В основі орфоепії лежить фонетична система мови. Проте вимова — поняття значно ширше. Вона охоплює також випадки варіативного оформлення слів і граматичних форм відповідно до закономірностей організації фонетичної системи. Пор., наприклад, звукове оформлення префіксів підписати й підійти, слів сердечний і сердешний, ручний і рушник, корисний і форпостний (зі спрощенням і без спрощення групи приголосних (стн), березка (бур'ян) і берізка (дерево), головка (часнику) й голівка (дитяча). Орфоепічними нормами регулюється місце наголосу в окремих групах слів і граматичних форм, індивідуальні варіанти основних інтонаційних структур тощо. Вимова регулюється живою суспільною комунікативною практикою, а також традицією.
До найважливіших ознак української літературної вимови належить унормованість як одна з кардинально важливих передумов функціонування національної мови в усній формі.
Дотримання норм літературної вимови має велике значення, становить один із суттєво важливих показників загальної культури особи, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики — від побуту до закладів освіти, культури, науки, державного управління.
Порушення норм орфоепії можуть зумовлюватися впливом правопису на вимову, своєрідним тиском діалектних фонетичних систем, взаємонакладанням орфоепічних норм за умов білінгвізму тощо.
Становлення української літературної вимови безпосередньо пов'язане з загальним процесом формування української літературної мови, що ускладнювався прямими заборонами, а отже, відсутністю цілого комплексу соціолінгвістичних передумов, необхідних для динамічного розвитку багатої на функціональні стилі, унормованої літературної мови. Однак завдяки діяльності прогресивних українських письменників та культурних діячів орфоепічні норми української літературної мови в основних своїх рисах склалися в другій половині XIX ст., хоч і не закріпилися на всіх українських землях. Про усталену , але не абсолютно застиглу і позбавлену ознак динаміки систему норм літературної вимови можна говорити після поширення освіти українською мовою і обєднання українських земель, а також усунення перешкод для уніфікації всіх норм української літературної вимови.
Основні риси української літературної вимови
Вимова голосних звуків. У зв'язку з вимовою голосних звуків можна узагальнити кілька найголовніших орфоепічних норм: наголошені (і ненаголошені) голосні вимовляються чітко й виразно, за винятком ненаголошених голосних [е], [й], [о], які зазнають незначних якісних змін за таких супровідних умов:
а) ненаголошений [е] вимовляється з більш помітним наближенням до [и] перед
складами з [і], [и], [у] і менш помітно перед складами з іншими голосними, особливо з [е] ;
б) ненаголошений [и] наближаться у вимові до голосного [е] сильніше перед складами з [е], [а]; меншою мірою ця зміна виявляється ся перед складами з іншими голосними, особлино [і] та [и], а також у кінці слова;
в) ненаголошений[о]перед складом з наголошеним[у] може вимовлятися з незначним наближенням до[у].
Вимова приголосних звуків. Дзвінкі приголосніне втрачають своєї дзвінкості:
а) в абсолютному кінці слова;
б) у позиції перед наступними глухими, крім [г], який може змінюватися в цій позиції на [х].
Глухі приголосні перед шумними дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко.
У префіксіроз- і прийменнику-префіксібез- у позиції перед глухим приголосним поширена паралельна вимова[з] - [с]. Другий варіант вимови реалізується більшою мірою при швидкому темпі мовлення.
Напівпом'якшені губні приголосні виступають перед[і] та голосними заднього ряду у деяких словах іншомовного походження.
Шиплячі в кінці слова і складу, а також перед голосними[а], [о] [у], [е], [и] в українській літературній мові послідовно тверді. Лише в позиції перед[і] ці звуки вимовляються як напівпом'якшені. Напівпом'якшена вимова властива подовженим шиплячим.
У кінці слова завжди вимовляється[ц'], крім слів іншомовного походження та деяких вигуків, у яких виступає твердий кінцевий [ц] .
Перед наступними м'якими або пом'якшеними приголосними у вимові виступають м'які
[д¢], [т¢], [з¢], [с¢], [ц¢], [н¢]. Перед [і ]зубні приголосні здебільшого пом’якшуються. Але
на межі морфем, а також на межі слів тверда вимова цих приголосних звичайно зберігається.
Приголосний звук [ґ] властивий деяким власне українським, зокрема звуконаслідувальним і зукраїнізованим словам іншомовного походження: [аґрус], [ґанок], [ґрунт], [ґелґотати] тощо. У власних назвах іншомовного походження, які у мові-джерелі мають у своєму складі gза новою орфоепічною нормою вимовляється [ґ], хоч у подібних випадках можливий також [г] .
Вінницький В. М. Наголос у сучасній українській мові.- К.,1984.
Пентилюк М. І. Варіантні форми як засоби евфонії//УМЛШ.- 1987.-№ 3.
