Очевидно, що запозичення неможливо вилучити з мови, бо вони є найпростішим способом поповнення словникового складу мови. Однак, варто підкреслити, що немає прямої залежності між кількістю запозичень та комунікаційною точністю висловлювання.
Надуживання зовнішніми запозиченнями призводить до засмічення мови, однак, прийняття певних іншомовних елементів не тільки доводить живий характер мови, а також впливає на її модернізацію і збагачення. Автор фундаментальної праці про запозичення Дерой (1956) вважає, що запозичення, з одного боку, збагачують систему мови, а з іншого - мова убожіє через зникнення її власних елементів. Отже, вивчення саме запозичення є надмірним спрощенням, бо кожна інновація спричиняє реорганізацію співвідношення та дистинктивних опозицій в системі мови.
Певний час існувала думка, що відбувається змішування мов, а не запозичення. Однак, мішані мови не існують, бо фонологічні та морфологічні корені в більшості мов є сталими.
Більшість мовознавців погоджується з тим, що запозичення запроваджуються двомовними людьми. На думку Хогана (1969), про білінгвізм можна говорити тоді, коли мовець може конструювати в другій мові цілісні і змістовні висловлювання.
Так, наприклад, запроваджуючи запозичені слова, двомовні особи прагнуть якнайточніше наслідувати "моделі" з мови-джерела. Пізніше запозичення переймаються рештою суспільства. Звідси, кожне запозичення має на початку характер цитати, а потім взагалі адаптується на чотирьох рівнях мови: графічному, фонологічному, морфологічному і семантичному, що дає нам змогу побачити, як запозичення підпорядковується структурі мови, що запозичує слова. Таким чином, у більшості випадків маємо графічну, фонетичну, морфологічну чи семантичну заміну, а не перенесення іноземного слова[26,17]. У момент, коли новий елемент увійде в склад системи мови, можна його аналізувати.
Отже, лексичні запозичення, які є однією з форм контактів між народами, обумовлені позамовними чинниками, в основному психологічного, соціологічного і культурного плану в широкому значенні цього слова. Якщо йдеться про мовні причини запровадження запозичень, то слід розрізняти внутрішньомовні та зовнішньомовні.
До зовнішньомовних причин запозичування належать:
1. необхідність називати нові поняття, що є більш економічним розв'язанням проблеми, ніж створення власних назв. Хокет називає цю причину "мотивом вдоволення потреб" [26,19];
2. впровадження запозичень з мови, яка вважається престижною.
Але чи завжди запозичення нового є позитивним для мови ? У літературі з даного питання часто спостерігаємо поділ запозичень на "необхідні" та "зайві".
До категорії "необхідних" запозичень, запровадження яких є обґрунтованим, можна зарахувати:
-екзотизми, а саме слова, пов'язані з культурою країни, з мови якої вони запозичуються;
- назви десигнатів і понять, невідомих у мові, що запозичує;
- інтернаціоналізми, а саме слова, що функціонують у багатьох мовах
[26,19].
Запровадження інших запозичень вважається необґрунтованим і звідси їх назва - "зайві". За Моравським їх називають також лексико-семантичними надлишками[26,19]. Це слова, які мають точні відповідники у мові, що запозичує. Але надмір запозичень усувається в процесі розвитку мови.
"Необхідні" та "зайві" запозичення потрапляють у мову двома шляхами , отже розрізняють два типи запозичень:
1) усні - запозичення, що переносяться усно з мови-джерела до іншої мови;
2) графічні - це запозичення, які потрапляють до мови за допомогою людей, які читають іноземні слова за польським зразком.
І, врешті, велике значення має те, як запозичення потрапило до мови: чи воно потрапило безпосередньо з мови-джерела, чи через посередництво інших мов.
1.3 Види запозичень
Запозичена лексика в сучасній польській мові становить приблизно 10% всього її словникового складу [19, 54]. У світі немає жодної мови, у лексиці якої не було б запозичень з інших мов, тому що ні один народ, носій і творець своєї мови, не живе ізольовано, відокремлено від інших народів. Процес засвоєння слів якоюсь мовою з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення її словникового складу, робить її гнучкішою, виразнішою. Слова, запозичені з інших мов завжди відповідним чином пристосовуються до законів фонетики, граматики, словотворчих моделей та семантичної системи тієї мови, до лексичного складу якої вони увійшли.
Серед лексичних елементів, запозичених з інших мов слід розрізняти:
а) безпосередні запозичення;
б) запозичення, що увійшли за посередництвом інших мов (так, наприклад, багато слів з латинської мови польська мова перейняла за посередництвом чеської та німецької мов; багато також слів турецького чи татарського походження перейшли у польську мову за посередництвом української мови);
в) запозичення, що потрапили в мову внаслідок калькування [30, 23].
Існують також і інші класифікації видів запозичень. На нашу думку найкраще передає характер запозичень класифікація С. Дубіша. Так, найчисельнішу групу запозичень складають лексичні запозичення, які призводять до перейняття з інших мов певних словотвірних форм, подальшим їх пристосуванням до фонетичних, граматичних та словотворчих норм польської мови. Це запозичення з готської, німецької та чеської мов, які стосуються назв предметів щоденного вжитку та побутового оточення:
deska (got. disk); chędogi (got. Handags "madry"); chleb (got. hlaifs); lekarz (goc. lekeis); skot "bydło" (goc. Skatts "pieniądze"); szkło (stikls); miecz (goc. meki); pieniądz (stgn. pfening); chwila (stgn. hwil "czas, godzina"); izba (stgn. stuba "laznia"); berło (czes. berla); jedwab (czes. hedwabi).
