За теорією гучності (сонорності), яку на заході особливо розвинув Й. Єсперсен, Р. І. Аванесов, О. Н. Гвоздев, склад — це частина слова, в якій поєднується більш гучний (сонорний) звук з менш гучним. Найгучнішими звуками є голосні, тому саме вони виступають як складотворчі. Усі інші звуки — нескладотворчі. Голосні є вершиною складу. Межа між складами проходить у місці найбільшого спаду гучності.
Є підстави думати, що всі три теорії взаємно не виключають одна одної, їх об'єднує можливість визначити склад у загальних рисах як сегментно-просодичну одиницю. Склад — це мінімальний відрізок (сегмент) мовлення, що характеризується артикуляційною і акустичною спаяністю звуків, які до нього входять, має єдину вершину гучності, представлену, як правило, голосним; по-друге, склад є носієм різних суперсегментних (або просодичних) особливостей, таких як наголос і мовна мелодія, що не виявляються в окремих звуках як у найменших сегментах.
Українські фонетисти довгий час поділяли визначення складу в дусі експіраторної теорії, що й досі зберігається в шкільних підручниках.
Зміни м'язової напруженості кладуть в основу розуміння складу М. Ф. Наконечний і В. В. Лобода .
М. А. Жовтобрюх визначає склад комплексно: як чисто фонетичну одиницю, елементи якої тісно пов'язані між собою артикуляційно й акустично (залежно від наростання й спаду гучності звуків).
Останнім часом з'явилися спроби аналізувати склад не тільки як явище фонетичне, а й фонологічне (В. М. Брахнов). При цьому акустичною ознакою складу вважається наростання й спад інтенсивності звучання.
Практично в слові буває стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Пор.: го-ло-ва, се-ре-да, кор-дон, гал-ка.
Слова залежно від кількості складів у них бувають односкладові (мак, рік, сіль), двоскладові (о-ко, се-ло, крап-ка), трискладові (мо-ло-ко, ка-мі-нець, гой-дал-ка) і багатоскладові (не-до-ба-ча-ти, чер-во-но-пра-пор-ний).
Розрізняють склади відкриті й закриті, крім того, виділяються прикриті і неприкриті. Відкритим називається склад, що закінчується на голосний (во-да, со-ло-ма), в закритим — склад, що закінчується на приголосний (гір-кий, сол-дат). Прикритим називається склад, що починається на приголосний (пар-та), неприкритим — склад, що починається на голосний (он, оз-до-ба).
Складоподіл
Для української мови, як і для інших слов'янських мов, характерне загальне тяжіння до відкритих складів. Це виявляється в тому, що межа між окремими складами проходить найчастіше після голосного звука перед приголосним, наприклад: се-стра, мі-ста, за-здрий. Проте при збігові кількох приголосних складова межа часто проходить всередині цієї групи, наприклад: книж-ка, гол-ка, дзвін-кий.
Коли голосний поєднується з одним приголосним, поділ слова на склади труднощів не викликає. При збігові кількох приголосних встановлювати складову межу буває важко. Існують такі основні правила складоподілу:
1. Один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу, наприклад: по-су-ха, за-го-ро-да, си-то.
2. Два шумні приголосні (обидва дзвінкі або обидва глухі) належать звичайно до наступного складу, наприклад: мі-сто, во-ско-вий, ді-жда-ти-ся, не-спо-кій, при-ї-зди-ти, не-ща-стя.
3. Три приголосні, коли два перші з них шумні (обидва дзвінкі або обидва глухі), а третій сонорний, належать до наступного складу, наприклад: го-стрий, по-стріл, за-здро-щі.
4. Сусідні приголосні, перший з яких більш гучний, ніж другий, належать до різнлх складів, наприклад:каз-ка, груд-ка, вез-ти.
5. Якщо між голосними є два або більше приголосних, то звуки [й], [в], [р], [л], [м], [н], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них,— до наступного: гай-ка, майструвати, гав-кати, гір-ко, пал-ко, ям-ка, син-ку.
6. Коли другим приголосним є звук [й], [в], [р], [л], [м] або [н], то разом а попереднім він відходитьдо наступного складу: за-б/йу/, лю-блю, му-дрий, нудний, по-свист, Ку-зьма.
7. Два сусідні сонорні приголосні належать до різних складів: гар-ний, сур-ма, сум-ний, гор-ло.
8. Подовжені приголосні при складоподілі не розділяються , оскільки збіг двох приголосних вважається одним звуком о-бби-ти, жи-ття, пі-дда-шшя, зі-лля.
Принципи таких правил складоподілу стають зрозумілими на основі теорії сонорності. За сонорністю, тобто гучністю, звуки поділяються на такі групи: голосні (найгучніші), далі — в порядку зменшення гучності — сонорні приголосні, дзвінкі й глухі. Голосні, як найгучніші, утворюють вершину складу. Коли між складами виявляється збіг приголосних, то межа між складами повинна пройти так, щоб гучність звуків попереднього складу поступово спадала, а наступного — зростала. Крім того, слід враховувати тенденцію слів до відкритих складів. Так, наприклад, у слові каз-ка за законом відкритого складу складова межа мала б пройти перед [з]. Але в цьому випадку другий склад починався б дзвінким [з], після якого йде глухий [к], а ще далі — голосний [а], тобто сонорність була б вища на початку складу, далі спадала б і потім знову наростала б. Це суперечить природі складу. Тому складова межа, всупереч тенденції до відкритого складу, проходить після [з].
