2. Функціонування фразеологізмів у газетних текстах
2.1 Узуальні фразеологічні одиниці як засіб інтенсифікації вислову
Фразеологічні одиниці є оптимальним засобом впливу, послуговуючись яким «адресант кодує певну інформацію не лише з метою донесення її до читача (адресата), а й з метою актуалізації його уваги» [19, 34]. Виражальні особливості фразеологізмів спираються на високий ступінь узагальненості значення, на експресивно-емоційну наповненість, наявність стилістичного забарвлення та образність, що, у свою чергу, зумовлює широкі можливості їх використання у мові газети. Виражальні засоби фразеологізмів спираються на високий ступінь узагальненості значення, на експресивно-емоційну наповненість, наявність стилістичного забарвлення та образність, що у свою чергу, обумовлює широкі можливості їх використання у ЗМІ.
Зауважимо, що фразеологізми трапляються у текстах газет як у зафіксованій словниковій формі, так і в зміненій, трансформованій. Наприклад: «Пан або пропав» (МГ, 2006, 25 листопада). Значення фразеологізмів тлумачаться словником: пан або (чи, хоч) пропав. Домогтися усього бажаного чи все втратити [57, 11, 607]. Значення фразеологізму переноситься на текст статті, конденсує її зміст, адже в ній йдеться про політичну розстановку сил.
Увиразнює семантику заголовка підзаголовок: «Хто виграє від подій, які нині відбуваються в Україні – Ющенко, Янукович чи український народ?».
Більшість публікацій заголовків у своїй структурі містить перлини народної фразеології (прислів’я, приказки): «Видно пана по халявах» (ЛУ, 2004, 30 вересня) – Роман Дідух про депутатів Верховної Ради; «Цей про образи, а той про гарбузи» (ЛУ, 2004, 16 вересня) – у статті подаються різні погляди Євгена Сверстюка та Богдана Мельника на Миколу Гоголя; «Який віз, такий і перевіз» (ЛУ, 2002, 16 березня); «Охрімова свита та не мною шита, або Хотіли, як краще, а вийшло – як завжди» (ЛУ. 2002, 7 квітня) – у заголовку подано фразеологічні синоніми, що створює експресивну цілеспрямованість всієї структури, своєрідний ефект нагнітання експресії.
Фраземи використовуються як засіб експресії тексту газетної статті: «Ми поставили крапку в долі ще одного злочинного формування» (ГУ, 2005, 7 червня); «Часи популізму канули в Лету?» (УМ, 2006, 17 жовтня); «Справді, навіщо бити на сполох, якщо зрештою все одно розраховуються із загальної казни держбюджету» (ВЗ, 2006, 12 листопада); «Соціальні працівники б’ють в усі можливі дзвони, щоб справа зрушила з мертвої точки в інтересах нації» (УМ, 2006, 2 грудня); «Не один раз ми розпочинали реформування з того, що «різали по живому», а вже потім чухали потилицю» (УС, 2006, 7 грудня); «Держслужбовці, яким показали на двері, не погодилися зі скороченням» (ЛГ, 2005, 2 вересня); «Майже два роки німецький підприємець, який інвестував АГП України 8 млн. дол., змушений ходити по зачарованому колу київських інстанцій» (ДУ, 2005, 3 січня).
Народні фразеологізми, як відомо, вирізняються багатством емоційно-експресивних барв. В залежності від мети журналіста, в залежності від контексту вони можуть використовуватись для вираження, схвалення, жарту, надавати тексту невимушеності, створення «художності викладу»: «Що дяку можна, то попові зась» (ЛУ, 2006, 17 травня) – ефект іронії, жарту; «Крим «коней на переправі не міняє» (ГУ, 2005, 17 лютого) – у статті розповідається про небажання кримчан міняти владу; «Хочеться, та колеться» («Поступ», 2005, 22 лютого).
Фразеологізми є засобом створення образу, особистісної характеристики героя статті: «Язик без кісток» («Поступ», 2006, 10 грудня) – статтю присвячено Тарасові Чорноволу; Язик без кісток. Хто-небудь надмірно балакучий, або говорить щось беззмістовне, неістотне, не варте уваги. [57, 11, 977]. Значення фразеологізму (за словником) повністю передає зміст і емоційно-оцінний тон статті.
В окремих випадках образність базується не на переносному, а на прямому значенні фразеологічної одиниці: «З моста – у воду» («Експрес», 2004, 19–21 листопада) – у статті йдеться про чоловіка, який в стані оп’яніння упав з моста у воду і залишився живим; «Після мене хоч потоп!» (УМ, 2005, 25 січня) – втрата води через недбалість і безгосподарність ЖЕКу.
2.2 Посилення виразності та експресії медіа-текстів за допомогою оказіональних фразеологізмів
З метою інтенсифікації виразності журналісти вдаються до найрізноманітніших індивідуально-авторських експериментів. «Стилістично задані відхилення від норми є показниками суперечностей і повсякчасної боротьби між суто інформативною та експресивною функціями мови, між синхронічною замкнутістю і діахронічною відкритістю мовної системи, між мовою, що прагне до стабільності, і мовленням, що прагне до творчого пошуку» [50, 188]. Щоправда, встановити саму фразеологічну норму буває іноді дуже важко. Цілком логічно, що фразеологічні норми мають регулювати правильне використання тих одиниць, котрі є об’єктом фразеології, тобто фразеологізмів. Проте специфіка фразеологічної одиниці, як такої (семантична цілісність нарізно оформлених компонентів, їх варіантність і факультативність) обумовлює певні труднощі у визначенні її нормативно-ненормативного використання, що пояснюється також і тим, що фразеологія – «надзвичайно мобільна мовна система», де «досить щільно переплітаються зусилля й наслідки різнорідної (у хронологічному, регіональному та інтелектуальному відношеннях) мовотворчості» [58, 152].
