Найбільш характерною особливістю мови письмової наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить свій вираз у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з міркувань, метою яких є доказ істин, виявлених в результаті дослідження фактів дійсності.
Для науково-популярного тексту характерні смислова закінченість, цілісність і зв'язність. Найважливішим засобом виразу логічних зв'язків є тут спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв'язки, вказуючі на послідовність розвитку думки (спочатку, перш за все, потім, по-перше, по-друге, значить, отже і ін.), суперечливі відносини (проте, тим часом, тоді як, проте), причинно-наслідкові відносини (отже, тому, завдяки цьому, згідно з цим, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до.., звернемося до.., розглянемо, зупинимося на.., розглянувши, перейдемо до.., необхідно зупинитися на.., необхідно розглянути), підсумок, висновок (отже, таким чином, значить, на закінчення відзначимо, все сказане дозволяє зробити висновок, підвівши підсумок, слід сказати).
Як засіб зв'язки можуть використовуватися займенники, прикметники і дієприкметники (дані, цей, такий, названі, вказані і ін.).
Не завжди такі і подібні ним слова і словосполучення прикрашають склад, але вони є своєрідними дорожніми знаками, які попереджають про повороти думки автора, інформують про особливості його розумового шляху. Читач відразу розуміє, що слова "дійсно" або "насправді" указують, що наступний за ними текст призначений служити доказом, слова "з іншого боку, навпроти" і "втім" готують читача до сприйняття зіставлення, "бо" - пояснення.
В деяких випадках словосполучення розглянутого вище типу не тільки допомагають позначити переходи авторської думки, але і сприяють поліпшенню рубрикації тексту. Наприклад, слова "приступимо до розгляду" можуть замінити заголовок рубрики. Вони, граючи роль невиділених рубрик, роз'яснюють внутрішню послідовність викладу, а тому в науковому тексті дуже корисні.
На рівні цілого тексту для наукової мови чи не основною ознакою є цілеспрямованість і прагматична установка. Звідси робиться зрозумілим, чому емоційні мовні елементи в мові не грають особливої ролі. Науковий текст характеризується тим, що в нього включаються тільки точні, отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів зведення і факти. Це обумовлює і точність їх словесного виразу, а отже, використання спеціальної термінології.
Завдяки спеціальним термінам досягається можливість в короткій і економній формі давати розгорнені визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.
Встановлено, що кількість термінів, вживаних в сучасній науці, значно перевищує загальну кількість слів, що вживаються в літературно-художніх творах і розмовній мові.
Слід твердо пам'ятати, що науковий термін не просто слово, а вираз суті даного явища. Отже, потрібно з великою увагою вибирати наукові терміни і визначення. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна наука має свою, властиву тільки їй, термінологічну систему. Не можна також вживати замість прийнятих в даній науці термінів профессионалізми. Профессионалнзми - це не позначення наукових понять, а умовні, надзвичайно диференційовані найменування реалій, використовувані в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм. Це свого роду їх жаргон. У основі такого жаргону лежить побутове уявлення про наукове поняття [11, с.107].
1.2. Фразеологічні особливості
Фразеологія науково-популярної прози також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, виражати логічні зв'язки між частинами вислову (такі, наприклад, стійкі поєднання, як "привести результати", "як показав аналіз", "на підставі отриманих даних", "резюмуючи сказане", "звідси витікає, що" і т.п.), з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, по суті справи, термінами (такі, наприклад, обороти фразеологізмів і складні терміни, як "струм високої напруги", "державне право", "коробка передач" і т.п.).
1.3. Граматичні особливості
З погляду морфології слід зазначити в науково-популярному виданні наявність великої кількості іменників з абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення і т.п.).
У науково-популярній прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме такі прикметники на відміну від якісних здатні з граничною точністю виражати достатні і необхідні ознаки понять.
Як відомо, від відносних прикметників не можна утворити форми ступенів порівняння. Тому в науковому тексті при необхідності використання якісних прикметників перевага віддається аналітичним формам порівняльного і чудового ступеня.
Для утворення чудового ступеня найчастіше використовуються слова "найбільш", "найменше". Не уживається порівняльний ступінь прикметника з приставкою "по" (наприклад, "вище", "швидше"), а також чудовий ступінь прикметника з суфіксами -айш-, -ейш-, за винятком деяких термінологічних виразів, наприклад, "найдрібніші частинки речовини".
