, що досліджувалися, визначалася методом звіряння їх з матеріалами українських словників та довідників.
Об’єктом дослідження обрано сукупність відонімних утворень у мовній практиці української публіцистики кінця XX - початку XXI століття.
Метою роботи є з’ясування специфіки утворення й використання відонімних утворень у сучасній публіцистиці, виявлення тенденцій динаміки її лексико-понятійного апарату.
Досягнення поставленої мети зумовлює розв’язання таких завдань:
1) з’ясувати комплекс основних теоретичних питань, пов’язаних із вивченням відонімних утворень у лінгвістичній літературі;
2) визначити диференційні ознаки відонімних утворень порівняно з іншими видами утворень;
3) встановити склад відонімних дериватів, характерних для сучасної публіцистики;
4) визначити й схарактеризувати екстралінгвальні й інтралінгвальні чинники появи відонімних утвореньу мові сучасної української періодичної преси;
5) систематизувати відонімних утворень за способами й засобами деривації, продуктивними словотвірними типами, релевантними для досліджуваного періоду;
6) здійснити семантичну класифікацію відонімних утворень, виділити при цьому основні лексико-семантичні групи аналізованих одиниць та їх специфічні характеристики;
7) з’ясувати текстове призначення відонімних утворень і простежити зв’язок актуалізованої внутрішньої форми відонімних утворень з контекстом;
8) визначити й описати стилістичні функції відонімних утворень як елементів системи виражально-зображальних засобів мови сучасної української публіцистики і встановити ступінь їх експресивності;
Наукова новизна роботи. В роботі є спроба систематизовано й комплексно описати різні типи відонімних утворень, зафіксованих на сторінках сучасної публіцистики кінця XX – початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик, досліджено причини виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і з’ясовано причини виникнення їх під впливом екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників.
РОЗДІЛ І. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
1.1 Поняття про словотвір або деривацію
В цій частині курсової роботи ми розглянемо поняття про словотвір або деривацію, морфеми, з яких складаються слова, похідні та непохідні основи.
Словотвір або деривація, разом з словозміною частина граматики, наука про будову слова й утворення від наявних у мові слів нових слів, з новим лексичним значенням:
1) афіксами (приростком: гомін — відгомін: наростком: ліс — ліс-ов-ий);
2) словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (велик-день),
3) абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер).
Дехто зараховує сюди ще й субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіялізацію (восени) і прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотворення з переходом слова до іншої частини мови [1;23].
Нескладене слово може включати такі морфеми (пере-пис-ува-ти; за-город-ній): кореневу (-пис-, -город-), звичайно як носія загального лексичного значення, приросткову (пере-, при-) й наросткову (-ува-, -н-), що конкретизують значення слова і разом з кореневою морфемою складають основу слова, — і флексійну, закінченнєву морфему -ти, -ий (подекуди й постфікс, напр., -ся), як носія граматичного значення слова, що визначає стосунки слова до інших у реченні чи словосполученні [1;35].
Кількаскладне слово має дві або більше кореневих морфем (водо-гін, високо-думний, благо-словити). Коренева морфема може виступати в кількох варіантах (бр-а-ти, бер-у, з-бир-ати, з-бор-и, з-бір), що є наслідком давніх словотвірних і фонетичних процесів. Наростки широко вживаються у словотворенні іменників та прикметників, менше дієслів. За функцією вони поділяються на:
1) словотвірні, що утворюють нові слова (кар-а-ти, карайоний: кар-а),
2) формотвірні, що утворюють граматичні форми і належать до засобів словозміни (для вищого ступеня прикметників і прислівників: гарн-іший, -іше, для дієприкметників і дієприслівників: твор-ен-ий, твор-ячи). За активністю вживання наростки поділяються на продуктивні, що вживаються далі для творення нових слів (-ач: вимик-ач, -ник: боліль-ник), та непродуктивні, що даються виділити лише мовознавчою аналізою (-р: да-р, -к: зна-к, -т: моло-т). Дуже поширені наростки утворюють емоційні форми слів (мат-ус-я, -усеньк-а, гарн-есеньк-ий, здоров-езн-ий, пс-иськ-о, паруб-ійк-а,), вживані в іменах та прізвищах (Тимко, -цьо, -ченко, -чук, -чак, -цюра, -ченя).
З лексичних запозичень вичленовуються інколи нові наростки (-ущий: загреб-ущий, церковні стражд-ущий; -унок: дар-унок, рах-унок; -із-ація: яров-изація, колон-ізація; також інтеграцією частини іншого наростка; благальн-ий, спершу звичайно, в якійсь вужчій стилістичній функції. Число приростків порівняно невелике; більшість їх виступає ще як прийменники; вони широко вживаються при словотворенні дієслів для творення нових слів (пис-а-ти: ви-пис-а-ти, нерідко в сполученні з наростками) та при суперлятиві для творення нових граматичних форм (най-); при творенні видів дієслова: (роб-и-ти: з-роб-и-ти); для розмовної мови характеристичне скупчування кількох приростків (по-поспати); запозичених приростків мало (ц.-слов. пре-багатий, грец. архі-дурень) [2;43].