Часта зміна тематики в усному мовленні змушує мовця сигналізувати про закінчення однієї теми й початок іншої (I'm just glad we won, that's all).
Метакомунікативні контактовстановлюючі сигнали слухача, що ведуть до зміни мовленнєвого ходу мовця, спрямовані на підхоплення (I wrote him a letter simply telling him that you were coming... – Right, my friend… Quite right!), перебивання й захоплення ініціативи в розмові (“Let’s go, hey. I haven’t got all.” – “Look,” I said. “I don’t feel very much like myself tonight.”).
Розмикання мовленнєвого контакту є ритуалізованою фазою мовленнєвого спілкування з своїм набором стереотипних конвенційних одиниць. Воно нерідко складається з двох актів: передзавершуючого метакомунікативного висловлення й самої формули прощання.
Мовленнєвою складовою передзавершуючих мовленнєвих актів можуть бути вигуки, якими: 1) підкреслюють завершеність теми розмови, досягнення згоди, домовленості (all done, all right, okay); 2) вказують на необхідність попрощатися (I must be off); 3) вибачаються за заподіяну чи заподіювану турботу (I beg your pardon); 4) висловлюють вдячність за “послуги” (прийом, зустріч тощо), а також за увагу адресата (thank you); 5) вказують на можливість нової зустрічі (see you); 6) бажають добра, успіху та інше (all the best).
Спілкування комунікантів відбувається в рамках, обмежених метамовленнєвими актами встановлення й розмикання контакту за допомогою метамовленнєвих актів підтримання метамовленнєвої взаємодії, які є природними одиницями і мають розглядатися в нерозривному зв’язку.
Однією з важливих рис прагматичних зв’язків у дискурсі є те, що вони виражаються не одним мовним засобом, а їхньою сукупністю. Прагматичне значення вигуків, що входять до складу висловлення як самостійний компонент чи компонент, який модифікує іллокутивну силу висловлення, реалізується у синтагматичному зв’язку з іншими прагматично значущими компонентами висловлення. У таких випадках має місце залежність знаків, яку Ш.Баллі назвав довільним взаємним обумовленням: форма одного з сполучень знаків вимагає певної форми іншого. Виділяються два типи взаємного обумовлення – формальне й семантичне, з яких перше ґрунтується на нормі мови, а друге – на семантичному узгодженні слів у мовленні. Таким чином забезпечується семантична зв’язність тексту. Але існує ще й суб’єктивне значення, пов’язане з мовцем, яке є третім типом взаємного обумовлення – прагматичним. Ця багатофункціональність допомагає інтегрувати безліч одночасних, але різних процесів, що лежать в основі дискурсу. Прагматичними типами взаємного обумовлення є прагматичне узгодження й прагматичне неузгодження. Узгоджуються 1) одиниці, що використовуються для початку мовленнєвої взаємодії, - привітання і вигуки - етикетне питання про стан справ, здоров’я тощо (“Good morning. Hey, Fred, how are you?” – “Good morning.” – “Hey, everybody!); 2) прощання з подальшим благопобажанням: goodbye – God keep you; 3) вигукові вибачення з непрямим вибаченням з відтінком директивної інтенції; 4) одиниці зі значенням подяки;5) вигуки в групі експресивних мовленнєвих актів-тостів. Всі вони входять до класу експресивних мовленнєвих актів. Для цілої низки директивних вигукових висловлень характерне узгодження з директивними висловленнями різного ступеня інтенсивності іллокутивної сили, що виражає прохання – від ввічливого до благання ...We’ll have that over again, if you don’t mind і No, no, not that, for God's sake!
У репрезентативних мовленнєвих актах вигукові висловлення типу cross my heart, God be praised інтенсифікують іллокутивну силу цього акту, підвищуючи його категоричність. Близькі за своєю іллокутивною силою вигукові висловлення, що інтенсифікують репрезентативний мовленнєвий акт схвалення. Інші інтенсифікують заперечення, що “міститься” в репрезентативі.
Bзаємне прагматичне обумовлення одиниць мовленнєвої комунікації може виявлятися і в прагматичному неузгодженні мовних засобів, яке характеризується переглядом семантики вигукового висловлення.Вигукові висловлення–питання,прямим прагматичним значеннями яких є запит (нерідко суто етикетний) про одержання дозволу, може в поєднанні з деякими репрезентативними мовленнєвими актами передавати невдоволення, роздратування (– Sir, can I help you? Sir, this is a woman’s spa, sir. Sir, do you mind?).Ціла низка вигукових висловлень, прямим прагматичним значенням яких є інтенсифікація іллокутивної сили директивних мовленнєвих актів (for the land’s sake, for goodness’ sake та інші), може модифікувати іллокутивну силу різних типів мовленнєвих актів, будучи прагматично неузгодженими з цими мовленнєвими актами. Наприклад: The trouble is ... until V-Voldemort - oh, for heaven's sake - comes out into the open, Sirius is going to have to stay hidden, isn't he?, де вигукове висловлення for heaven's sakeпередає збентеження, а вигук oh інтенсифікує його іллокутивну силу[10].