Безпосередньо з чеської мови була перейнята лексика, пов'язана з християнською термінологією.
Це такі слова, як:
błagać (благати, просити); cielesny (тілесний); hańba (ганьба); jedyna (єдина); rozliczny; świątynia (святиня); twarz (обличчя); wahać się (вагатися); więzienie (ув'язнення); wstyd (сором); starosta (староста).
Запозичення з німецької мови (ХІІІ - ХV століття) стосується таких тематичних груп:
а) назви представників соціальних груп:
burmistrz (бургомістр); gmina (община); ratusz (ратуша); sołtys (сільський староста); wójt (війт).
б) будівельна лексика та назви будівель:
bretnal; cegła (цегла); mur (мур); rynek (ринок); blacha (бляха); graty (грати); kuchnia (кухня);
в) назви одягу:
fartuch (фартух); kiecka (спідниця); kołnierz (комір); pończocha (панчоха).
Безпосередні запозичення з латинської мови в старопольський період були незначні. Вони стосуються насамперед біблійної тематики (наприклад: balzam, cedr, centurion, manna, palma, trybun); лікарської та природничої тематики (наприклад: cebula, cynamon, lawenda); назв предметів домашнього вжитку та назв приладь (наприклад: cyrkiel, korona, organy, tablica); назв одягу (наприклад: biret, kaptur). Вплив латинської мови на польську збільшився у ХVІ - ХVІІ століттях. З цього часу маємо такі лексичні запозичення:
apetyt (апетит); decyzja (рішення); natura (природа); propozycja (пропозиція); reforma (реформа); religia (релігія); termin (термін); satysfakcja (задоволення); aktor (актор); architekt (архітектор); fizyk (фізик); polityk (політик); kapelan (капелан); profesor (професор); rektor (ректор); kolumna (колона); tron (трон); kałamarz (чорнильниця).
Отже ці три мови мали найбільший вплив на розвиток польської мови, тому саме з цих мов і виникає найчисельніша група лексичних запозичень, які проникали в польську мову переважно усним шляхом і тепер настільки освоєні народною мовою, що здебільшого не сприймаються, як чужомовний елемент [29, 356].
Інший тип запозичень - калька, причому розрізняють словотворчі, фразеологічні, семантичні та синтаксичні кальки [29, 357].
Словотворчі кальки - це слова, які перекладені з іншої мови за допомогою польських морфологічних елементів. До них відносимо кальки з латинської мови, які перейшли в польську мову за посередництвом чеської:
sumienie (czes.słedomi, łac. conscientia); czyściec (czes. cistiec, łac. purgatorium); popielec (czes. popelec, łac. cinerum); wpływ (czes. vliv, łac. influxus).
З англійської мови перейшли такі форми:
nadwaga ( ang. overweight); wiatrówka (ang. wind- jacket).
Іншомовне походження має також частина фразеологізмів (слів, зворотів), які ми називаємо фразеологічними кальками.
До цього типу відносимо фразеологічні кальки з французької мови, переважно політичного спрямування:
partia opozycyjna (fr. parti de l'opposition); klasa robotnicza (fr. mouvement populaire); władza ludu (fr. souvierainete du peuple).
У польській мові існують також фразеологічні кальки, вживання яких варто уникати. Це такі вирази, як:
coś jest na tapecie "coś jest omawiane"; tu leży pies pogrzebany "ось, де собака зарита"; od przypadku do przypadku; słaby punkt.
Розрізняємо також ще два типи запозичень: семантичні та синтаксичні кальки. В першому випадку мова йде про зміну значень польських слів під впливом їх іншомовних відповідників. Наприклад: zamek "budowla obronna" (початкове значення "urządzenie do zamykania") - нім. Schos, miasto "grod" (початкове значення "miejsce") нім. Stadt, Statt.
Існують також слова цього типу, вживання яких варто уникати, наприклад: cienki "finezyjny, subtelny" ( ros. tonkij); zabiezpieczyć "zapewnić, zaspokoić" ( ros. obespieczyt).
Інша група - це синтаксичні кальки, які призводять до помилкових модифікацій польських слів. Найчастіше - це впливи російської мови, граматична система якої дуже подібна до граматичної системи польської мови, тому ці впливи дуже часто не помічають поляки. Звідси і помилки, наприклад:
śledzić za czym "śledzić co"; ryzykować czym "ryzykować co"; pisać z dużej litery "pisać dużą literą"; popaść w niełaskę "wpaść w niełaskę".
Третім типом запозичень є штучні запозичення або ж слова, утворені з іншомовних морфем. Це переважно наукові та технічні терміни, утворені з елементів грецької та латинської мов, наприклад: hydroterapia; mineralogia; radiofonia.
Такі слова, в склад яких входять елементи з різних мов, називають також гібридами, наприклад:
telewizja (гр. tele "na odległość", лат. vizio "obraz, widzenie").
В сучасній польській мові вживаються слова, засвоєні з багатьох мов. Ці слова входили до складу польської лексики в різні часи й різними шляхами: безпосередньо з мови-джерела, через посередництво інших мов або внаслідок калькування. Тому запозичення класифікують з огляду на час і шляхи запозичення, характер лексики та її походження.