Міністерство освіти і науки України
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Кафедра
КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни:
на тему:
Англійські вигуки
та їх українські еквіваленти
Виконав: студент
групи
Науковий керівник:
Житомир – 2007
ЗМІСТ
Вступ. 3
Розділ І. Вигуки в граматичній системі сучасної англійської мови. 5
1.1. Статус вигуків у граматичній системі сучасної англійської мови. 5
1.2. Класифікація вигуків. 6
1.3. Синтаксичні функції вигуків. 8
Висновок по першому розділу. 9
Розділ ІІ. Комунікативно-прагматичні значення вигуків. 10
2.1. Розряди вигуків за значенням. 10
2.2. Дискурсивні особливості вигуків. 18
Висновок по другому розділу. 23
Розділ ІІІ. Англійські вигуки та їх українські еквіваленти. 24
Висновок по третьому розділу. 28
Висновки. 29
Список використаних джерел. 31
Вигуки як лексико-граматичний клас одиниць, що мають своєрідне значення, відбивають дійсність нерозчленовано, не відокремлюючи емоційне від раціонального, є характерним елементом певної сфери мовлення, тісно пов’язаним з паралінгвістичними, невербальними засобами. Така природа вигуків зумовлює їхнє особливе місце в системі частин мови. Вони виконують важливі функції у мовленні, в них виразно виявляється прагматичне значення, оскільки вони безпосередньо відображають прагматичний тип інформації. Ідеї нерозривного взаємозв’язку процесів, що відбуваються в людській пам’яті, і процесів, що детермінують утворення вигуків і їхнє розуміння, визначають загальну орієнтацію сучасної лінгвістики на всебічне вивчення комунікативно-прагматичних аспектів мовних явищ, серед яких вигуки посідають окреме місце. Проте статус вигуків як частини мови, їхній склад, ознаки та функціонування у мовленні ще остаточно не визначені. Між тим саме системний підхід до дослідження вигуків дозволяє повніше описати їхні семантичні та функціональні властивості, встановити зв’язки між елементами мовної системи та об’єктивною дійсністю, виявити умови їх мовної реалізації. Це також дає змогу виявити участь вигуків у процесі мовлення, проаналізувати, як ці своєрідні одиниці мови використовуються мовцем та адресатом, як вони взаємодіють у процесі комунікації, в різних ситуаціях спілкування.
Актуальність дослідження зумовлена відсутністю системних досліджень особливостей вигуків сучасної англійської мови, які відіграють значну роль у вираженні індивідуального, суб’єктивного ставлення мовця до ситуації, до об’єктивного світу, у вираженні почуттів та волевиявлень мовця. Наявні описи вигуків сучасної англійської мови недостатньо виявляють їхню специфіку і роль у комунікації, не дають повної уяви про особливості їхнього функціонування, закономірність вживання і місце в дискурсі. Актуальність дослідження полягає і в тому, що наочно підтверджується теорія безперервності розвитку мови і відкритості частин мови як граматичних класів, які постійно поповнюються новими одиницями не тільки за рахунок різних словотворчих процесів, а й за рахунок збагачення новими значеннями уже існуючих мовних одиниць.
Метою дослідження є розгляд комунікативно-прагматичних особливостей вигуків сучасної англійської мови, а також аналіз особливостей їх перекладу на українську мову.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
· розглянути дискусійні питання, пов’язані з природою вигуків та їхнім статусом у граматичній системі сучасної англійської мови;
· охарактеризувати синтаксичні функції вигуків;
· проаналізувати специфіку вигуків з конвенційно-обумовленим та контекстуально-обумовленим прагматичним значенням;
· описати вигуки у контексті мовленнєвих актів та дискурсу, виявити притаманні їм значення;
· розглянути особливості перекладу англійських вигуків та їх українські еквіваленти.
Об’єктом дослідження є вигуки англійської мови, що використовуються в англомовній комунікації.
