Таким чином, хоча в українській мові артиклі відсутні, значення, що передається за допомогою артиклів, в багатьох випадках може бути вираженим за допомогою особливих слів, які можна розглядати як визначники іменника – еквіваленти артикля в українській мові. Різниця між англійською та українською мовами полягає в наступному: в англійській мові вживання артикля обов’язкове, а в українській вживання слів-еквівалентів артикля перед словами не обов’язкове, оскільки як наявність, так і відсутність даних слів не змінює змісту та значення речення [ Драгункин А. Н.,2003:15].
1.4 Функція неозначеного артикля та випадки його вживання
В англійській мові існує два неозначених артикля a/an. Неозначений артикль походить від числівника один (one). Артикль а вживається перед іменниками, які починаються з приголосної букви: a student (студент), a newspaper (газета), а також з голосних и, у, коли вони вимовляються з приголосним звуком [j]: a union (союз), a yacht (яхта); ап вживається перед іменниками, які починаються з голосної літери: an article (стаття), an anchor (якір), а також з приголосної літери h, якщо вона не вимовляється [ R.Murphy, 2005:214].
Артиклі a/an вживаються:
1. зі злічуваними іменниками в однинині, говорячи про неозначені речі;
It is a teenager novel about American boys.
We saw a speck in the distance. It was a ship.
2. перед злічуваними іменниками однини, які відносяться до групи людей, тварин чи явищ;
Give him an apple and send him away.
A mother knows her children well.
3. вживаються в значенні за, в, з (per);
He drives 100 miles per hour.
4.використовуються зі словами, що позначають гроші, частку, вагу, ціле число, ціну, кількість, час, відстань, швидкість, усі хвороби тощо.
He lives at a distance from his work [ Curme G. О., 1999:47].
Головними функціями неозначеного артикля є: класифікація, загальна та числова функції.
Виконуючи функцію класифікації, артикль відносить окремий предмет до класу чи групи йому подібних.
Somewhere a telephone began to ring.
Хоча в більшості випадків він вживається зі злічуваними іменниками, при класифікації бувають випадки вживання з незлічуваними, власними іменниками.
It was a very pale silver moon.
У загальній функції артикль показує, що предмет про який говориться є одним представником з окремого класу.
A library is a collection of books.
Неозначений артикль використовується у приказках та реченнях, що означають загальновідомий факт.
A friend in need is a friend indeed.
An elephant never forgets. [ Долгина Е.А., 2002:59].
Виконуючу числову функцію, неозначений артикль зберігає початкове значення кількісного числівника один (one). Ця функція артикля відноситься до іменників, що позначають одиниці виміру (час, відстань, довжина, вага тощо). Інколи в даній функції артикль може вказувати на незлічуваний іменник називаючи його як окремий предмет. Усі три головні функції артикля взаємопов’язані, але одна з них домінує над іншими в змісті [Бурлакова И.В., 1995:112 ].
1.5 Функція означеного артикля the та випадки його вживання
Означений артикль походить від вказівного займенника той (that) і вживається зі злічуваними іменниками як в однині, так і в множині та вказує на те, що особа чи предмет, на який вказує іменник, є індивідуальним чи виділеним із інших предметів чи осіб даного класу. Цей артикль вказує на те, що оратор чи письменник представляє людину, річ чи якесь абстрактне явище, яке вже відоме для слухача чи читача із загальновідомих фактів, чи з ситуації, чи зі змісту. Отже, двома головними функціями означенного артикля є означення та узагальнення [Hawkins J. Н., 2002:172].
Означений артикль вживається в таких випадках:
коли предмет чи особа, згадані вже раніше, знову вживаються;
One day I went for a walk in one of the streets of London. It was a narrow little street into which the sun never came. The street was covered with dirty water and crowds of children were playing in it.
щоб показати, що предмет чи група предметів єдині при даних обставинах чи вже відомі;
Somebody moved in the room above.
Doctor Manson! You are the very man I am looking for.
з іменниками, які є єдиними в своєму роді;
The ground was covered with yellow leaves.
з іменниками, які вживаються після слів: той самий (same), дуже (very), не той (wrong), належний/доречний (right);
You are the very person we need.
Mr. Bunting liked doing the same things at the same time every day.
якщо слова лише (only), останній (last), перший (first) вживаються як прикметник;
It is the first time I come.
з іменниками, які позначають власні імена, титули, національність та прізвища;
The Whites were known for their splendid dinners.
у тих випадках коли перед іменниками в українській мові можна поставити слова цей, той.
Look at the child. [Иванова И. П., Бурлакова В. В., Почепцов Г. Г., 2001:224].
Виконуючи функцію означення, означений артикль служить для виділення предмета чи групи предметів з усіх інших предметів (речей, людей, тварин, абстрактних явищ) одного виду.
The students in the next room are taking an examination.
Під час виконання узагальнюючої функції, артикль вказує на те, що іменник, який називає даний предмет, відноситься до всього класу предметів того ж виду.
