Епістемологія еліпсису має давню і багату традицію, яка сягає своїм корінням античної давнини, де він розумівся як дефект мовлення. Особливого розквіту "еліпсологія" набуває в ХІХ ст., коли започатковуються диверсифікація наукових підходів до вивчення еліпсису – формально-логічний (К.Ф. Бекер), власне-граматичний (Ф. Блатц, Й.C.A. Гейзе, Я. Грімм), психологічний (Г.Дельбрюк, Г. Пауль), які було доповнено у ХХ ст. семіотичним (Ш. Баллі, К.Бюлер) і генеративним (О.В. Падучева, Ф.Г. Дросте, Ф. Хейверт).
Проте ані структуралістська, ані когнітивно-комунікативна парадигми мовознавства все ще не виробили єдиного й несуперечливого погляду на синтаксичний еліпсис. Його продовжують тлумачити у межах “повноти / неповноти речення” та принципу “відновлюваніcть / невідновлюваність”, які зумовлюють його широке (Л.C. Бархударов, М.Я. Блох, Б.А. Ільїш, Д. Крістал, I. Фейгенбаум, M.A.K. Халлідей, Г.Н. Ліч, C.T. Аніонз, A. Редфорд, M. Свон) і вузьке (П.А. Лекант, Н.М. Раєвська, М. Брайант, Г.O. Кюрме, Г. Поутсма, Г. Світ) розуміння. Зас-новані на цих принципах розбіжності є постійним супутником усіх еліпсологічних теорій з моменту їхнього виникнення й до наших днів.
І широке, і вузьке розуміння синтаксичного еліпсису сприяло розбудові таких його аспектів, як структурна типологія (Д.Б. Гудков, Ха-Юн Лі, П. Ельборн, К. Швабе, Б. Шварц), роль і місце в розмовному мовленні (M. Алькантра, Н. Бертомен), просодичні та стилістичні особливості (Р.Е.Дудучава, Е.В. Коваленко, Р.В. Рєзнік, І.А. Ситнова, Е.А. Трофімова). Проте у жодній із праць не ставилося питання про когнітивно-комунікативну природу еліпсу. Не надають такої інформації й спеціальні розвідки, виконані на матеріалі української (П.С.Дудик), російської (Т.Н. Колокольцева, Н.Д. Писаренко, В.С. Юрченко), німецької (Л.Р. Безугла, М.Л. Касаткін, A. Беттен, У. Гюнтер, В. Рейбл), французької (А.С. Дарі, Р. Ле Бідуа) і англійської (І.В. Артюшков, В.А. Юхт, Г. Ягер, П. Кройц, В. Ленчер, Дж. Мерчент, Е. Мургуя) мов. Тлумачення еліпсису в контексті синтаксичних процесів (В.Г. Гак, Г.Г. Почепцов) також мало сприяло вирішенню питання про його когнітивно-комунікативну специфіку.
У традиційних і новітніх граматичних студіях еліпс витлумачують як синтаксичну універсалію, що базується на операції скорочення структурно й се-мантично значущих компонентів речення в межах загальної тенденції до спрощення поверхневої форми мовленнєвих повідомлень. Синтаксичний еліпсис є феноменом двоєдиного порядку: в ньому взаємодіють і перетинаються процес і результат. Процесуальною його стороною є когнітивно-семантичні принципи породження думки, результуючою – її компактне аранжування в реальних умовах вербального спілкування.
Будучи симбіозом процесу і результату, еліптичне речення виступає одним із дієвих засобів гармонізації форми і змісту мовленнєвих повідомлень (когнітивний консонанс) за рахунок розвантаження реченнєвої матерії та звільнення її від змістовно надлишкових чи конструктивно зайвих компонентів, які містять дублюючу або повторювану інформацію. В основі еліпсису лежить принцип укомпактнення предикативних одиниць на засадах ергономіки мовлення.
Поряд з еліпсисом існують й інші способи компактного подання пропозиціональної інформації, з якими він виявляє точки дотику й розбіжності. Проте еліпсис залишається одним із найбільш активних явищ у сфері синтаксичної деривації: в режимі спрощення він може змикатися з одними (компресія, редукція) або розчинятися в інших (асиндезація), а в режимі ускладнення – взаємо-діяти з ними, використовуючись паралельно в межах тієї ж самої предикативної одиниці (парцеляція, аплікація). Найбільш далеко еліпс відстоїть від контамінації з її дифузним використанням двох предикативних одиниць у формі однієї.
Запропонована в роботі методика відмежування еліпсису від синкретичних конструкцій, неповних, скорочених і перерваних (апосіопезис) речень ґрунтується на техніці дееліпсації – на процедурі відновлення відсутнього елемента, на трансформації реконструювання (логіко-смислова, ауксілярна, квеситивна) і субституції. Ця техніка уможливлює виокремлення еліпсису з ряду близьких і споріднених синтаксичних явищ і дає змогу усвідомити той факт, що він є вельми поширеним явищем у синтаксисі сучасної англійської мови, де ЕР може продукуватися у межах як парадигматики, так і синтагматики. У першому випадку воно є історично / системно, у другому – ситуативно / контекстуально зумовленим феноменом.
Парадигматично-синтагматичний принцип опису ЕР ставить на чергу денну питання про його таксономічне впорядкування, яке враховує не лише номінативно-комунікативну дихотомію “мова – мовлення”, а й трихотомію “синтактика – семантика – прагматика” (Ч. Морріс). Завдяки цьому уможливлюється виокремлення таксонів висхідного і низхідного рівнів абстракції.
