Новий Заповіт у сучасному перекладі (НЗ): Król znalazł się w kłopotliwej sytuacji, ale ponieważ dał słowo przy gościach, kazał spełnić jej życzenie. Wydał więc rozkaz, aby ścięto Jana w więzieniu. Przynieśli jego głowę i na tacy wręczyli dziewczynie, a ona zaniosła ją matce. Uczniowie Jana przyszli, zabrali ciało i pochowali, a o tym, co się stało, zawiadomili Jezusa.
Специфічною для біблійного стилю була наявність численних сполучників а та і, які не впливали на значення, розпочинали речення і були їх механічною зв’язкою; вони стилістично підкреслювали ритмічність тексту. В сучасних перекладах кількість цих сполучників значно зменшилася або вони були замінені іншими.
Синтаксично-стильовою рисою біблійного стилю є також наявність присвійних займенників в постпозиції:
БВ: głowę jego, matce swojej, uczniowie jego.
БТ: głowę jego, але swojej matce, jego ciało та uczniowie - без займенника.
НЗ: jego głowę; matce, ciało та uczniowie - без займенників.
Спостерігається відхід і від дієприкметникових та дієприслівникових структур. Їх частота в польських біблійних текстах дуже висока. В наведених вище фрагментах маємо:
БВ: posławszy, przyszedszy, szedszy.
БТ та НЗ – зігнорували ці структури.
Наведені вище фрагменти ілюструють інші способи наближення мови Біблії до сучасної розмовної мови. Цьому служить насичення тексту словами загальновідомими та вживаними, що мають емоційне та аксіологічне навантаження, зрозуміле людині сьогодення. Особливо це видно в сучасному перекладі НЗ [39,78]. Порівняймо:
БВ: I zasmucił się król.
БТ: Zasmucił się król.
НЗ: Król znalazł się w kłopotliwej sytuacji.
Чеслав Мілош вважає, що більшість відкинутих форм можна було б залишити, бо вони “зрозумілі та вносять відтінок стилістичного навантаження” [24,104]. Йдеться про такі форми, як lewica, prawica (ліва і права рука), służebnica (слуга) та фразеологізми: dzień sądny, umywać ręce, padł strach, sól ziemi і т.п. Перекладачі НЗ (сучасної версії) не тільки сміливо відступили від традиційних перекладів фразеологізмів, але й ввели нові сполучення [39,75]. Такий характер має фраза dał słowo przy gościach.
За допомогою польських сучасних еквівалентів стають доступними розумінню іноземні біблійні реалії: стародавні назви ваги, міри, монет, титулів, звичаїв. Найкраще впорався з передачею екзотичних реалій НЗ в сучасному перекладі. Як незрозумілі та невластиві польській мові, були вилучені наступні семітські структури-плеоназми: uradowali się radością, pożądaniem pożądałem. Надається перевага польським зворотам uradowali się bardzo, gorąco pragnąłem [15,107].
Беручи до уваги усі ці зміни, можна зробити висновок, що досить скоро традиційний біблійний стиль може стати здобутком історії польської мови.
Зміни в “живих” текстах
Вже під час засідань Собору до пасторських послань проникала нова лексика, яка популяризувала його найважливіші гасла: dzieło odnowy Kościoła, dzieło odnowienia liturgii, soborowy czyn dobroci [45, 235]. Ідея екуменізму (єдності) внесла різні форми слова jedność, а назви bracia, bliżni, lud Boży, стали вживатися на позначення не тільки католиків, але й віруючих протестантських та східних Церков. Для позначення цих людей з’явилася назва bracia odłączeni, а зникли heretyk, bezbożnik, sekciarz, bałwochwalcy, schizmatycy, bluźniercy [45,237].
В старих книжках для богослужінь, особливо в Gorzkich Żalach та в Drodze Krzyżowej, дуже часто євреї виступали як мучителі та вбивці Ісуса, напр. od żydów podeptany, okrutni żydzi і т.п. Аби зруйнувати стереотип єврея-боговбивці, слово “єврей” замінено формами kaci, zbójcy, złośliwi mordercy і т.п., бо після Собору було відкинуто традиційний антиіудаїзм, визнано єврейське походження християнства, іудохристиянства. Це була одна з багатьох позитивних змін пособорної католицької Церкви [22,249].
Інші слова, нові чи ті, які раніше рідко вживалися, а після Собору стали загальновживаними, це: katecheza, chrzcielny; назви частин богослужінь: homilia, znak pokoju, Sakrament Namaszczenia Chorych; нові інституції, явища: Synod Biskupów, Rada Duszpasterska, peregrynacja, oaza [12,29]. Слова і фразеологізми дособорної доби, абсолютно невідомі пересічному віруючому, знайшла І. Байєрова (1999) в Katechizmie Kościoła Katolickiego – далі ККК (Катехизис Католицької Церкви), що був виданий в 1995 році. Це: plan boży, zamysł boży, ekonomia zbawienia, pedagogika boża. Давнє ж слово Eucharystia змінило своє значення. Це вже не тільки „хліб і вино як тіло і кров Христа”, а й „Свята Меса”.
Важливою є також висока частота певних слів у новому ККК. Це слова tajemnica та znak. Частота їх вживання підкреслює містерійний характер християнства, суть якого спирається на важкодоступні трансценденційні поняття, передані різними знаками [14,106]. Суспільний характер Церкви підкреслюється або через слово komunia , або через сучасний відповідник wspólnota, wspólnotowy. На думку І. Байєрової, поняття, які зустрічаються в ККК, взагалі не мають відповідників в Katechizmie Rzymskim. Ті самі елементи віри зібрані в певні понятійні системи: система нового катехізису є більш впорядкованою, створює виразніші образи та назви і т. д.
