Важливим принципом лінгвістичної науки сьогодні є когнітивізм. У мовознавстві, на думку М.Г. Яцимірської, відбулися радикальні зміни: вихід за межі речення, формування прагматичної парадигми, когнітивна революція, комунікативно-дискурсний підхід до інтерпретації мовних явищ тощо. Наприкінці XX - на початку XXI ст. на перетині мовознавства з іншими науками сформувалися нові напрями в дослідженні тексту, зокрема й медіатексту, когнітивних процесів у масовій комунікації, її політичному й культурологічному дискурсах та ін. [82, с. 490]. Набуває також поширення системний комплексний підхід до аналізу мови засобів масової інформації і виокремлення нового наукового напряму -медіалінг-вістики, предметом якої є вивчення функціонування мови у сфері масової інформації Аналіз тексту як засобу комунікації актуалізує цілу низку нових комунікативно-прагматичних категорій, таких як намір адресата та інтенція тексту, генеративні типи текстів, тип комунікативного процесу, до якого належить текст (наукове, побутове мовлення), категорія контактності, комунікативні стратегії автора, комунікативна ефективність, комунікативно-функціональна типологія текстів (наукові, публіцистичні, ділові, рекламні, тексти інструкцій та оголошень, астрологічні прогнози, анекдоти, листи тощо).
Завдання сучасних українських газетних текстів - інформація, вплив, агітація, пропаганда, соціальна орієнтація читачів - також розв’язують на підставі складних прагматичних настанов, передусім інтенцій автора. Прагматика спирається на досягнення в галузі теорії мовленнєвої діяльності, когнітивної лінгвістики, функціональної лінгвістики, психолінгвістики, філософії мови. Основну роль у ній відіграють комунікативні наміри журналіста, тональність подання інформації, побудова газетного тексту згідно з комунікативними стратегіями автора, рівнем сприймання та інтерпретативиими можливостями читача. Отже, прагматика як наука про використання мови людьми і про чинники, які впливають на її функціонування, є методологічним підґрунтям дослідження мови української преси початку XXI ст.
Таким чином, мова української преси початку XXI ст. постає оновленим феноменом у контексті національної культури, відбиваючи її соціально-творчий стан, детермінований демократичними суспільними змінами: посиленням інформативності викладу, активізацією особистісної тенденції, утвердженням принципу діалогічності, актуалізацією нових змістів і нових оцінок унаслідок гри з цитатним фондом тощо. Сучасні газетні тексти послуговуються досить гнучким арсеналом різнорівневих мовних засобів, спрямованих на реалізацію двох основних функцій - функції повідомлення та функції впливу. Стилістично потужним і самобутнім постає синтаксис мови преси.
1.2 Динамічні процеси в стилістичній типології газетних жанрів
Обов’язковим компонентом типологічного опису газетних текстів є їхня систематизація з погляду функціонально-жанрової належності. Систематизація жанрів медіамовлення завжди була досить складною, що спричинено поліфонічністю визначення поняття жанр: 1) вид творів у галузі якого-небудь мистецтва, який характеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками; 2) живопис на побутові теми; картина побутового сюжету; 3) спосіб що-небудь робити; сукупність прийомів, стиль, манера.
Жанровість у сучасній українській газеті - це системність, структурність, формоозначеність певної структури на мікрорівні [17, с. 337], що постала із синкретичної свідомості людини, здатної до форматування певних ознак. Ці ознаки на сьогодні усталилися і визначають жанр не за однією з них, а за сукупністю таких ознак, як характер зображуваного об’єкта (факт, подія), конкретне призначення матеріалу (завдання, яке треба розв’язати), певний масштаб охоплення дійсності і - відповідно - масштаб висновків та узагальнень (локальний чи глобальний), характер літературно-стилістичних засобів, призначених для відображення дійсності (стилістично нейтральних чи маркованих).
У публіцистичному мисленні системно-жанрові горизонти оформлені в три групи – інформаційну (хронікальну), аналітичну і художньо-публіцистичну, які поділяються на основні жанри: допис, інформація, огляд, коментар, звіт, репортаж, інтерв’ю, кореспонденція, стаття, нарис, фейлетон, есе, памфлет. Дещо пізніше відбулося внутрішньо-жанрове розмежування: інформація - хронікальна, аналітична; інтерв’ю – інтерв’ю-портрет, хронікальне та проблемне інтерв’ю; репортаж - хронікальний, аналітичний, сюжетний, репортаж-роздум; коментар - коментар-довідка, коментар-репліка, інформаційний коментар; звіт - розгорнутий, тематичний; нарис - проблемний, портретний; есе - проблемне, портретне; фейлетон - проблемний, портретний [17, с. 341]. Внутрішньо-жанрова диференціація засвідчує пластичність авторської свідомості щодо інтерпретації інформації, дедалі ширшу репрезентацію документального рівня творчості журналіста.
