1) особа самого співбесідника (якби те ж саме говорив хтось інший, це б сприймалося зовсім інакше)
2) на суть бесіди («не можу в це повірити», «так говорити недопустимо»)
3) на обставини розмови («зараз не час і тут не місце для подібних обговорень»).
Якщо ви вважаєте, що, то або інше ваша пропозиція може бути незаслужено знехтувана партнером по спілкуванню, постарайтеся сформувати у нього позитивну установку до того, як він висловить свою думку. Для цього мають бути підготовлені і представлені переконливі факти, обґрунтування на користь вашої пропозиції.
Фрустраційні стани, що виникають в результаті фрустрації можуть викликати істотні зміни в мотивації людини, спонукавши його бути агресивно-завидющим обвинувачем всіх і кожного (не усвідомлюючи цього і не розуміючи, чому він так реагує), або спонукавши людину відчувати себе всім винуватим, нікчемним, зайвим, неповноцінним (регресивна фрустрація, самозвинувачення). Фрустраційність людини, міра вираженості його фрустраційного стану виступає як потужний неусвідомлений чинник, спонукаючий людину до. певним стійким формам реагування у всіляких ситуаціях. Фрустраційність може збільшуватися, якщо людина стикається з ситуаціями, в яких виникають непереборні перешкоди до досягнення мети:
1) брак зовнішніх коштів або внутрішніх здібностей для досягнення мети;
2) втрати і позбавлення, які виправити неможливо (наприклад, згорів будинок, померла улюблена людина);
3) конфлікти (зовнішні конфлікти з якимись людьми, які не дають можливості людині досягти бажаної мети, або внутрішні конфлікти самої людини між різними бажаннями, відчуттями, моральними переконаннями не дозволяють йому прийняти рішення і досягти мети). Фрустраційність зростає, накопичується, якщо людина не прагне опанувати методи самоврядності, саморегуляції, прийомами відновлення емоційної рівноваги.
Огляд і психологічна характеристика методів, засобів подолання бар'єрів в комунікації.
Дослідники вказують - оскільки конфлікти часто породжують такий емоційний стан, в якому важко мислити, робити виводи, підійти творчо до дозволу проблеми, то при дозволі конфліктній ситуації дотримуйтеся наступних правил.
1. Пам'ятаєте, що в конфлікті у людини домінує не розум, а емоції, що веде до афекту, коли свідомість просто відключається, і людина не відповідає за свої слова і вчинки.
2. Дотримуйтеся багатоальтернативного підходу і, наполягаючи на своїй пропозиції, не відкидайте пропозицію партнера, поставивши собі питання: "То хіба я ніколи не помиляюся?" Постарайтеся узяти обоє пропозиції і поглянете, яку суму вигод і втрат вони принесуть найближчим часом і потім.
3. Усвідомте значущість вирішення конфлікту для себе, поставивши питання: "Що буде, якщо вихід не буде знайдений?" Це дозволить перенести центр тяжіння із стосунків на проблему.
4. Якщо ви і ваш співбесідник знервовані і агресивні, то необхідно понизити внутрішню напругу, "випустити пару". Але розрядитися на тих, що оточують - це не вихід, а витівка. Але якщо вже так вийшло, що втратили контроль над собою, спробуйте зробити єдине: замовкнете самі, а не вимагайте цього від партнера. Уникайте констатації негативних емоційних станів партнера.
5. Орієнтуйтеся на позитивне, краще в людині. Тоді ви зобов'язали і його бути краще.
6. Запропонуєте співбесідникові встати на ваше місце і запитаєте:
"Якби ви були на моєму місці, то що б ви зробили?" Це знімає критичний настрій і перемикає співбесідника з емоцій на осмислення ситуації.
7. Не перебільшуйте свої заслуги і не демонструйте знаки переваги.
8. Не звинувачуйте і не приписуйте лише партнерові відповідальність за виниклу ситуацію.
9. Незалежно від результатів вирішення протиріч прагніть не зруйнувати відношення.
Конфлікти в особово-емоційній сфері керівникові доводиться вирішувати не лише в діловій, але і в особово-емоційній сфері. При їх дозволі застосовуються інші методи, оскільки в них, як правило, важко виділити об'єкт розбіжностей, відсутнє зіткнення інтересів.
1. Необхідно мати на увазі, що у таких людей є деякі приховані потреби, які, як правило, пов'язані з минулими втратами і розчаруваннями, і вони задовольняють їх таким чином. Наприклад, надагресивна людина своєю агресивністю намагається подавити легкодухість і лякливість.
2. Слід узяти під контроль свої емоції і дати вихід емоціям цієї людини, якщо мають намір продовжувати з ним спілкуватися.
3. Не відносити до себе слова і поведінку даної людини, знаючи, що для задоволення своїх інтересів важка людина так поводиться зі всіма.