У слові ж гострий, наприклад, складова межа проходить після [о] згідно із законом відкритого складу. У другому складі сонорність, як і слід, наростає.
Ці правила поки що є орієнтовними. В українському складоподілі спостерігається неусталеність, і він ще остаточно не досліджений.
Склад — це чисто вимовна одиниця, не зв'язана зі значенням. Тому поділ па склади не збігається із членуванням слова на найменші смислові одиниці — морфеми (корінь, префікс, суфікс, закінчення). Разом з тим в усній мові вплив морфологічної будовb слів на складоподілі іноді позначається. Так, наприклад, у слові підживити можливі два поділи слів на склади: пі-джи-ви-ти і під-жи-ви-ти; у слові розбивати — ро-зби-ва-ти і роз-би-ва-ти й под.
Важливо також мати на увазі, що між фонетичним і орфографічним складоподілом також немає повного збігу. Хоча в основу правил переносу частин слів покладено складовий принцип, тобто слова переносяться по складах, проте великою мірою враховується й морфологічна будова слова — принцип збереження єдності морфеми.
СУЛМ /за ред . А. Грищенка .- К ., 1993.
СУЛМ (Фонетика). К., 1969.
Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981.
Курс сучасної української літературної мови / За ред. акад. Л.А. Булаховського, т. 1. К., Радянська школа, 1951,- с. 154.
Українська літературна мова. К., Вища школа, 1975,- с. 24.
Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс СУЛМ.-К.- с.149-150.
Дайте відповіді на запитання
1. Сформулюйте визначення складу як фонетичної одиниці.
2. Як визначається склад у дусі експіраторної теорії ?
3. Як визначається склад у дусі теорії м’язового напруження ?
4. Які звуки називаються складотворними ?
5. Які типи складів ви знаєте ?
6. Визначте основні принципи складоподілу в українській мові.
7. Сформулюйте конкретні правила складоподілу.
Виконайте вправи
1. Розбийте подані слова нас склади. Обгрунтуйте складову межу в середені групи приголосних.
Адреса, азбест, Андрій, бастіон, батальйон, вразливий, бойкот, бомбардувальник, вертлявий, верхів’я.
2. Розбийте слова на склади. Із скількох звуків складається в них перший склад?
Їжа, юшка, яблуко, єдиний, юрба, Євген, Юрко, яма, їдкий.
3. Розбийте слова на склади, схарактеризуйте їх.
В проваллі темнім, десь на дні
Сосна чорніє на граніті...
Ніхто з живих не зна її,
Не зна й вона нікого в світі
(О.Олесь).
4. Виконайте фонетичний розбір виділених слів
Летим, дивлюся , аж світає (Т.Шевченко).
Схема фонетичного розбору
1. Аналізоване слово.
2. Записати слово фонетичною і фонематичною транскрипціями.
3. У фонетичній транскрипції поставити наголос і розбити слово на склади.
4. Схарактеризувати склади.
5. Виписати фонеми та звуки, схарактеризувати звуки.
6. Вказати співвіднесеність між фонемами і звуками.
Зразок фонетичного розбору
Сміються й плачуть солов’ї (О.Олесь).
1. Сміються.
2. [см’і / й`у¢/ ц¢:¢а] , /смійут¢с¢а/.
3. 1 склад – прикритий, відкритий, ненаголошений; 2 – прикритий, відкритий, наголошений; 3 – прикритий, відкритий, наголошений
4. /с/ - [с] – приголосний, шумний, глухий, пердньоязиковий, твердий, інваріант;
/м/ - [м’] – приголосний сонорний, губний, напівпом’яшений, комбінаторний варіант;
/і/ - [і ]- голосний переднього ряду, високого піднесення, нелабіалізований, інваріант;
/й/ - [й] – приголосний сонорний, середньоязиковий, м’який, інваріант;
/у/ - [`у ] - голосний заднього ряду, високого піднесення, наголошений, лабіалізований, комбінаторний варіант;
/т¢/ -
/с¢/ - реалізуються [ц¢:] – приголосним шумним, глухим, передньоязиковим, пом’якшеним, подовженим, комбінаторним варіантом;
/а/ - [`а] – голосний заднього ряду низького піднесення, не лабіалізований, ненаголошений, комбінаторний варіант ;
У слові 8 фонем, 7 звуків
Тема 14. Орфоепія
Орфоепія :1) сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови, необхідних для збереження її єдності; 2) розділ мовознавства, що вивчає і систематизує норми літературної вимови.
Проте предмет орфоепії визначається по-різному. Крім сукупності правил вимови до неї включають також наголос та інтонацію. Такий погляд слід вважати найприйнят-нішим, тому що вимову не можна розглядати поза нормами наголошування та інтонування висловлень.