Словниковий склад сучасних молитов вже не акцентує увагу на дистанції між небом і землею, не протиставляє вбогість людини досконалості Творця, а, скоріше, окреслює стосунки люблячого Батька та дітей. Це, напевне, має зв’язок з повоєнною демократизацією суспільних стосунків. У результаті спростився етикет поведінки і в цій спрощеній формі він проник до релігійних текстів.
В історії польської молитви найшанованішим адресатом є Król [31,148]. Людина, реалізуючи свою повагу до Бога, розміщує його на вершині людської ієрархії, називаючи Його królem, словом, узятим з придворного етикету. Але сучасні молитви не перенасичені формами ввічливості. В них вживаються лаконічніші та простіші звертання: Boże, Kochany Ojcze, Drogi Jezu, Maryjo. Такий початок молитви позбавляє її офіційності, наближає до звичайної розмови двох осіб, між якими панують дружні стосунки, навіть інтимність. Залишками давнього етикету є слова racz та łaska. Деякі вважають їх шкідливими анахронізмами. „Не може так бути, – пише Й. Турнау – щоб образ феодального господаря формував сьогодні образ Бога. Слово łaska - це пережиток устрою, під час якого доля людини залежала від панської примхи”[38,119].
Про величність Бога та нікчемність людини, яка кориться та благає, розповідають традиційні церковні пісні. Віруючі люблять старі пісні, вони звикли до них, співання їх з дитинства до старості дає відчуття влаштованості, приналежності до сфери sacrum. Функціонування поряд старих, нових, або навіть зовсім невідомих текстів становить одну з особливостей мови релігії.
Нові літургійні пісні пособорного періоду побожні, насичені захватом особою Христа, глибокою повагою до Марії, усвідомленням Церкви як спільноти віруючих, розумінням цінності Святого Письма та значення таїнств і літургії в житті християнина [28,56]. Вони насичені цитатами та перифразами з Біблії, виражають поклоніння та вдячність.
Дещо подібними є й молодіжні пісні. У них лексика концентрується навколо радості, світла, надії: uśmiechnij się, radością naszą jesteś ty, słodkich nadziei blask. Ці твори проголошують довіру, радість та загальне братерство.
У молитовнику Droga do nieba (1949 р.) молитви привертають увагу частотою вживання формулювання про зневагу до людського життя. Ці тексти підкреслюють плинність життя, називаючи його часом страждань, труднощів, спокус та боротьби. Предметом прохань у цьому зв’язку є збереження вірності, щоб після смерті отримати в нагороду “корону вічної слави”. Побожний католик мав займати позицію “святої” дистанції і аскетичної ізоляції щодо “цього світу”, розуміючи земне життя як дорогу до життя вічного. Пособорна теологія повстає проти віри в плинність життя, проголошує, що Бог втручається в світ матерії, в дійсність людини, щоб вже сьогодні – завдяки вірі – вона пізнала щастя, яке на “тому світі” здобуде повною мірою. Світ є середовищем віруючої людини, де вона реалізує свою любов до Бога і ближніх, будуючи вже тут, на землі, подобу неба.
У новому видання цих молитов (1978), які так виразно відображали дособорний спіритуалізм, ми його вже не знаходимо. Натомість є тексти, що беруть до уваги різні життєві ситуації, напр. Modlitwa człowieka pracy, Modlitwa o radość, Modlitwa kierowcy, Modlitwa o dobrego męża, Modlitwa o dobrą żonę і т.п.
Мирська лексика міцно увійшла до мови релігії. Це вражаюча різниця, порівняно з герметичністю дособорної мови, яка обмежувалася розмовою про внутрішнє духовне життя католиків. Наскільки дособорна Церква відмежувалася від світу, настільки пособорна Церква увійшла в усі сфери життя. Про останній Собор говорять, що він мав екзистенційний та пастирський характер та повинен був реалізувати керигматичну мету, що полягала у виявленні актуальності Об’явлення, як заклику Бога до свого люду, який живе тут і зараз. Тепер навчання Біблії виходило з життєвих ситуацій, щоб інтерпретувати їх в світлі останньої і вказати таким чином її цінність для розв’язання проблем як однієї людини, так і всього людства. Віруюча людина, католик, має брати участь у повсякденних справах і прагнути реалізувати плани Бога щодо цього світу.
Ця антропологічна орієнтація призвела до зменшення кількості слів суто релігійних або дуже загальних та абстрактних висловлювань (grzech, szatan, anioł, pokusa, dusza, piekło, gniew Boży і т.п.). “Релігійність” текстів підлягала певним змінам, їх мова наближалася до мови світської, а в більшій мірі – завдяки наявності конкретних понять, що називали життєві реалії – до розмовної мови. В дособорний період положенням віри надавали універсальної форми – на все життя і для багатьох поколінь. Це була мова догм, які, з погляду на їх зміст, треба було засвоїти в їх дослівному звучанні. Такою мовою користувався раніше катехізис. Тепер за стилем його мова наближена до мови світських підручників і має на меті спочатку розуміння, а вже потім запам’ятовування.
Такий спосіб звертання до Бога, Ісуса, Матері Божої є найпереконливішим проявом відмови від традиційного звертання до sacrum. Це ще одне свідчення змін у відчутті виправданості тієї чи іншої поведінки в деяких ситуаціях, зникнення певних умовностей і навіть табу. Змінюється образ Бога. Більше ніж в „справедливого Суддю, який за добро винагородить, а за зло накаже”, прагнуть сьогодні люди вірити в Бога люблячого, розумного. І не хочуть, щоб розділяла їх яка-небудь вигадана дистанція.