Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ–ХХ ст. (стр. 4 из 6)

Підрозділ 3.4 “Критика теорії субстрату в європейському мовознавстві 20-х – 50-х рр. XX ст.” присвячений висвітленню зауважень О. Єсперсена, Й. Прокоша, Г. Рольфса, А. Шмідта щодо окремих субстратних гіпотез. Через призму поглядів Л. Теньєра, Є. Куриловича, А. Соммерфельда, А. Мартіне, К. Тогебю, У. Вайнрайха розглянуто співвідношення теорії субстрату з принципами структурної та функціональної лінгвістики. Наведено погляди Б. Гавранека, А. Росетті та К.-Г. Шендерфельда щодо визначення таких явищ, як двомовність та змішування мов.

У підрозділі 3.5 “Теоретичне осмислення проблеми субстрату в російському мовознавстві першої половини XX ст.” йдеться про використання теорії субстрату О.О. Шахматовим, І.О. Бодуеном де Куртене, П.М. Селіщевим. Розкрито їхні здобутки вгалузі субстратних досліджень слов'янського мовного матеріалу. Наведено інтерпретацію конкретних історико-мовних явищ. Так, О.О. Шахматов пояснив зовнішнім впливом такі явища у білоруській мові, як дзекання-цекання, ствердіння р, шепеляву вимову м’яких свистячих. І.О. Бодуен де Куртене досліджував переходи b>vта f >hв іспанській мові, зумовлені іберійським субстратом. Окрім емпіричних спостережень, він розв’язував і теоретичні проблеми субстрату. Зокрема, І.О. Бодуен де Куртене подав класифікацію типів субстрату: історичний, географічний, фізіолого-психологічний. П. М. Селіщев відзначав факти субстратного впливу не лише у фонетиці, а й у граматиці, особливо слов’янських та германських мов. Загальні новоутворення в балканських мовах П.М. Селіщев також був схильний пояснювати етнічними впливами. Зазначено, що дослідження цих лінгвістів не збігалися з поширеною у 20-і – 30-і рр. XXст. “яфетичною теорією” (“новим ученням про мову”) М. Я. Марра, що базується на теорії мовних схрещувань. Свою класифікацію типів мовних контактів та їхніх наслідків надав Л.В.Щерба.

Четвертий розділ “Теорія субстрату в європейському мовознавстві другої половини XXст.” присвячений розкриттю висновків дискусії 1955 р. з проблем субстрату, а також висвітленню поглядів європейських (насамперед українських та російських) мовознавців на питання лінгвістичної специфіки мовних “стратів”, на ступінь проникності різних мовних рівнів у разі субстратного (суперстратного, адстратного, інстратного тощо) впливу, а також на роль мовного субстрату в східнослов'янському глотогенезі.

У підрозділі 4.1 “Дискусія про проблеми субстрату в Інституті мовознавства АН СРСР (1955р.)” стисло представлено зміст доповідей радянських мовознавців з теорії субстрату. Зокрема, під час дискусії було порушено такі питання: а) доцільність розрізнення трьох понять: субстрат, суперстрат та адстрат – залежно від наслідків відповідних типів взаємодії мов, що передбачають етнічне змішування, а також терміна маргінальне контактування; б) ступінь стійкості та проникності різних рівнів мови; роль двомовності при взаємодії мов у разі етнічного змішування; в) сумісність субстрату та порівняльно-історичного методу з погляду вивчення історії мови. Основну увагу приділено доповідям Б.О. Серебренникова та В.І. Абаєва, а також виступам А.В. Десницької, В.Г. Орлової, Є.І. Убрятової.

У підрозділі 4.2 “Визначення лінгвістичної та позалінгвістичної специфіки “стратів” у європейському мовознавстві 60-х – 80-х рр. XXст.” йдеться про те, що стрімкий розвиток соціолінгвістичної науки в XX ст. мав цілком закономірний вплив на дослідження проблеми мовних контактів і, як наслідок, на виникнення нових понять у загальній теорії “стратів”: інтерстрату, інстрату та перстрату. Розрізнення “стратів” побудоване на характері мовних контактів. Наочно це можна подати у вигляді такої схеми:

Методологічно важливими для з'ясування лінгвістичної специфіки інших “стратів” порівняно із субстратом видаються дослідження В.О. Виноградова, М.І. Занда, М.О. Бородіної, В.К. Журавльова, Е. Косеріу, С.В. Семчинського, О.Б. Ткаченка та ін.

Вивчення наслідків ареально-хронологічних нашарувань довели, що в усіх випадках йдеться про одні й ті самі явища, типологічно схожі між собою. Попередні спостереження свідчать про те, що наслідки субстратної дії є зазвичай глибшими за суперстратну, адже вони можуть спричинитися до кардинальних змін у структурі мови, тоді як суперстратний вплив видається більш поверховим (О. Б. Ткаченко). Але в деяких випадках останній може спричинитися й до вагомих наслідків у мовній структурі (С.В. Семчинський). У разі інстратної або інтерстратної взаємодії також можуть спостерігатися зміни на всіх рівнях мови (М.О. Бородіна, М.І. Занд, О.Б. Ткаченко, В. К. Журавльов). Отже, вплив субстрату по суті нічим не відрізняється від наслідків дії інших стратів, адже вагомість наслідків міжмовної взаємодії зумовлена здебільшого соціологічним, а не лише суто лінгвістичним оточенням. Виняток становить лише перстрат (метастрат), лінгвістична специфіка якого обмежена лексичним рівнем та зумовлена культурним аспектом (В. Фенкер, Д. Сільвестрі, В. К. Журавльов, О. В. Востріков).