Предметом дослідження є комунікативно-прагматичне значення вигуків та їхні українські еквіваленти.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
Принципи виділення частин мови, зокрема вигуків, основи їх класифікації лишаються спірними питаннями в сучасній лінгвістиці. Їх розглядали російські, українські та західноєвропейські лінгвісти: О.О.Потебня, О.М.Пешковський, О.О.Шахматов, Л.В.Щерба, В.В.Виноградов, О.С.Кубрякова, Л.А.Булаховський, І.Р.Вихованець, О.І.Германович; Ш.Баллі, Ж.Вандрієс, А.Вежбицька, О.Єсперсен, С.Карцевський, Г.Пауль, Г.Суїт та інші. Проте граматична природа вигуків визначається неоднозначно. Є кілька точок зору на природу й статус вигуків: 1) вигуки перебувають поза поділом слів за частинами мови, оскільки є різнорідними за своїм складом синтаксичним класом; 2) вигуки є частиною мови, але посідають в системі частин мови особливе місце; 3) вигуки є частиною мови, але належать до “часток мови” поряд з прийменниками й сполучниками; 4) вигуки входять до кола частин мови, до розряду повнозначних слів, всередині яких посідають особливе місце, здатні номінувати, мати лексичне значення і виконувати певні синтаксичні функції; 5) вигуки є реченнєвими дейктичними одиницями, емоційними відповідниками судження, відображенням емоційної реакції мовця на позамовну ситуацію і є периферією мовленнєвої системи. Найбільш прийнятною є точка зору Л.В.Щерби та вчених-англістів, що вигуки англійської мови за сукупністю диференціюючо-інтегруючих ознак семантичного й синтаксичного характеру є окремою частиною мови[1].
Вигуки пов’язані з емоційною, чуттєвою стороною життя людини, їхнє конкретне значення виявляється, як правило, у висловленні й пов’язане з інтенцією мовця. Вони відбивають дійсність у нерозчленованих уявленнях і поєднують емоційне й раціональне.
Вигуки не мають спеціальних морфологічних показників, крім незмінюваності. О.Єсперсен зазначав, що до вигуків належать різнорідні явища, які об’єднуються здатністю їх бути самостійними висловленнями. За складом вигуки поділяються на первісні, непохідні (primary) і похідні, вторинні (secondary). Вперше це розмежування зробив німецький вчений В.Вундт у ХІХ ст., і з того часу більшість вчених визнає цей поділ. Структурно вони є різнорідними і генетично пов’язані з: 1) короткими емоційними викриками, що супроводжуються реакцією індивіда на зовнішні підразники різного характеру (ah, oh, alas, eh, heigh); 2) повнозначними частинами мови (good, come, look, well); 3) словосполученнями (good morning, thank you, excuse me, so long); 4) різними реченнями фразеологізованої структури (how do you do). Проте всі вони характеризуються семантичною неподільністю, є цілісними одиницями, незважаючи на складений характер й навіть роздільнооформленість. Серед них виділяються дві структурні групи: 1) однослівні вигуки, до яких входять первісні, непохідні вигуки типу bah, chut, ouch, tut, й непервісні, похідні вигуки типу cool, bet, damn, greetings, indeed; 2) вигуки, що складаються з двох і більше слів типу my God, blast it, see you, good egg, catch me doing that. Семантичні зв’язки у таких словосполученнях й реченнях дуже тісні, значення випливає з усього словосполучення чи речення. Закріпленість порядку слів у них, особливо ритміко-інтонаційна оформленість у процесі комунікації, викликають у ряді випадків ресемантизацію лексем, які входять до вигукового словосполучення чи речення, що й спричиняє їх перехід до класу вигуків. Процес переходу до класу вигуків тривалий, і не всі одиниці, які в дискурсі виконують роль вигукових висловлень, вже перейшли в цей лексико-граматичний клас. Слід відзначити, що зарубіжні лінгвісти, як правило, аналізують лише однослівні вигуки, які є ядром функціонально-семантичного поля вигуків, а периферія, до якої відносять вторинні вигуки, що складаються з словосполучень і речень фразеологізованої структури, і які, доцільно назвати вигуковими висловленнями, залишаються поза їх увагою.
Вигуки взаємодіють з іншими частинами мови, які, функціонуючи в певних синтаксичних структурах – словах, словосполученнях і реченнях окремих типів, можуть набувати нових властивостей, що й сприяє переходові цих мовних одиниць до складу іншої частини мови: шляхом конверсії, універбації (good-bye), зрощення (alright > all right), а також за рахунок фразеологічних сполучень.
Вигуки як слова, що несуть переважно прагматичну інформацію, саме в процесі функціонування тісно взаємодіють з іншими лексико-граматичними класами слів на семантичному, морфологічному й синтаксичному рівнях. На семантичному рівні вони можуть набувати значення, властиві іншим частинам мови за ознаками емоційності, волевиявлення, оцінності; на морфологічному – за ознакою незмінюваності; на синтаксичному – за ознакою: “функція: член речення – вставний”[2].
Вигуки, як правило, функціонують в контексті експресивних мовленнєвих актів. Як істотний компонент мовленнєвого спілкування вони використовуються для вираження суб’єктивно-модальних значень, різних емоційних реакцій, акцентування, посилення інтенсивності і зрозумілі кожному членові мовного колективу[3].
Синтаксичні функції вигуків як специфічних мовленнєвих явищ тісно пов’язані з їх природою. Основними граматичними ознаками даного класу слів є синтаксична незалежність і формальна незв’язаність.