В англійській мові одним із засобів прагматичного неузгодження є досить численні випадки транспонування іллокутивної сили лайливих вигукових висловлень у мовленнєві акти, що виражають позитивні емоції (By hell, I think that's a good literary expression).
Здатність вигукових висловлень вступати у відношення прагматичного узгодження або неузгодження з іншими частинами висловлення має істотне значення з точки зору закономірностей організації міжособистісного спілкування.
Співучасть комунікантів у єдиному процесі демонстрації смислів і їхньої інтерпретації враховує не тільки комунікативно–прагматичні типи висловлень (привітання – прощання, прохання – обіцянка/відмова тощо), але й інтеракціональні ходи учасників повідомлення, що здійснюються ними з метою досягнення певної мети спілкування. Залежно від характеру інтеракціональних ходів виділяються типи міжособистісного спілкування, а їхня послідовність визначає характер спілкування – кооперативний чи конфліктний. З цієї точки зору важливу роль відіграють прагматичне узгодження або неузгодження вигукових висловлень з одиницями одного чи різних інтеракціональних ходів. Як правило, спілкування починається з вигукового висловлення-привітання, яке має кооперативний характер, за ним йде етикетне питання про стан справ і відповідь на нього: How are you? – Very well. How is it with you? – All right. Значну роль у початку мовленнєвої взаємодії відіграють мовленнєві акти рекомендації та відповіді на неї, подяки, прощання тощо. Інтеракціональне узгодження вигукових висловлень характерне для мовленнєвого етикету, для вираження згоди/незгоди тощо. Інтеракціональне неузгодження менш характерне для спілкування і спостерігається під час невиконання очікуваного інтеракціонального ходу або заміни його на ініціативний: “Thanks,” snarled Ron, scratching out the offending sentences. – “Sorry, I only –“.
Вигуки з контекстуально-обумовленим значенням, виражаючи майже увесь спектр людських емоцій, поділяються на дві великі групи: 1. Вигуки, що виражають позитивні емоції і 2. Вигуки, що виражають негативні емоції.
Вигукам властиві прагматичні відношення, характерні й для інших повнозначних слів. Вони можуть утворювати прагмасемантичні ряди, а також антонімічні пари. Для них особливо характерна внутрішньослівна антонімія, тобто енантіосемія.
Однією з важливих особливостей вигуків англійської мови є їхня здатність до прагматичного варіювання, що пов’язане з потенційною й синхронною прагматичною багатозначністю вигуків. Прагматичне варіювання відбувається в результаті прагматичного транспонування вигуків, тобто пов’язане з реалізацією функції, що є для них первинною.
Важливу роль у мовленні виконують вигуки-експресиви, що є складовою частиною експресивних мовленнєвих актів, які, виражаючи емоційний стан, включають формули соціального етикету. Мовленнєвий етикет диктує норми мовленнєвої поведінки.
Серед формул мовленнєвого етикету виділяються:
1. Вигуки-привітання.
2. Вигуки-привертання уваги.
3. Вигуки-заповнювачі пауз.
4. Вигуки-прощання.
5. Вигуки-вибачення.
6. Вигуки-подяка.
7. Окремою групою є висловлення з іллокутивною силою привітання.
Проф. Бархударов Л. С. визначає переклад як “процес заміни мовленнєвого твору (тексту ) на одній мові мовленнєвим твором (текстом) на іншій мові при збереженні незмінного плану змісту“ . Це значить, що при перекладі відбувається заміна одиниць мови, але зберігаються незмінним план змісту, тобто передана текстом інформація[11].
Завдання перекладача полягає у тому, щоб зрозуміти і зберегти у тексті перекладу комунікативну установку автора, а це можливо лише за умови співвідношення значення тексту чи висловлювання з мовленнєвою ситуацією. Ця ідея передбачає функціональну еквівалентність тексту перекладу до тексту оригіналу, що визначається не на основі формальної відповідності текстів, а на основі реакції іншомовного адресата. Тобто, в тексті перекладу реакція адресата має так само відповідати комунікативній установці відправника, як і в тексті оригіналу.
У працях вітчизняних і зарубіжних учених вигуки розглядаються як незмінні слова, позбавлені інтелектуального змісту, тобто лексичного й граматичного значень. У зв'язку з цим виникають питання про те, чи кваліфікувати вигук як мовний знак [12].