У підрозділі 4.3 “Дослідження впливу субстрату на структуру мови в студіях європейських лінгвістів другої половини XXст.” висвітлено особливості тлумачення мовознавцями зазначеного періоду (Б.О. Серебренников, В.І. Абаєв, В. Маньчак, М.Е. Рут, О.С. Кубрякова, О.К. Матвєєв, О.В. Востріков, О. Б. Ткаченко та ін.) проблеми включення в мову-реципієнт субстратних елементів. Проаналізовано конкретні інтерпретації історико-мовних процесів. Аналіз студій мовознавців довів, що системна організація та внутрішня семантика граматичної будови роблять морфологічний і синтаксичний рівні серед інших менш уразливими для субстрату (Н.Б. Мечковська), але не повністю закритими для проникнень (Б.О. Серебренников, О.О. Реформатський та ін.). О. Б. Ткаченко зазначив, щозміни в граматиці трапляються, але вони непомітні відразу. Для цього потрібен тривалий та тісний контакт мов, які взаємодіють. У цьому разі дослідження впливу субстратної мови стає значно легшим тоді, коли вона зникає лише на одній частині території та продовжує існувати на іншій. Свідченням цього можуть бути вігезимальні числівники французької та давньофранцузької мов (Б.О. Серебренников, В.О. Виноградов, О.С. Кубрякова).

Відрізняти субстрат від запозичення вважали доцільним В.І. Абаєв, Т.П. Ломтєв, М.Е. Рут, О.Б. Ткаченко, О.В. Востріков та ін. Негативно до питання про лексичний субстрат ставився О.О. Реформатський. В. Маньчак наголошував на тому, що для визначення вагомості субстратного впливу на лексичну систему слід звертатися не до словників, а до текстів. Цінність ономастичної та апелятивної лексики для субстратних досліджень підкреслювали Ю.В. Откупщиков та О.К. Матвєєв. Фонетичні наслідки дії субстрату можуть відбуватися як у парадигматиці, так і в синтагматиці (О. В. Востріков); вони можуть відбитися як у запозиченні окремих фонем (напр., ə в низці балканських мов), так і у вигляді системних явищ (напр., галльський субстрат у французькій мові) (О.Б. Ткаченко).

Для зручності в розмежуванні різновидів субстратного впливу та його наслідків В.О. Виноградов пропонував дотримуватися типологізації субстратних явищ: 1) таутогенний субстрат зумовлений мовою тієї ж генеалогічної групи; 2) ізогенний субстрат зумовлений мовою тієї ж сім’ї, але іншої мовної групи; 3) аліагенний субстрат передбачає вплив мови, що належить до генетично відмінної сім’ї. З точки зору хронології контактів, за С.О. Мизніковим, субстрат може бути дійсним, або повним, неповним та адстратним. Він зауважував, що, лише зіставляючи види та типи субстрату, можна отримати найповніше уявлення про природу субстрату.

Підрозділ 4.4 “Мовознавці другої половини XX ст. про роль субстрату всхіднослов'янському глотогенезі” присвячено розкриттю здобутків насамперед українських та російських мовознавців у галузі досліджень субстрату в східнослов'янських мовах. Зазначено, що здебільшого дослідники другої половини ХХ ст. розглядали східнослов’янські мови як наслідок інтеграції праслов’янської групи діалектів з трьома макросубстратами: іранським для протоукраїнських, балтійським для протобілоруських та фінно-угорським для проторосійських діалектів. Наведено гіпотези В.І. Абаєва, В.Фенкера, В.І. Литкіна, Б.О. Ларіна, О.Б. Ткаченка, О.В. Вострікова, В.В. Сєдова, О.І. Іліаді, Г.П. Півторака, О.В. Царука. З’ясовано, що у встановленні субстратних слідів у фонетичній, граматичній та лексичній системахсхіднослов’янських мов лінгвісти враховували не лише відповідні процесив субстратних мовах, а й ареальний та хронологічний чинники. На початку XXIст. Ю.Л.Мосенкіс зробив спробу довести наявність в українській мові залишків часів трипільської культури.Історичний шлях формування українців і української мови представлено також у К.М. Тищенка.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Зв’язок теорії субстрату та порівняльно-історичного методу полягає в тому, що 1) принципи субстратних досліджень ґрунтуються на засадах порівняльно-історичного методу (його онтологічного компонента), а одержані результати доводять чи спростовують правомірність припущень у галузі досліджень споріднених мов; 2) завдання, що розв’язуються за допомогою теорії субстрату, відповідають завданням порівняльно-історичного методу і, отже, лежать у межах його телеологічного компонента; 3) субстратні дослідження ґрунтуються на використанні прийомів та процедур операціонального компонента порівняльно-історичного методу (генетичного ототожнення фактів, лінгвістичної реконструкції, хронологізації й локалізації мовних явищ).