Завдання фонематичної транскрипції-позначати лише фонеми- структурні одиниці звукової системи даної мови, що встановлюється шляхом лінгвістичного аналізу.
Орфографія кожної мови,у тому числі й української, лише приблизно передає вимову окремих звуків. Більше того, не кожен звук має на письмі свій окремий відповідник. Як приклад можна навести такі випадки: літераа може позначати або звук [¢а] (із м'якістю попереднього приголосного), або [й] + [а] — два звуки (пор. у словах буря та бур'ян); таке саме значення мають і літери ю та є; окремі літери завжди позначають по два звуки, наприклад, ї позначає [й]+ [і], щ— [ш] + [ч] і под. З другого боку, деякі звуки передаються на письмі двома літерами. Так, м'які приголосні позначаються відповідною літерою в поєднанні із м”яким знаком
Тому для наукового вивчення звукового складу мови, особливо її орфоепії, для діалектологічних записів користуються спеціальним звуковим письмом, основний принцип якого — кожному звукові повинен відповідати на письмі свій окремий спеціальний знак.
Система літер разом з додатковими знаками, які служать по можливості для точного відтворення звукової системи даної мови, називається фонетичним алфавітом.
Основні вимоги, що ставляться до фонетичного алфавіту, такі:
1. Кожен звук повинен мати свій особливий знак.
2. Кожен знак повинен завжди вживатися тільки в одному значенні, тобто завжди означати тільки один який-небудь звук.
3. Система повинна бути до деякої міри аналітичною, тобто давати можливість позначати якимось одним спільним додатковим знаком цілий ряд звуків, що мають одну спільну додаткову ознаку, наприклад, знак палаталізації для позначення м'якості будь-якого приголосного, знак тривалості — для позначення подовжених приголосних тощо.
4. Система повинна бути простою і зручною для користування.
Запис живої мови за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу зветься транскрипцією. Є багато різних типів транскрипцій, заснованих на різних принципах, залежно від мети, яку вони перед собою ставлять, проте головнішими є два типи: фонетична транскрипція та фонематична транскрипція.
Такий спосіб запису живої мови, при якому з можливою точністю передається кожен звук з усіма його відтінками, називається фонетичною транскрипцією.
Фонетична транскрипція має велике значення для фіксації акустичних та артикуляційних властивостей звуків безвідносно до їх соціальної природи, тобто смислорозрізнювальної функції.
Найчастіше в основу фонетичних транскрипцій кладуть латинський алфавіт з розробленою системою додаткових знаків, проте існують і фонетичні транскрипції на базі алфавітів окремих мов або кількох мов. В українському мовознавстві прийнято користуватися фонетичною транскрипцією на основі українського алфавіту. Зокрема, використовуються такі додаткові літери та так звані діакритичні (від гр.-розрізняльний) знаки.
Звуки, що мають у вимові відтінок іншого звука, позначаються відповідною літерою алфавіту і вгорі іншою літерою того звука, до якого схильний даний звук, наприклад: /е/ у слові верба у ненаголошеній позиції наближається до /и/, тому у фонетичному записі звучання цієї фонеми буде зображене так [еи ] .
Нескладові звуки позначаються відповідною літерою з маленькою дужечкою над або під нею, наприклад:/в/ у слові любов реалізується [у^].
Для позначення дифтонгів або злитих звуків (африкат) пишуться дві літери, що відповідають складовим звуковим елементам даного складного звука, з'єднані вгорі дужкою, наприклад: [дÇж], [дÇз].
Губно-зубний [в] передається звичайною літерою українського алфавіту; щілинний звук [г] — відповідною літерою г, а зімкнений — літерою г — [ґ], звук [й] — літерою й.
Крім того, вживаються такі діакритичні знаки:
' після літери вгорі — для позначення м'якості приголосного: [л'ак], [с'уди].
’після літери вгорі—для позначення напівм'якості приголосного: [в’ ік] , [тх’ ір].
' перед знаками голосних — для позначення і-подібного звучання після м'яких приголосних: [л'ак].
• після знаків голосних—для позначення і-подібного звучання перед м'якими приголосними: [ра¢й].
•• над знаками голосних — для позначення і-подібного початку й кінця голосних між м'якими приголосними: [л¢у¢т¢].
після літери позначає подовження звука: [н:], [т:] і под.
над голосним для позначення голосного — носія головного наголосу: [чиета¢тие].
над голосним для позначення голосного — носія побічного наголосу: [с'їл'с'когосподар.с'киі].
перед наголошеним складом — для позначення наголосу акцентної групи: [п'ід стеблом].
для позначення звичайної паузи: [йа бачиу диуний сон]
для позначення тривалої паузи.