Особливістю мови науково-популярної прози є факт відсутності експресії. Звідси домінуюча форма оцінки - констатація ознак, властивих визначуваному слову. Тому більшість прикметників є тут частиною термінологічних виразів. Окремі прикметники уживаються в ролі займенників. Так, прикметник "наступні" замінює займенник "такі" і скрізь підкреслює послідовність перерахування особливостей і ознак.
Дієслово і дієслівні форми в тексті наукових робіт несуть особливе інформаційне навантаження. Автори робіт зазвичай пишуть "дана проблема", а не "розглянута проблема". Ці дієслівні форми служать для виразу постійної властивості предмету (у наукових законах, закономірностях, встановлених раніше або в процесі даного дослідження), вони уживаються також при описі ходу дослідження, докази, в описі пристрою приладів і машин.
Основне місце в науковій прозі займають форми недосконалого виду дієслова і форми теперішнього часу, оскільки вони не виражають відношення описуваної дії до моменту вислову.
Часто уживається дійсний спосіб дієслова, рідко - умовний нахил, і майже зовсім не уживається наказовий нахил. Широко використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що обумовлене необхідністю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад: "У даній статті розглядаються...", "Намічено виділити додаткові кредити...").
У науковій мові дуже поширені вказівні займенники "цей", "той", "такий". Вони не тільки конкретизують предмет, але і виражають логічні зв'язки між частинами вислову (наприклад: "Ці дані служать достатньою підставою для висновку..."). Займенники "щось", "дещо", "що-небудь" через невизначеність їх значення в тексті наукових робіт не використовуються [17, с.31].
1.4. Синтаксичні особливості
Зупинимося тепер на синтаксисі науково-популярної мови. Оскільки така мова характеризується строгою логічною послідовністю, тут окремі пропозиції і частини складного синтаксичного цілого, всі компоненти (прості і складні), як правило, дуже тісно пов'язані один з одним, кожен подальший витікає з попереднього або є наступною ланкою в оповіданні або міркуванні. Тому для тексту роботи, що вимагає складної аргументації і виявлення причинно-наслідкових відносин, характерні складні пропозиції різних видів з чіткими синтаксичними зв'язками. Переважають складні союзні пропозиції. Звідси багатство складених підрядних союзів "завдяки тому що", "тоді як", "оскільки", "замість того щоб", "зважаючи на те що", "тому що", "унаслідок того що", "після того, як", "тоді як" і ін. Особливо споживані похідні отименниє приводи "в течію", "у відповідності с...", "в результаті", "на відміну від...", "наряду с...", "в зв'язку с..." і т.п.
У науково-популярному тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, а не складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підрядні конструкції виражають причинні, тимчасові, умовні, слідчі і тому подібні відносини, а також тим, що окремі частини в складнопідрядному реченні тісніше зв'язані між собою, чим в складносурядному. Частини ж складносурядного речення як би нанизуються один на одного, утворюючи своєрідний ланцюжок, окремі ланки якого зберігають відому незалежність і легко піддаються перегруповуванню.
Безособові, невизначено-особисті пропозиції в тексті наукових робіт використовуються при описі фактів, явищ і процесів. Номінатівниє пропозиції застосовуються в назвах розділів, розділів і параграфів, в підписах до малюнків, діаграм, ілюстрацій.
1.5. Стилістичні особливості
У письмової наукової мови є і чисто стилістичні особливості. Об'єктивність викладу - основна стильова межа такої мови, яка витікає із специфіки наукового пізнання, прагнучого встановити наукову істину. Звідси наявність в тексті наукових робіт ввідних слів і словосполучень, вказуючих на міру достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той або інший факт можна представити як цілком достовірний (звичайно, зрозуміло, дійсно), як передбачуваний (мабуть, мабуть), як можливий (можливо, ймовірно).
Обов'язковою умовою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на те, яке джерело повідомлення, ким висловлена та або інша думка, кому конкретно належить те або інший вираз. У тексті цю умову можна реалізувати, використовуючи спеціальні ввідні слова і словосполучення (по повідомленню, за відомостями, на думку, по даним, на нашу думку і ін.).
Суто діловий і конкретний характер описів явищ, що вивчаються, фактів і процесів майже повністю виключає індивідуальні особливості складу, емоційність і зображальність. В даний час в науковій мові вже досить чітко сформувалися певні стандарти викладу матеріалу. Так, опис експериментів робиться зазвичай за допомогою коротких пасивних дієприкметників. Наприклад: "Отриманий окисел магнію з домішкою сірі", "Було виділено 15 структур...".