б) уповноважені фінансові установи;
в) уповноважені спеціалізовані організації;
г) Державне казначейство України.
Агенти валютного контролю здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через їх установи. У випадках, встановлених законами України, про виявлені порушення агенти валютного контролю інформують:
· Національний банк України у порядку, встановленому Національним банком України;
· органи державної податкової служби в порядку, установленому Національним банком України за погодженням з Державною податковою адміністрацією України.
За порушення валютного законодавства настає адміністративна або кримінальна відповідальність згідно із законодавством України.
Органи валютного контролю (крім Національного банку України) та інші органи виконавчої влади про виявлені порушення валютного законодавства інформують Національний банк України у порядку, установленому Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Валютне обмеження - це законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями [44, c.85].
Вони є складовою частиною валютного контролю, який передбачає також заходи держави з нагляду, реєстрації, статистичного обліку названих операцій. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством, яке є підставою для постанов і директив з конкретних проблем.
Серед основних цілей валютних обмежень можна виділити:
1. вирівнювання платіжного балансу;
2. підтримання валютного курсу;
3. концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.
Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, бо сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Валютні обмеження переважно є складовою політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Неабияке значення в їх реалізації мають політичні мотиви.
З метою тиску на інші країни провідні держави застосовують валютну блокаду. Це економічна санкція у формі односторонніх валютних обмежень однієї країни чи групи країн щодо іншої держави, які перешкоджають використанню її валютних цінностей з метою змусити її до виконання певних вимог і спрямованих на підрив її валютно-економічного становища.
Валютні обмеженні передбачають:
1. регулювання міжнародних платежів і переказів капіталів, репатріації прибутків, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;
2. заборону вільної купівлі-продажу іноземної валюти;
3. концентрацію в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей.
Існують наступні форми валютних обмежень:
1.За поточними операціями платіжного балансу:
· блокування валютного виторгу іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатись цими коштами;
· обов'язковий продаж валютного виторгу експортерів повністю або частково Центральному або уповноваженому банкам;
· обмежений продаж інвалюти імпортерам. У деяких країнах імпортер повинен внести на депозит у банк певну суму національної валюти для отримання імпортної ліцензії;
· обмеження на форвардні купівлі імпортерами іноземної валюти;
· заборона продажу товарів за кордоном на національну валюту; заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
· регулювання термінів платежів з експорту та імпорту в умовах нестабільності валютних курсів. При цьому суворо контролюються авансові платежі іноземним експортерам [47, c.23-25].
2.За фінансовими операціями платіжного балансу:
1) при пасивному платіжному балансі застосовують такі заходи З обмеження вивозу капіталу і стимулювання приймання капіталу і для підтримання курсу валюти:
· лімітування вивезення національної і іноземної валюти, золота, І цінних паперів, надання кредитів;
· контроль за діяльністю ринку позичкових капіталів: операції Здійснюються тільки з дозволу Міністерства фінансів і за | представлення інформації про розмір кредитів, які надають, і прямих ! інвестицій за кордоном та залучення іноземних інвестицій за умови попереднього дозволу органів валютного контролю;
· повне чи часткове припинення погашення зовнішньої і заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без і права переказу її за кордон.
2) при активному платіжному балансі з метою стримування припливу капіталів і підвищення курсів національної валюти застосовують такі форми валютного контролю з фінансових операцій:
· депонування на безпроцентному рахунку в ЦБ нових закордонних зобов'язань банків
· заборона на інвестиції нерезидентів, продаж національних цінних паперів іноземцям;
· обов'язкове повернення позик в іноземній валюті в національному банку;
· заборона на виплату процентів за строковими вкладами іноземцям в інвалюті;
· введення від'ємної процентної ставки за вкладами нерезидентів в національній валюті (від 12-40 %) річних (платить вкладник або банк, який залучає кошти Центральному банку);
· обмеження ввезення валюти в країну;
· обмеження на форвардний продаж національної валюти іноземцям;
· застосування примусових депозитів [47, c.26].
Загалом правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинам.
Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями
Національному банку, ліцензування валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов'язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банку. Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу i використання
іноземних валют як платіжного засобу.
Таким чином, законодавство України встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку i при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, — володіння, користування, розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують
певні обмеження:
1. регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;
2. обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюті та введення обов'язкового продажу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (зараз це в Україні скасовано), але не законодавчім органом, а Національним банком;
3. зосередження валютних операцій в центральному або спеціально уповноважених банках;
4. контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів в країні (авуари — це кошти, що належать резидентам або нерезидентам i знаходяться в іноземних банках);
5. контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів - учасників валютних операцій в країні;
6. контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;
7. здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони в здійсненні окремих видів валютних операцій.
Основою правового регулювання валютних відносин є валютно-правові норми. Вони допускають певну диспозитивність для суб'єктів валютних правовідносин. Водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм оцінки — державно-владний характер, імперативність i
категоричність приписів. Це прямо випливає з валютної політики держави.
Правові відносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються особливим складом суб’єктів, їх правами i обов'язками, а також об'єктом — валютними цінностями.
Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» до валютних цінностей відносить як валюту України, так i іноземну валюту; при цьому під іноземною валютою слід розуміти:
· іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в o6iry та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з o6iry або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;
· кошти у грошових одиницях іноземних держав i міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
· платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах);
· монетарні метали — золото i метали ірідієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових i побутових виробів з цих металів i брухту цих металів.
Учасниками валютних правовідносин виступають уповноважені банки, резиденти, нерезиденти, які здійснюють валютні операції, суспільно-територіальні утворення, колективні суб’єкти, індивідуальні суб'єкти.
Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. І нічого дивного немає в тому, що багато підприємств виступає проти валютних обмежень. Як приклад можна привести норму обов’язкового продажу частини валютних надходжень підприємствами - експортерами, яка існувала в Україні - 50%. Підприємства-експортери дійсно втрачають від цього продажу валюти. Їм доводиться платити банкам за вимушену конвертацію валюти і нести втрати на курсовій різниці у зв’язку з можливою девальвацією національної грошової одиниці за час, що мине від моменту обов’язкового продажу до моменту купівлі валюти.