Only the poet or the saint can water an asphalt pavement in the confident anticipations that lilies will reward his labour.
Узагальнюючий означений артикль виражає ідею цілого класу предметів, так означений артикль в даній функції вживається зі словами, які позначають верстви суспільства та окремі класи.
The horse is a domestic animal [Кутузов Л.В., 1999:37].
Отже, означений артикль слугує індивідуальною ознакою, яка відокремлює даний предмет чи особу від усіх інших осіб чи предметів того ж класу. Іменники в англійській мові, які індивідуалізують ознаку, як в однині, так і в множині, завжди вживаються з означеним артиклем [Jespersen О., 1989:161].
Розділ 2. Загальні відомості про явище ретроспекції та способи передачі її при перекладі
2.1 Поняття явища ретроспекції в граматиці. Категорії ретроспекції
Ретроспекція як граматична категорія, що дозволяє читачеві чи слухачеві повернутись до попередньої інформації, відіграє значну роль в текстах-згадках.
Досліджувані спогади представлені як вербалізація минулого досвіду. Зазвичай вони являють собою засоби збереження та передачі найбільш значущої в когнітивному, культурному, естетичному та соціальному відношенні інформації [ Гальперин И.Р., 1998:107].
И.Р. Гальперін виділяє два види ретроспекції:
1. об’єктивно-читальна, яка є результатом індивідуального творчого сприйняття континууму розповіді;
2. об’єктивно-авторська, яка припускає цілеспрямовану дію від автора.
Об’єктивно-авторська ретроспекція, в свою чергу, поділяється на два види, які виділяють деякі лінгвісти (Гальперін, Федорова):
а) відсильна ретроспекція, яка повертає читача до раніше згаданих подій в текстах;
б) композиційно-текстова, що вказує на нові, ще не згадувані факти, що відносяться до минулого, необхідні для формування концепту читача.
Термін «ретроспекція» передбачає повторення раніше вжитого, повторення можна розглядати як спосіб, що формує категорію ретроспекції в тексті. Розглядаючи повторення як спосіб формування категорії ретроспекції вимагає введення поняття «початкової/вихідної інформації» - перша згадка про той факт чи подію, до якої будуть ще неодноразово повертатись в майбутньому за допомогою ретроспекції [ Федорова Л.Н., 1995:68].
Ретроспекція – граматична категорія тексту, що об’єднує форми мовного вираження, що відносять читача до вже відомої інформації. Практично кожний текст в тій чи іншій мірі побудований на ретроспекції. Послідовне накопичення інформації неможливе без утримання в пам’яті раніше почутої чи отриманої інформації. Вартий уваги той факт, що ретроспекція не є виключно прерогативою автора тексту. Вона може бути результатом індивідуального творчого сприйняття розповіді. У залежності від прагматичної настанови виділяють три види ретроспекції. Автор використовує елементи ретроспекції щоб: відновити в пам’яті читача дані про інформацію чи повідомити йому нові, які відносяться до минулого і необхідні для розуміння подальшого розгортання подій;
2. надати можливість переосмислити ці дані в новому контексті, з урахуванням того, що було сказано до ретроспективної частини;
3. виділити окремі частини тексту, що опосередковано відноситься до змісту інформації.
По відношенню до самого тексту виділяють ретроспекцію внутрішньо-текстову (тобто ту, яка не виходить за межі даного тексту). Характер її проявляється в тому випадку, коли попередня інформація вже була викладена в тексті.
Іншим видом ретроспекції є позатекстова ретроспекція, найважливішим «подвигом» якої є ретроспективний огляд, детально описаний Д. Камбуровою. Автор окремо зупиняється на «позатекстовій» інформації, а саме на підсумовуванні автором досягнень у дослідженній їм області. Подібний ретроспективний огляд обумовлений конкретною комунікативною настановою автора, а саме бажанням викласти історію досліджуваного питання, вказуючи при цьому на спосіб, який автор намагається використати при написанні своєї праці. Таким чином, даний вид ретроспекції включає в себе і проспективно направлені елементи. [Камбурова Д., 1997:137]
2.2 Засоби реалізації явища ретроспекції
Ретроспекція реалізується різними засобами, серед яких особливе місце посідає повторення. Сама ретроспекція також становить своєрідне повторювання – повторення думки, яке пригальмовує розвиток розповіді. Таким чином, ретроспекцію можна розглядати як паузу, як розрив континууму розповіді для того, щоб актуалізувати раніше згадану інформацію.
Найхарактернішими сигналами введення ретроспективної частини є:
1. граматичні засоби: перехід від одного граматичного часу, яким була виражена інформація, коли згадувалась вперше, до іншого граматичного часу за допомогою таких дієслівних форм як Past Indefinite, Present and PastPerfect;
2. лексичні засоби: прислівники already,before, lately, прикметники recent, past; дієслова ретроспективної семантики – to refer to, to mention;