Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Факультет: правознавства та міжнародних відносин
Спеціальність: правознавство
Реферат
Анти суржик. Найпоширеніші
суржикові форми та їх
правильні мовні відповідники
Група: ПЗ-12
Студента І курсу
Легкобита Івана
Вікторовича
Київ 2006 р.
План
1. Вступ.
2. «Суржикізація» сучасних видань для дітей.
3. Хвороба, що перетворює людей на пітекантропів, калік і рабів.
4. Словник русизмів у сучасній українській мові.
5. Висновок
1. Мова – це спосіб само ідентифікації в історичному просторі, мета соціальна площина, що відображає стан генетичної інформації в людині й на рівні нації (соціальний філогенез). Феномен мови у третьому тисячолітті вийшов за межі суто лінгвістичних знань. Вона виконує націє-творчу функцію: соціалізація людини відбувається в атмосфері (аурі) національної мови. З цієї причини у визначенні нації більшість дослідників подають мовний компонент, а в ієрархії атрибутів нації мова посідає домінантне місце – поряд із національною самосвідомістю, елементом і виявом якої є ставлення до мови.
В Україні за останні роки мовне питання з царини філологічної, лінгвістичної перейшло в площини політики, соціології, філософії. Але проблема полягає не в тому, що нині ми потребуємо нових методик і технологій для дослідження мови в контексті мислення, свідомості, нейрофізіології мозку тощо. В нашій державі мова – спосіб маніпулювання: тепер за «мовним питанням» можна сховати питання політичне, фінансове, економічне… У мову почали грати. Це забаганка для тих, хто не компетентний у розв’язанні мовної проблеми.
Сьогодні в українському мовознавстві ще немає таких галузей, як нейролінгвістика, психолінгвістика, етнопсихолінгвістика, філософія мови тощо на рівні наукових шкіл. Тут європейці випередили нас щонайменше на 50 років. Нині дедалі більше науковців прагнуть кваліфіковано займатися соціолінгвістикою. І в цьому не було б нічого поганого, якби не той факт, що в соціолінгвістику приходять «фахівці», які абсолютно не володіють базовими знаннями ані про мову, ані про соціум, ані про соціолінгвістику. Єдине, що вони можуть, - писати претензійні статті. І все – заради підкріплення фактажем цинізму деяких політичних сил.
Такі дослідники у своїх працях за серпанком соціолінгвістики прагнуть приховати елементи далеко не філологічні, не мовні, а політичні. Мова в їхніх руках – гумовий м’яч, який можна штовхати та підкидати. Але, що найголовніше, зазвичай сам м’яч наприкінці таких досліджень може десь загубитись, а рефреном стає незадоволеність державною політикою щодо російськомовного населення, яке мовляв усі «звинувачують в інтелектуальній неспроможності» у зв’язку із «незнанням великої української мови». Такі мовознавці стверджують, що «українське питання», «асиміляція української мови», «каліцтво української мови», «лінгвоцид» - політичні профанації, бо насправді за радянських часів українська мова не мала жодних політичних заборон.
2. Одним з найважливіших чинників утвердження особистості та її когнітивної діяльності є мова. Формування мовної свідомості людини, яке відбувається під час нагромадження пізнавального досвіду шляхом освіти й самоосвіти, зумовлює її становлення як суб’єкта суспільних відносин. Явище білінгвізму та пов’язані з ним мовленнєві помилки, зокрема суржикові покручі, негативно впливають на становлення особистості.
Підвалини мовного розвитку малюка формує мати. Згодом зразком наслідування для дитини стає мовлення вчителя. Та, на жаль, більшість сучасних матерів і вчителів зростали й виховувались в суржиковому середовищі, яке утворилося внаслідок взаємодії української та російської мов, а тому, спілкуючись з дитиною, послуговуються мовою, що рясніє помилками.
Суржик – специфічна форма побутування мови в Україні. Цей термін запозичений із сільськогосподарської лексики. У «Словнику української мови» слово суржик зафіксоване з двома значеннями: «1. Суміш зерна пшениці й жита, жита і ячменю, ячменю й вівса і под.; борошно з такої суміші. 2. (перен., розм.) Елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова» [1; VIII, 854]. Тобто, семантичне ядро вказаного слова поєднує два елементи значення: змішування двох різних субстанцій і пониження якості продукту, утвореного внаслідок змішування.
О.Сербенська пише:
Сьогодні слово суржик почали вживати і в широкому розумінні – як назву здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідного, як назву для мішанини залишків давнього, батьківського із тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість… Скалічена мова отуплює людину, зводить її мислення до примітива. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову.
