В порівнянні з 1999 роком, об'єм і деталізація зобов'язань, узятих Україною по виконанню Хартії регіональних мов і мов меншин, були істотним чином скорочені. Наприклад, Україною майже повністю виключені з ратифікації Стаття 9 (Судова влада) і Стаття 10 (Адміністративні органи і державні служби) Хартії. В основному вихолощений зміст Статей 8 (Освіта) і 11 (Засоби масової інформації).
Ратифікувавши Хартію, Україна зобов'язалася виконувати її положення стосовно таких мов: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, німецької, молдавської, польської, російської, румунської, словацької і угорської. Проте згідно з "Законом про ратифікацію.", ці мови отримали визначення "мов національних меншин" замість "регіональних мов і мов меншин". Подібна термінологічна підміна спричиняє за собою досить серйозні наслідки, що дозволяють державі "втратити" об'єкт, по відношенню до якого узяті зобов'язання. Як показують результати перепису населення і чисельних соціальних досліджень, кордони мовних і національних груп в Україні не співпадають.
Окрім термінологічної плутанини і формалізації зобов'язань існують й інші свідоцтва дискримінації духу і букви Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин в Україні. По-перше, досі в Україні не прийнято жодного законодавчого акту, направленого на практичну реалізацію положень Хартії, законодавчо не закріплені повноваження місцевих органів влади відносно визнання мов "регіональними", не визначена територія використання кожної з тринадцяти регіональних мов. По-друге, в Україні відсутній єдиний державний орган, відповідальний за реалізацію положень Хартії. Сьогодні ця відповідальність розсіяна серед більш ніж 10 органів державної влади різної компетенції і рівнів.
У першій періодичній Доповіді по виконанню положень Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин, виданому Міністерством юстиції України 20 квітня 2007 року, заявлено, що координуючим органом по виконанню положень Хартії є Державний комітет України у справах національностей і релігій. Комітет так само є єдиним розпорядником коштів, що виділяються під бюджетну програму "Заходи щодо реалізації Європейської хартії про регіональні мови або мови меншин". Проте доцільність цього більш ніж сумнівна, враховуючи, що в тексті Хартії не сказано жодного слова ані про національності, ані про релігії.
В цілому вміст Доповіді піддався гострій критиці з боку громадських організацій і об'єднань, а проблемні моменти ратифікації і виконання Європейської Хартії регіональних мов в Україні відображено у ряді альтернативних – громадських – звітів, зокрема Доповіді Української асоціації викладачів російської мови і літератури, Звіті Всеукраїнської ради російських співвітчизників (В. Колесніченко), дослідженні "Бігом від Європи. Хто і як протидіє в Україні реалізації Європейській хартії регіональних мов або мов меншин" (В. Алексєєв) та інших. Більшість дослідників погоджуються з єдиною думкою: і об'єм узятих Україною зобов'язань по захисту, і розвитку регіональних мов або мов меншин, і якість їх реалізації органами державної влади абсолютно не відповідає мовним потребам населення України.
4. Механізми здійснення державної мовної політики
Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку складають:
1. Національна рада з мовної політики при Президенті України.
2. Урядовий орган з мовної політики, визначений чи сформований Кабінетом у Міністрів України .
3. Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної Академії наук України.
4. Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення.
Національна рада з мовної політики при Президенті України (НРМП)як головний дорадчий орган виконавчої влади, щопівроку на своєму засіданні розглядає, затверджує і подає Президентові України аналітичну доповідь про мовну ситуацію в державі та першочергові заходи для реалізації державної мовної політики. НРМП взаємодіє з органами виконавчої влади, закладами науки, освіти та культури, засобами масової інформації, громадськими організаціями тощо для своєчасного виявлення і різнобічного та об'єктивного висвітлення проблемних питань у галузі мовної політики.