Усі слова в транскрипції пишуться з малої літери.
Текст, записаний фонетичною транскрипцією, береться в квадратні дужки.
Такий спосіб запису живої мови, при якому передаються тільки фонеми даної мови без урахування тих відтінків, що неістотні у фонологічному відношенні, називається фонематичною транскрипцією: /село/,/[хомут/, /л'ал'ка/. У фонетичній транскрипції ці слова мали б такий вигляд: [се"ло], [хоУмут], [л' `ал'ка].
У фонематичній транскрипції використовується значно менша кількість додаткових знаків, ніж у фонетичній транскрипції. У цілому вона досить близька до орфографічного письма української мови.
Обидва способи транскрипції мають однаково велике значення, але використовуються з різним призначенням.
Розрізняють іще деталізовану і спрощену фонетичну транскрипцію. Кожною з них користуються в міру потреби.
Для порівняння наведемо уривок, записаний звичайним письмом, фонетичною та фонематичною транскрипцією.
Орфографічний запис:
Летим... Дивлюся—аж світає, Край неба палає;
Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає.(Т. Шевченко).
Фонетична транскрипція:
[ле ити¢м диеул'`ус' 'а \ ажс'в’іта•й еи" \ кра'й неба пала'йеи"|| солове' йко у темн'ім га'йі \ сонцеи зустр'іча'йеи || ]
Фонематична транскрипція:
/летим || дивл'ус'а \ аж с'вітайе \ край неба палайе || соловейко в темн'ім гайі \ сонце зустр'ічайе \/.
Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979,с. 4 -14
Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.
Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986
СУЛМ (Фонетика. К., 1969.)
Дайте відповіді на запитання
1.Чим викликана потреба в транскрибуванні мовлення?
2.Схарактеризуйте фонетичну і фонематичну транскрипцію.
3.Які діакритичні знаки використовуються у фонетичній та фонематичній транскрипціях?
Виконайте вправи
1. Запишіть текст фонетичною та фонематичною транскрипціями. Підкресліть позиційні варіанти голосних, у якій з двох транскрипцій це треба зробити ?
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. Їй приписується магічна сила. Як вперше на весні виганяють скот на пасовисько, то б’ють її свяченою вербою – “щоб нечисть не чіплялась”... (О.Воропай).
Тема 6. Основні фонетичні одиниці мовлення
У процесі мовлення мовленнєвий потік розпадається на відрізки більшої чи меншої довжини, що виділяються різними фонетичними засобами і становлять певні одиниці.
В українській мові такими фонетичними одиницями є фраза, синтагма, фонетичне слово, склад і звук.
Якої ж довжини повинні бути ці відрізки? На думку О. Волоха відрізок мовного потоку повинен відповідати таким вимогам:
-бути відокремленим виразно тривалими паузами від інших аналогічних відрізків;
-мати певне інтонаційне оформлення;
-містити в собі якесь повідомлення. Тобто виражати якусь думку .
Для виділення і характеристики звукових одиниць звичайно починають із членування мовного потоку на більші відрізки, які потім послідовно членують на менші сегменти.
Фраза – це відрізок мовлення (найбільша вимовна одиниця) , що характеризується смисловою завершеністю та інтонаційною оформленістю, обмежений досить тривалими паузами. Як бачимо, це відносно закінчене висловлювання, що співвідноситься з реченням.
Фраза членується на менші одиниці – синтагми (або мовленнєві такти).
Мовленнєвий такт – це основна одиниця ритміко-інтонаційного членування фрази, що вимовляється одним безперервним потоком і виділяється паузами.
Таким чином, синтагма є відрізком усного мовлення, що виділяється в межах фрази як певна інтонаційно-смислова єдність. Синтагму може становити одне або кілька слів.
Закон поділу мовлення на синтагми першим почав вивчати О.Востоков на початку ХІХ ст.
У складі синтагм (мовленнєвих тактів) виділяють одне або кілька фонетичних слів. Фонетичне слово – це відрізок мовлення, що має один словесний наголос. Фонетичним може бути окреме повнозвучне слово, тоді межі фонетичного слова збігаються з межами слова як лексичної одиниці мови; а також поєднання повнозначного слова із службовими, що виступають як клітики ( проклітики чи енклітики).
Клітики – це слова, які не мають самостйного значення., наголосу і приєднуються до повнозначних слів, утворюючи разом з ними фонетичне слово. В українській мові клітиками є майже всі службові слова.
Ненаголошене слово, яке стоїть перед наголошеним повнозначним, приєднується до нього і називаєьться проклітикою. Проклітиками бувають односкладові прийменники, сполучники і деякі частки.