Суржик – невпорядкована, безсистемна мова, яка руйнує українську мовну систему. Російські елементи входили в українське мовлення під впливом певних політичних, історичних і соціокультурних обставин. З плином часу сформувався різновид українського мовлення, що містить значну кількість російських форм, слів і словосполучень, зовнішньо оформлених нібито за нормами української мови. Розпізнати такі суржикові покручі іноді спроможні лише філологи.
На нашу думку, найвищим мовним авторитетом для сучасної дитини повинна стати досконала книга. На жаль, сучасний книжковий ринок пропонує дітям літературу, яка дорога за ціною, проте дешева й низькопробна в сенсі мовному, оскільки відбиває всі стереотипи неправильного «дорослого» мовлення і формує мовну «несвідомість» української дитини, несмак у її стилі життя, моделях поведінки й спілкування, у світовідчутті. Нині можемо говорити про «суржикову картину світу» суржикомовного індивіда, певну структуровану модель внутрішнього духовного Я, яка зумовлює відповідну модель реального простору, що структурується за образом і подобою внутрішнього. Дуже прикро, що така картина світу виписана й популяризується в художній літературі, періодичних виданнях, теле- і радіопрограмах для дітей.
Про суржик писали Б.Антоненко-Давидович, Л.Біланюк, Т.Кознарський, М.Лесюк, В.Радчук, О.Руда, О.Сербенська, В.Труба, О.Федик, М.Феллер, М.Флаєр, О.Шарварко, О.Шумилов та ін. Та ні численні мовознавчі розвідки, ні газетні публікації, ні радіо- і телепрограми не зарадять у винищенні цього паразита. Українській мові необхідно забезпечити повне самовираження за допомогою преси, телевізійних і радіопрограм, видавничої та перекладної справи. Не обійдеться тут і без активної праці матерів, вчителів, викладачів, усіх свідомих українців.
Сучасні видання і перевидання для малечі рясніють помилками різного типу, найпоширенішими з-поміж яких є суржикові покручі, витворені, як і в мовленні дорослих, на різних мовних рівнях.
3. Суржик – це хвороба, що зачіпає не тільки «порушення мовної норми». Це проблема психічна, психологічна, гуманітарна… Спроба в такий спосіб «захистити себе від України (мови, мовлення, свідомості) перетворює людей на пітекантропів ХХІ століття, калік і рабів. Культурне невігластво – результат опору, природної редукції естетичних клітин людини.
Україна сьогодні перебуває «на лінії мовного фронту»: із заходу та центру йде циклон, з півдня насувається антициклон. Подивімося. Крим перетворився на «дачу» для представників зовсім іншої держави – Росії. Є кримці, які не знають ані кримськотатарської, ані української мов. Кримськотатарська – ось та мова, що потребує нагального державного захисту, як, скажімо, й гагаузька. А, даруйте, не російська. Одеський, Запорізький, Миколаївський, Херсонський регіони – це «московське болото з присмаком радянського духу».
Ліна Костенко свого часу сказала: «При всіх традиційних балачках про три братні народи, про спільне історичне коріння, - яке не братнє ставлення до цих двох народів, яке бажання викорчувати їхні мову й культуру з корінням! І кому ж, як не нам, українцям і білорусам, розуміти одне одного? І знати, що якщо знаки біди вертаються, то вони вертаються до всіх народів на цій пострадянській території… Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову».
Але цей «наркотичний сморід» паралізує й українців, які не здатні опанувати російську культуру, а натомість здатні втратити зв’язки з генетичним корінням. Ліна Костенко з цього приводу сказала: «…Значна частина самих українців, які, втративши свою національну ідентичність і не ставши органічно людьми російської культури, являють собою конгломерат нечіткої національної незалежності, що продукує найпримітивніший засіб спілкування – суржик. Це вже хронічна хвороба нації. Її не вилікуєш ні пігулками, ні грошовими преміями всеукраїнських конкурсів, ні бальзамом патетики про національні святині… Тут уже потрібна шокова терапія».
4. Українська мова впродовж багатьох століть була поставлена в такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині ХVII столітті табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця ХХ століття. Зрозуміло, що кількасотрічне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Отож у таких умовах українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилась на суржик, «язичіє», на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього – мовних покручів, які витворилися на базі цих двох великих мов, тобто російських слів, вимовлених на український лад, або українських слів, оформлених по-російськи.