Погрібний М. І. Орфографічний словник.-К., 1984.
Дайте відповіді на запитання
1. Що таке орфоепія ?
2. Розкрийте поняття літературної вимови.
3. Розкрийте поняття варіантності та варіативності вимовної норми.
4. У чому полягають причини порушення деяких норм літературної вимови?
5. Які основні норми сучасної української літературної вимови ?
6. З’ясуйте :
- вимову голосних ;
- вимову приголосних ;
- вимову груп приголосних ;
- вимову іншомовних слів .
Виконайте вправи
1. Від наведених прикметників утворіть форми давального відмітка однини жіночого роду. Запишіть їх парами і виразно прочитайте. Стежте за правильною вимовою [и].
Вологий, чіткий, вогкий, сухий, дорогий, вузький, глухий, швидкий, пологий.
2. Поставте наведені слова в орудному відмінку однини. Прочитайте їх уголос. Слідкуйте, щоб цими приголосними і наступним голосним не з’явився [й].
Мить, сіть, лють, гладь, мідь, Либідь, каламуть.
3. Встановіть значення наведених слів, різних за наголосом. Складіть з ними речення. Користуйтесь тлумачним словником.
Атл`ас -`атлас, бар`очний – б`арочний, брон`я – бр`оня, електр`ик – ел`ектрик, прикл`ад – пр`иклад, под`іл – п`оділ, пок`ій – п`окій, поклик`ати – покл`икати, покр`ишка – п`окришка, помил`итися – пом`илитися.
4. Подані слова іншомовного походження запишіть фонетичною транскрипцією. На місці крапок поставте транскрипційні позначення звука [е] або сполучення [іе].
Рафа..ль, порть..ра, тра..кторія, Вандрі..с, фа..тон, паці..нт, про..кт, силу..т, абітурі..нт, по..зія, ді..та, пі..тет, барель..ф, ауді..нція, гігі..на, архі..рей, ало...
Тема 15. Графіка української мови
Функціонування писемної форми української літературної мови грунтуєгься на нерозривному зв'язку:
- загальноприйнятої системи знаків, яку утворюють літери алфавіту і небуквені графічні засоби — знак наголосу, дефіс, розділові знаки, апостроф, лапки, знак параграфа, проміжки між словами і частинами тексту (абзацами, розділами тощо), а також шрифтові виділення слів і частин тексту (курсив, жирний шрифт, розрядка), підкреслення, використання кольору;
- сукупність правил, що регулюють вживання літер та інших графічних знаків у писемному відтворенні конкретних форм слів.
Українська графіка:сукупність начертальних знаків (писаних, друкованих, мальованих), вживаних для писемного відтворення мовлення;система співвідношень і зв'язків між одиницями звукової будови української мови і знаками їх писемної передачі.
Базовою одиницею системи письма (графіки) є графема, під якою розуміють насамперед мінімальний знак, використовуваний у писемному мовленні для вираження відношення між фонемою і літерою.
На системі графем української графіки грунтуються правила правопису.
Основу графіки української мови становлять літера, або букви, сукупність яких називається алфавітом (від назв двох перших літер грецького алфавіту — альфа, бета, новогр. віта). Для позначення системи буквених знаків використовують також назви азбука (старосл. азъбоукы, утвореного за зразком грецької від назв двох перших літер азъ і букы) абетка — українське слово, утворене за вимовою двох перших літер алфавіту (а, бе), очевидно, під впливом азбука і альфабет.
Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, кожна з яких має друкований і рукописний варіант. З погляду орфографічного функціонування кожний варіант має два різновиди літер — великі і малі.
Літери українського алфавіту мають такі індивідуальні назви:
| Літера | Назва | Літера | Назва | Літера | Назва | Літера | Назва |
| Аа ж же м ем ф еф | |||||||
| Б бе з зе н ен х ха | |||||||
| В ве ии о о ц це | |||||||
| г ге іі п пе чче | |||||||
| Гґе ї ї р ер ш ша | |||||||
| д де й йот с ес щ ща | |||||||
| е е к ка т те ь м'якийзнак | |||||||
| Є є л ел у у ю ю | |||||||
| я я | |||||||
Крім того, існують комплексні назви літер. До складу українського алфавіту входять 10 літер на позначення голосних (а, я, е, є, и, і, ї, о,у, ю) і 22 літери — на позначення приголосних (б, в, г, ґ,д, ж, з, й, к,л, м,н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ). Літера ь (м'який знак) не позначає ніякого звука.
У сучасній українській графіці діють два основні принципи — фонематичний іскладовий. Суть фонематичного принципу полягає в тому, що літера позначає фонему. У більшості випадків літери українського алфавіту позначають по одній фонемі. Однак існують і відхилення від фонематичного принципу графіки:
1. Літери ї та щ завжди позначають по дві фонеми: