Оказіональні прийменниково-відмінкові форми виконують різноманітні функції в тексті: 1) слугують засобом мовленнєвої характеристики персонажів: Про себе чесно сповідуюсь, що хочу до міста (М.Хвильовий). Вживання прийменниково-відмінкової форми про себе замість нормативно літературної сказати про себе вияскравлює характеристику героїні з «постреволюційного» покоління, необтяженого знанням літературних норм; 2) створюють незвичайний смисловий ефект та іронію: Ви самі підете чи без мене? (Високий замок. – 2002. – 16 вересня). У цьому разі у слова «підете» реалізується очевидно не літературне значення. Ефект обманутого очікування досягається за рахунок перерозкладу зв’язків між елементами складного дієслівного словосполучення. Читач, як носій мови, очікує форми зі значенням часу, а йому пропонують форму з псевдооб’єктною семантикою, оскільки самі підете не передбачає наявності об’єкта; 3) створюють образність мовлення: Осінь має свої закони: птахи летять у вирій, а глядачі, навпаки, повертаються на свої місця зі сподіванням чогось нового (Молодь України. – 2001. – 11 жовтня); 4) визначають стильову манеру письменника: VII. На подальшім розділі мій читач зупиниться й подумає те, що він прочитав. Ах, як радісно блукати невідомими чебрецевими шляхами. VIII. Для живої мислі читачевої (М.Хвильовий). У цьому разі парцельована прийменниково-відмінкова форма складає окремий розділ і несе у собі суб’єктивно-модальний відтінок, що характерно для стилістики М.Хвильового; 5) свідоме використання «нерідного» для відповідної конструкції прийменника може виявляти соціальну спрямованість тексту: Розчарувавшись у державній підтримці, до останньої миті працюють (науковці – А.З.), не звільняються з роботи, працюють за ім’я, за імідж наукової установи...» (Молодь України. – 1996. – 15 травня). Нормативним постає працювати на ім’я, працювати на імідж або боротися за ім’я, боротися за імідж. Автор статті, описуючи сучасний стан науковців: мізерназаробітна плата, застаріле обладнання, відсутність уваги з боку державних закладів, таким чином прирівнює працю науковців до боротьби, виживання, поза яким життя втрачає свій сенс. Все це свідчить, що, крім мовної норми, існує комунікативна норма, що зумовлена завданнями контексту і доцільності висловлення.
Загалом аналіз семантичних функцій прийменників засвідчив, як комунікативна роль прийменників, очевидна в загальнонародній мові, стає очевиднішою в художньому і публіцистичному дискурсах.