4. При виборі відповідного стилю дії в конфліктній ситуації вам слід враховувати, до якого типа людей він відноситься. У книзі "Спілкування з важкими людьми" Роберт Бремсон виділяє наступних типів важких людей, з якими йому довелося працювати в різних фірмах:
• агресист - що говорить грубі і безцеремонні, задираючі інших колючості і що дратується, якщо його не слухають. Як правило, за його агресивністю ховається боязнь розкриття його некомпетентності;
• скаржник - людина, охоплена якоюсь ідеєю і що звинувачує інших (когось конкретно або весь світ в цілому) у всіх гріхах, але сам нічого що не робить для вирішення проблеми;
• "розгніване дитя" - людина, що відноситься до цього типа, за своєю природою не злий, а вибух емоцій відображає його бажання узяти ситуацію під свій контроль. Наприклад, начальник може розлютитися, відчуваючи, що його підлеглі втратили до нього пошану;
• максималіст - людина, що бажає чогось без зволікання, навіть якщо в цей немає необхідності;
• мовчун - тримає все в собі, не говорить про свої образи, а потім раптово зриває зло на кимсь;
• "таємний месник" - людина, що заподіює неприємності за допомогою якихось махінацій, вважаючи, що хтось поступив неправильно, а він відновлює справедливість;
• "помилковий альтруїст" - нібито що робить вам добро, але в глибині душі що жалкує про це, що може виявитися у вигляді саботажу, вимоги компенсації і т.п.;
• "хронічний обвинувач" - що завжди вишукує помилки інших, вважаючи, що він завжди прав, а звинувачуючи, можна вирішити проблему.
Можна виділити і інших типів важких людей, але правила поведінки з ними загалом однакові.
5. Якщо вважаєте за необхідне продовження спілкування з важкою людиною, ви повинні наполягати на тому, аби людина говорила правду, неважливо - яку. Ви повинні переконати його в тому, що ваше відношення до нього визначатиметься тим, наскільки він правдивий з вами і наскільки послідовно він поступатиме надалі, а не тим, що він у всьому з вами погоджуватиметься.
Таким чином, в конфліктній ситуації або в спілкуванні з важкою людиною ви повинні спробувати побачити в нім не лише друга, але і кращі якості, оскільки ви вже не зможете змінити ні систему його поглядів і цінностей, ні його психологічні особливості і особливості його нервової системи, тобто необхідно підібрати до нього "ключик", виходячи з вашого життєвого досвіду і бажання не ускладнювати ситуацію і не доводити людину до стресу. Якщо ж не змогли до нього "підібрати ключ", то залишається один-єдиний засіб - перевести таку людину в розряд стихійного лиха.
Але перш ніж переходити до вирішення конфлікту, постарайтеся відповісти на наступні питання:
• чи хочете сприятливого результату;
• що потрібно зробити, аби краще володіти своїми емоціями;
• як би ви себе відчували на місці конфліктуючих сторін;
• чи потрібний посередник для вирішення конфлікту;
• у якій атмосфері (ситуації) люди могли б краще відкритися, порозумітися і виробити рішення.
2. Загальна характеристика основної частини виступу обвинувача
У основній частині судової мови висуваються основні тези, аргументується процесуальна позиція судового оратора, використовуються різні засоби переконання суду в правильності вибраної ним позиції. Важливим психологічним завданням тут є утримання уваги аудиторії. Для цього оратор повинен активізувати дослідницьку діяльність слухачів, вести їх по канві своїх міркувань. Для цього необхідна гранична простота і чіткість положень, що висуваються, очевидність їх внутрішнього взаємозв'язку. Основні тези мови повинні легко стримуватися в свідомості слухачів, які повинні розуміти програму мови оратора, передбачати ту дорогу, по якій піде обвинувач або захисник.
Стержнем основної частини судової мови є виклад фактичних обставин справи. Проте це має бути не нудний переказ фактів, а жива, динамічна картина виникнення і розвитку події, що розслідується. Обставини справи можуть бути викладені в хронологічній послідовності або в систематизованому вигляді: так, як подія розвивалася насправді, або так, як воно було досліджене в судовому слідстві. Спосіб викладу фактичних обставин справи обирається залежно від об'єму і характеру доказів, встановлених в ході судового слідства.
В процесі доведення одні положення обгрунтовуються за допомогою інших, раніше доведених обставин. Аналіз доказів і їх оцінка - центральна частина судової мови.
Судові докази розподіляються на ряд груп:
· підтверджуючі або спростувальні подію злочини;
· підтверджуючі або спростувальні конкретний склад злочину;
· підтверджуючі або спростувальні окремі епізоди звинувачення;
· особові характеристики підсудного і такого, що потерпів.
Всі докази вишиковуються в систему, спростувальну одні версії і підтверджуючі пропоновану оратором версію. Докази вишиковуються за їх наростаючою значимістю.
Особливе місце в судовій мові займають так звані особові докази - психологічні характеристики особи підсудного і такого, що потерпів. Ці характеристики мають бути психологічно об'єктивними і досить стриманими. Відомо, що думки про людей залежать від відношення до них. Відношення до підсудного і такого, що потерпів з боку обвинувача і захисника різне. Особові характеристики, що даються їм, не можуть збігатися. Але вони не мають бути діаметрально протилежними. В цьому випадку знецінюється кожна з особових характеристик.