Урядовий орган з мовної політикивідповідає за повсякденне здійснення мовної політики і має наступні функції:
* сприяти вдосконаленню нормативної бази здійснення мовної політики шляхом напрацювання проектів відповідних законів України, указів Президента, постанов Уряду;
• здійснювати мовне планування на близьку й віддалену перспективу і розробляти відповідні державні програми;
• координувати діяльність міністерств і відомств в частині, що стосується питань мови, для забезпечення консолідованої мовної політики та концентрації зусиль на пріоритетних напрямках;
• організаційно забезпечити ухвалення й видання сучасної редакції Українського правопису,його впровадження в офіційно-діловий вжиток, книговидання, практику навчальних закладів, ЗМІ тощо;
• запровадити постійну систему заохочень та інформаційної підтримки активних провідників державної мовної політики (осіб, підприємств, державних та недержавних установ, організацій, навчальних закладів тощо);
• спільно з науковими установами та громадськими організаціями здійснювати моніторинг мовної ситуації в Україні;
• своєчасно виявляти порушення мовного законодавства та запобігати їх поширенню;
• порушувати питання про притягнення до дисциплінарної, адміністративної та судової відповідальності винних у грубих порушеннях законодавства стосовно української мови чи інших мов;
• аналізувати зарубіжний досвід мовної політики та мовного планування та використовувати його раціональні елементи у своїй діяльності;
• спільно з Міністерством закордонних справ України, МОН України та іншими відомствами планувати й координувати заходи щодо захисту мовних прав українців за кордоном, вести пропаганду української мови й культури у світі;
• через ЗМІ інформувати суспільство про мовну ситуацію в країні, висвітлювати актуальні проблеми мовної політики та обговорювати шляхи їх розв'язання.
Урядовий орган з мовної політики взаємодіє з органами місцевої державної влади та органами місцевого самоврядування з питань реалізації мовної політики держави та з метою одержання інформації про мовну ситуацію на місцях і планування мовної політики з урахуванням місцевих особливостей.
Національна комісія з питань правопису та мовних норм (НПКи Національної академії наук України повинна стати постійним органом, діяльність якого триватиме й після затвердження сучасної редакції Українського правопису.
До її компетенції мають бути віднесені такі питання:
• внесення доповнень та змін до українського правопису;
• вироблення та затвердження правил іншомовного відтворення українських власних назв та національних реалій (назв грошової одиниці, одиниць адміністративно-територіального устрою, посад тощо);
• контроль за дотриманням нормативів транслітерації географічних і власних назв України для передачі таких назв латиницею;
• розв'язання спірних питань української наукової та виробничої термінології;
• затвердження нормативних вимог, експертиза якісного рівня мови засобів масової інформації, реклами, інструкцій та інформаційних написів на товарах широкого вжитку тощо.
Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення функціонує відповідно і на основі існуючого законодавства.
5. Цілі і пріоритетні напрямки державної мовної політики
З урахуванням мовної ситуації в Україні і законодавчо визначених функцій української мови і мов національних меншин державна мовна політика скерована на досягнення таких цілей:
1) утвердження української мови як державної (офіційної) у всіх царинах публічної сфери суспільного життя на всій території України і при здійсненні офіційними особами представницьких функцій у міжнародному спілкуванні;
2) посилення функції державної мови як мови громадянства об'єднавчого і консолідуючого чинника в українському суспільстві і засобу зміцнення державної єдності України;
3) утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і порозуміння в Україні, гаранта державної незалежності й національної безпеки;
4) утвердження і підтримку української мови як самобутньої мови титульної нації;
5) сприяння розвитку мов національних меншин із спеціальним наголосом на захисті мов, що опинились під загрозою зникнення;
6) підтримання мовного розмаїття України та міжкультурного діалогу;
7) сприяння підвищенню загальної мовної культури громадян;
8) захист мовного простору України від чужоземної мовно-культурної експансії;
9) запобігання дискримінації за мовною ознакою та запровадження заходів позитивної дискримінації щодо мов, які потребують особливого захисту, зокрема щодо української мови в деяких регіонах України;
10) сприяння у задоволенні мовних потреб українців у країнах поселення.
Державна мовна політика має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:
- приведення мовного законодавства і практики його застосування у сувору відповідність із Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України про тлумачення її статті 10, насамперед в частині, що стосується вимог володіння нормативною українською мовою кандидатами в народні депутати та народними депутатами України, державними службовцями усіх рівнів, призначення на посади в системі державної влади та місцевого самоуправління, системі освіти, науки, культури, Збройних Сил, державних засобів масової інформації, а також обов'язкового складання вступних іспитів українською мовою у вищі навчальні заклади та її застосування в роботі шкіл та навчальних закладів України всіх форм власності;