У сфері масової комунікації динаміка мови настільки активна, що відбувається постійний жанровий рух, який позбавляє згадану одиницю потрібної ознаки усталеності. Потужний жанровий діапазон нині модифікують, спостерігаємо розмитість меж деяких жанрів через ламання традиційних форм мислення. Оновлене життя потребує оновленої динаміки жанромислення. Сьогодні для неї характерні такі явища:
1. Поповнення складу жанрових груп новими видами жанрів, деталізованими внутрішньо, як-то: інформаційна група - політичний допис, фактологічний репортаж; аналітична група - політичний коментар, полемічна стаття, передова стаття, викривальний памфлет [32, с. 8], аналітична кореспонденція, аналітичний коментар, аналітичний огляд [23, с. 393]; інтерв’ю - викривальне, інформаційне, емоційне [15, с. 118]; огляд - політичний, літературний, спортивний; стаття - узагальнювальна, проблемна, літературно-критична; нарис - історичний [61, с. 545].
2.Об’єднання газетних жанрів у більшу кількість жанрових типів унаслідок розширення кола жанроутворювальних чинників: 1) власне- інформаційні жанри; 2) інформаційно-публіцистичні жанри; 3) власне- публіцистичні жанри; 4) художньо-публіцистичні жанри; 5) рекламні жанри; 6) художні жанри; 7) розмовно-побутові жанри; 8) офіційно-ділові жанри; 9) інші жанри [61, с. 546-547].
3.Ускладнення жанрової типології новими різновидами, подекуди не специфічними для газети, як-от: історичний календар, консультація поповнюють власне-інформаційні жанри; вибачення, привітання, рейтинг, пора дата ін. - інформаційно-публіцистичні жанри; до художньо-публіцистичних жанрів долучаються історія, каламбур, мемуари, сатиричний коментар; типологічну групу «інші жанри» дедалі частіше поповнюють гра, кросворд, гороскоп, тест, рецепт тощо [61, с. 546].
4.Акцентуація в межах медіалінгвістики на нових функціонально- стилістичних ознаках, рівнях (формат, зміст, мова) і жанрових типах текстів з позицій співвідношення в них функцій повідомлення та впливу і виокремлення чотирьох функціонально-жанрових груп: новини, інформаційна аналітика, публіцистика та реклама .
5.Дифузність, нечіткість вираження специфічних жанрових властивостей, спричинена громіздкістю різноманітних інформаційних потоків, що нерідко дисонують один з одним, посиленням інтернаціональних зв’язків, розширенням масштабів урбанізації населення, ростом його мі грації. Taк, зокрема, деякої метаморфози зазнав жанр репортажу, оскільки саме в ньому очевидним є зв’язок з попередньою подією. Унаслідок цього до газети потрапляє спонтанне, абсолютно непідготовлене мовлення журналіста, який ставить за мету майже синхронно відтворювати події. Мета репортажу - зробити читача свідком того, про що йдеться, тому канони розмовного мовлення тут дієвіші, ніж в інших жанрах.
6.Переорієнтування, видозміна, зникнення деяких газетних жанрів, спричинені демократичними суспільними процесами. Передусім із газетного простору майже зникла передова стаття.
7. Майже послідовне зникнення з газетних шпальт назв жанрів, їх здебільшого заступає проблематика, або тематичні домінанти. Так, наприклад, в одній із державних газет, яка оперативно інформує читачів про найважливіші рішення державної ваги, газеті «Голос України» тематична рубрикація є найбільш загальною: «Політика», «Новини», «День», «Сім’я», «Суспільство», «Реклама та оголошення», «Спорт». Натомість у «Дзеркалі тижня» як репрезентантові незалежної преси на всеукраїнському рівні, розрахованої передусім на еліту нації, розвиток її політичної думки, на створення умов для самореалізації творчого потенціалу нації [Костенко, с 84], рубрики є оригінальнішими, подрібненими на актуальні підрубрики, які одразу привертають увагу динамічно налаштованого читача, пор.: «Влада» і її підрубрики «За кордоном», Право»; «Гроші» і підрубрики «Про головне», «Аналітика», «На шляхах реформ», «Мікро-економіка і бізнес»; «Людина» і підрубрики «Культура», «Читання», «Я і Ми», «Знання - сила», «Здоров’я», «Архіваріус», «Сімейне коло». У річищі поданих рубрикацій функціонують майже всі типові, класичні жанри: допис, інтерв’ю, репортаж, нарис, проблемна стаття, огляд, щоправда, здебільшого без назв самого жанру. Однак тематична організація інформаційного потоку є сьогодні на часі, актуалізує ще одну важливу класифікаційну ознаку - «належність тексту до певної медіатопіки» [18, с. 38], або тематичної домінанти, наприклад, політики, бізнесу, спорту, культури.
8. Поява в постперебудовний період нового жанрового різновиду - рекламного. Яскраву спрямованість газетних рекламних текстів на забезпечення впливу реалізують як на рівні мови, тобто лінгвістичними засобами виразності, так і за допомогою медійних технологій - прийому розташування на газетній шпальті, графічних прийомів (варіювання шрифту, дефісація, збільшення-зменшення літер тощо), створення зорових ілюстративних чи фотообразів, які легко запам’ятовуються. У передвиборні періоди, особливо популярні останнім часом, помітне домінування в газетах політичних різновидів реклами - передвиборної агітації, політичної реклами, прихованої політичної реклами, політичної антиреклами, політичної контрреклами, неякісної політичної реклами [23, с. 369-370], які формують і водночас продукують політичну культуру соціуму.