Такі лексичні новації поповнюють загальний жаргон сучасної української мови: засвітитися (виявити себе), загнутися (зазнати поразки), зависнути на чомусь (звернути увагу), наварювати (одержувати швидко прибутки), наїжджати (мати претензії), прокручувати (одержувати прибутки), прикид (одяг), бабки (гроші), прикол (щось особливе), шлангувати (прикидатися) та ін. Наприклад: “Пам’ятаю, 1988-го року я й двоє моїх знайомих створили кооператив, поїхали до Грузії, привезли звідти силу-силенну чобіт, наварили на кожній парі 10 рублів"; “Чого ж ви в президенти не балотуєтеся? З такими амбіціями саме час засвітитися" (“День”); “Співачка надумала носити спідницю навиворіт, удаючи, що так прикольніше і тягне, як мінімум, на Жан Поля Готьє"; “Хто “копає” під прокурора? ” (“Україна молода”).
4. Відродження слів і висловів з минулого. Важливою лексикологічною проблемою є поповнення термінології сучасної української літературної мови, зокрема, профільних терміносистем, бо при цьому треба розумно поєднувати національні та інтернаціональні елементи.
У період утвердження державності країни й мови природним є прагнення до термінотворення на основі власної мови. Ця орієнтація виконує позитивну роль, консолідуючи членів мовної спільноти.
Повернена, реабілітована лексика поповнила собою терміносистеми багатьох сфер гуманітарних наук, особливо суспільних, культури, освіти, виробництва.
Так, наприклад, в освітню систему України повернулись окремі колись традиційні форми навчання й відповідно слова, похідні від них утворення й словосполучення: гімназія, гімназист, гімназистка, гімназійний (клас); ліцей, ліцейний, ліцеїст, ліцеїстка, ліцейна (програма); бакалавр, магістр.
Якщо подивитися на профільні підтерміносистеми сучасної української мови під кутом зору реабілітації слів, то найбільш реабілітованою є підсистема “фінанси": акція, акціонер, акціонерний, аукціон, гривня, комерція, комерсант, комерційний, комерціоналізація, оренда, орендний, орендатор.
Поповнення української мови реабілітованими лексемами, новотворами, запозиченнями, елементами розмовного, професійного мовлення певною мірою порушує вже усталену кодифікацію української літературної мови, актуалізує питання про функціонування літературної норми та її варіантів. Виникають лексичні паралелі як перехідні ланки до нової норми або семантико-конотативної синонімії: баскетбол - кошиківка, бачення - візія, виставочний - виставковий, відпочиваючий - відпочивальник, винятковий - ексклюзивний, гімнастика - рухавка, зноска - посилання, журнал - часопис, казначейство - скарбниця, сучасний - модерний, фотографія - знімок - світлина та інші.
У публіцистиці часом уживаються й індивідуальні неологізми для посилення експресії вислову: “З тими, хто не вміє скинути темні окуляри вболівальника, подивитися на речі пильним, тверезим і об’єктивним поглядом, страждає на києвофобію, особливого бажання дискутувати немає" (“Україна молода”); “Для нас, дивослівців, надзвичайно важливий зворотний зв’язок” (“Дивослово”); “Ю. Гнаткевич запропонував називати Запоріжжя Ленініжжям, бонаневеликій площі тут аж дев’ять об’єктів названо іменем ідола" (“Дивослово”); “Артикуляційні відмінності між голосними і приголосними учні можуть осягнути, шукаючи відповіді на запитання, чому і яку групу звуків дехто з дослідників називав “роторозкривачами", а яку - “ротозакривачами” (“Дивослово”).
Кількість неологізмів тільки в періодиці (вона переважно і є матеріалом для їх фіксації) у розвинених мовах досягає протягом року десятків тисяч (не всі, звичайно, лишаються у мові). Переважна більшість неологізмів (до 90%) - це терміни [6, с.377]. Неологізми ряду мов (англійської, російської, французької, японської) фіксуються й досліджуються в центрах неології. Існують словники нових слів і значень.
Сфера сучасних українських засобів масової інформації засвідчує: мова живе, еволюціонує, і завдання небайдужих до її долі журналістів-інтелігентів - вони ж бо належать до основних творців найрізноманітніших текстів - дбати, щоб мова за цих складних обставин залишалася собою, зберігала свої генетико-типологічні риси. Тому журналіст мусить мати тонке мовне чуття, знати, що треба, а чого не варто пускати в обіг.
1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. Підручник. - К.: ВЦ Академія, 2002. - 367 с.
2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Гром’яка Р.Т. та інш. - К., 1996. - С.503-504.
3. Мацько Л. Українська мова в кінці ХХ ст.: (Зміни в лексиці) // Дивослово. - 2000. - № 4. - С.14-20.
4. Нікітіна Н. Українська мова на телебаченні // Дивослово. - 2004. - № 12. - С.2-7.
5. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - Т., 2000. - С.78-84.
6. Українська мова: Енциклопедія. - К., 2000. - С.377.
7. Сербенська О.А., Волощак М.Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. - К.: Просвіта, 2001. - С.108.
8. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П. Грищенка. - 2-ге вид. - К., 1997. - С. 196-198.