Мовознавці (Колоїз, Ковальчук, Чабаненко) наголошують на тому, що індивідуально авторські «забави» із фразеологічним матеріалом (продукування оказіональних фразеологізмів) – це не ті порушення, які призводять до денормалізації, дестабілізації літературної мови, а є одним із способів створення актуалізованого контексту, оскільки «вільне і творче використання різноманітних мовних засобів спирається на глибоке знання стилів мови і вміле їх застосування, а також на розуміння законів і правил їх взаємодії та взаємопроникнення» [35,171].
Отже, як вже зазначалося основне призначення фразеологізмів у мові газети – бути засобом актуалізації, суть якої полягає у тому, що мовні одиниці самі по собі зосереджують увагу адресата і сприймаються ним як щось неординарне, позбавлене автоматизму. Фразеологія у газетній мові і заголовках статей представлена інгерентними, (у тому числі народна фразеологія) фразеологічними одиницями, що, власне, і забезпечують експресивність. Узуальні фразеологізми привертають увагу читача і зацікавлюють змістом статті (читачеві хочеться взнати, який факт чи інформація прихована за такою назвою), створюють додаткову динаміку в сприйнятті тексту. Наприклад: «Народу плюнулив душу» («Експрес», 2004, 2–9 грудня); «Досить лоби розбивати!…» (ЛУ, 2005, 1 січня); «Страх має великі очі?» (ГУ, 2004, 26 жовтня); «Біля розбитого корита» (ГУ, 2004, 20 жовтня); «Між двома вогнями» («Експрес», 2004, 13 жовтня); «Один у полі не воїн» («Поступ», 2004, 17 грудня); «Як мед, то й ложкою» (ЛУ, 2004, 22 липня); «Риба гниє з голови» (ЛУ, 2005, 6 січня); «Поставлено крапкув долі ще одного злочинного формування» (ГУ, 2005, 25 січня); У наведених заголовках інтенсифікація виразності забезпечується інгерентними фразеологізмами, що характеризуються притаманною їм внутрішньою експресією, оскільки експресивність, на думку багатьох мовознавців, – одна з категоріальних ознак фраземи, в основі якої лежить переносно образне значення. Це чітко простежується при зіставленні фразеологізму зі словом чи словосполученням, що використовується для позначення того самого поняття. Наприклад: «Підґрунтям реформофобії відомств і профспілок є купюрні арґументи та наполеонівський комплекс» (ГУ, 2004, 19 грудня), де наполеонівський комплекс – «хворобливе усвідомлення своїх фізичних і психічних вад, меншовартості». Подібні узуальні фразеологізми активно впливають на свідомість читача, де автоматизують сприйняття тексту, активізують мислення, викликаючи відповідні асоціації: «Дамоклів мечборгу держави» (ГУ, 2001, 25 грудня); «Охрімова свита чи бюджет розвитку?» (ГУ, 2001, 17 лютого); «Кому піп, кому попадя, а кому й попова дочка» (УС, 2006, 28 листопада).
Правильному розумінню зображуваної ситуації сприяють, по-перше, досвід того, хто сприймає ситуацію, фразеологічні знання адресата, його вміння сприйняти і правильно витлумачити уставлену конструкцію: адресат повинен, як мінімум, знати продовження вислову («Чули дзвін, та не знають де він»; «Хто сіє вітер, пожне бурю», «Сім разів одміряй, один раз відріж»; «Не кажи «гоп», поки не перескочиш»; «Говорили, балакали, – сіли та й заплакали»); по-друге, контекст, у межах якого використовується фразеологічна одиниця. Незнання фразеології «гальмує» сприйняття тексту і загалом призводить до «спотвореного» розуміння. Наприклад: у контексті «Пацієнтзалишилася з носом» (МГ, 2002, 17 березня) має місце подвійна актуалізація конструкції «залишитися з носом» (фразема має у контексті пряме й переносне значення). У результаті дії прямого («ніс як частина тіла») і узагальнено-метафоричного («зазнати невдачі, неприємності») значення відбувається одночасно сприйняття двох семантичних планів. «Поєднання прямого й переносного значень не характерне для звичайного мовлення, руйнує стереотип сприйняття і створює подвійну виразність» [18, 146]. До того ж компонент «з носом», як свідчить сама стаття, аж ніяк не пов’язується з лексемою ніс, що використовується для позначення частини тіла людини чи тварини. Інгерентний фразеологізм залишитися з носом виник на основі давнього народного прислів’я «Не ходи до воєводи з носом, а ходи до нього з приносом», де з носом означало «приношенням», з хабарем (до воєводи треба було іти не лише зі звичайним хабарем («з носом»), а ще й додатком до нього («з приносом»), бо може статися так, що звичайного хабара буде замало, доведеться «з носом» безрезультативно повертатися додому»[19, 36]. Етимологія фраземи дає змогу зрозуміти інший заголовок «Ніс усьому голова!» («Експрес», 2004, 21–29 жовтня) статті, де йдеться про корупцію і хабарництво в медичних закладах. Саме такі фразеологізми, зрозуміло, активізують мислення читача, викликають у нього напругу почуттів.