На вищому рівні узагальнення існують два типи еліпсису – ситуативний і узуальний, які пронизують всі ЕР вертикально. На горизонтальних площинах розташовуються таксони спадних рівнів абстракції – класи, підкласи і види. Формально-граматичний клас ЕР конституюється такими підкласами, як структурний [одно-, дво-, тримісний] і топологічний [ініціальний (You OK? – Ø Ø Never been better /J. Connolly/), медіальний (OK, we Ø in place /A. Hailey/), фінальний (I have a great shrink – Of course you do Ø Ø /J. Collins/)]; когнітивно-семантичний – кореферентним [прогресивний / "right-deletion" (John likes newspapers and Peter hates Ø), регресивний / "left-deletion" (John likes Ø and Pеter hates newspapers)] і когерентним [анафоричний / "аналепс" (I wasn’t so much an actress. Ø Ø More a dancer, really /L. Edmonds/), катафоричний / "каталепс" (Ø Had a lotta traffic in here tonight. Ø Busier than the rodeo grounds on the Fourth of July. Ø Heard a couple come an’ go by the front door /B. Haning/)]; функціо-нально-комунікативний – конфігуративним [монологічний – діалогічний] і риторичним / "зевгма" (I’ll work on tanning my back and Ø Ø sulk for a while /E. Caldwell/). У межах класів і підкласів об’єктивуються й такі узуальні різновиди еліпсису, як абсолютний (The blind Ø leading the blind Ø), компенсаційний / "рseudo-gapping" (Reputation serves to virtue, as light doesØ to a picture) і релятивний / "sluicing" (I feel out of breath, though I am not sure why Ø /J. Fielding/).
Між класами, підкласами і видами еліпсису існують тісні зв'язки різного статусу – перетину, взаємодоповнення, еквівалентності, які свідчать про те, що кожний конкретний випадок використання еліпсису в реченні не може бути зведеним лише до якогось одного його типу чи виду і що він, за О.Н. Реуновою, побутує у трьох своїх іпостасях – еліптичних вкраплень, еліптичних зрощень і еліптичних скупчень.
У другому розділі ("Лінгвокогнітивне моделювання еліптичного речення сучасної англійської мови") описано когнітивно-семантичні передумови спрощення реченнєвої структури, окреслено системну організацію еліптичних речень, здійснено лінгвокогнітивне моделювання простих, паратактичних і гіпотактичних конструкцій, які є потенційно відкритими для еліпсису, укладено перелік інваріантних моделей ЕР сучасної англійської мови.
Явища позамовної дійсності, віддзеркалюючись у когнітивних структурах мислення, вербалізуються за певними моделями (інваріантами, схемами, патернами), які відбивають номінативний устрій речення (І.Р. Буніятова, І.Р. Вихованець, А.П. Загнітко, І.П. Сусов, І.С. Шевченко, ван Дейк, Р. Ленекер). Лінгво-когнітивне аранжування ЕР відбувається не довільно, а за чітко визначеними зразками, що відтворюють шляхи і способи його використання в матеріально скороченому вигляді без будь-якого порушення пропозиціонального змісту.
Еліпсація є процесом спрощення речення шляхом переводу в імплікацію тих його конструктивних елементів, які в узуальному використанні слугують маркерами глибинних компонентів його семантики – предикатних і аргументних семантем, здатних зберігати свої "енергетичні сліди" за рахунок анафоричної чи катафоричної підтримки на рівні мікро- або макротексту. Процесуально-результативна природа синтаксичного еліпсису зумовлює той факт, що він є повноправним "фігурантом" малого і великого синтаксису, активно використовуючись у словосполученні, простому і складному реченнях. При цьому його активність розподіляється нерівномірно: просте речення – 44%, складне – 56% з преференціями у паратаксисі (табл. 1). Лінгвістичне моделювання ЕР здійснюється в роботі з урахуванням кількості, якості та комбінаторики предикатних і аргументних семантем, переведених в імплікацію.
Еліпсація семантем у сфері простого речення (ПрР) базується на можливості опущення системорелевантних компонентів пропозиції, які в різних констеляціях утворюють чотири різновиди еліпсису – два одномісних (предикатний, аргументний) і два комбінованих (дво- і тримісні предикатно-аргументні), які разом дають 14 моделей еліпсації простого речення.
Еліпсація предикатних семантем вирізняється у ПрР певною асимет-рією, оскільки притаманна трьом із чотирьох можливих типів предикатів – абсолютним (Ok, we Ø inplace/A. Hailey/) і відносним (Who knew it? – My maid Ø Ø /R. Chandler/) статичним, а також відносним динамічним (He admired his teacher. Michael Ø his teacher too /Daily Mail/), тоді як абсолютні динамічні нею не охоплені. Іншим виявом еліптичної вибірковості є топологічна закономірність: якщо серед абсолютних статичних предикатів рівною мірою використовується всі три позиційні класи еліпсису (ініціальний, медіальний, фінальний), то у сфері відносних предикатів наявні лише медіальний і фінальний за помітної переваги медіального.
Еліпсація аргументних семантем у ПрР пов'язана головним чином з їхніми суб’єктними типами, серед яких найбільш активно елімінуються експерієнсив (I am Betsy. – Ø Heard about you from my son /A. Ahlberg/) і дескриптив (My arm. Ø Needs some fixing up /R. Hogan/), особливо посесивного ґатунку (Ø Never had time for the theatre myself /J. Connolly/). Меншою продуктивністю вирізняються обставинні аргументи (локатив, інструментив) і зовсім малоактивними є об’єктні аргументи "пацієнтив" і "перцептив". Базуючись переважно на одно-місному еліпсисі, пропуск аргументів у ПрР виявляється майже індиферентним щодо позиції, яка може бути ініціальною або фінальною.