Акт номінації словотворчого характеру обов'язково припускає використання певної формальної операції або формального засобу, вибір якого підлеглий значеннєвому завданню цього акту й щодо цього цілком закономірний [13, с. 50-51].
У багатьох мовах світу похідні утворюють істотну частину їхнього словникового складу, причому частину найбільш мінливу, гнучку, рухливу, що безупинно поповнюється й розвивається, а тому найменш піддається строгої фіксації. Легко виникаючи в живій мові в міру необхідності, нові похідні найбільше безпосередньо відбивають всі зміни в пристрої й рівні розвитку суспільства, всі перетворення в його діяльності. Похідне - це “виведена” одиниця мови й там, де вона створена в повній відповідності зі словотворчим правилом. Окрема фіксація похідного виправдана тільки появою у нього непередбачених властивостей як у плані семантики, так і в плані форми [61, с. 72].
Похідним словом варто вважати те, пояснення якого дається через інше, однокоріне з ним утворення [10, с. 8].
Типи мотивації в ономасіологічних структурах похідних можуть бути досить різними: носик чайника нагадує ніс людини за формою (по ознаці ‘розташований спереду'). При народженні нового позначення, отже, саме встановлення зв'язку між позначуваним предметом дійсності й тим предметом, по подібності з яким воно називається, може приймати різні форми. Поряд із прямою номінацією одного слова іншим (стіл – маленький стіл - столик) широко використовуються всі види асоціативних зв'язків: за формою, по кольору, по смаку, по призначенню, по матеріалу й т.п. Поряд із прямою мотивацією широко використовуються також і непряма, що припускає елементи метафори, переносу, інших семантичних переосмислень.
Існування словотворчих моделей означає з погляду номінації не тільки вибір певних ознак як основу найменування (так, імена діючої особи можуть називатися по характеру його дії, і по предмету, на який спрямоване ця дія, порівн. worker, writer і jeweler, geographer), але й закріплення особливого відношення між іменованим і джерелом його найменування.
Знання словотворчих моделей дозволяє вирішити це завдання у тому відношенні, що воно дозволяє встановити шляхи номінацій похідними словами: джерело номінації, спосіб його співвіднесення з дійсністю, можливий ракурс використання вихідного значення, звичайні типи семантичних асоціацій між наявною назвою й тим, що підлягає позначенню й т.п.
Індивідуальне лексичне значення похідного - це сплав лексичного значення мотивуючих одиниць і словотворчого значення, переданого афіксом або іншими засобами і яке являє собою формально виражене значення семантичних розрядів і категорій - категорій ономасіологічного порядку.
Якщо граматичні значення в структурі похідного зв'язані головним чином з його приналежністю до тої або іншої частини мови й тому є загальнокатегоріальними, словотворчі значення пов'язані з більш конкретною реалізацією кожної частини мови у вигляді підлеглих її загалькатегоріальних значень субкатегорій. Так, категорія предметності може реалізуватися у вигляді субкатегорій особи - не-особи, виробника дії - адресата дії - знаряддя дії й т.д. і т.п.
Нове найменування - це насамперед нова лексема. І якщо лексичне значення похідного (як і його структура) виникає тільки в ході словотворчого акту, специфіка похідного як зовсім неповторної одиниці язикової системи може бути усвідомлена тільки при звертанні до того процесу або того акту, у результаті якого вона народжується, формується й складається.
Похідні - область регулярного моделювання словотворчих значень у ході словотворчих актів.
До виникнення нових значень у мові має відношення не тільки словотвір і не тільки безпосередньо словотворчий акт, і це дуже істотно. У той час як поява кожного нового похідного знаменує фіксацію нового значення, поява нового значення в мові аж ніяк не обов'язково свідчить про те, що воно пов'язане з актом словотвору. Тому варто розрізняти семантичні зсуви й семантичні перетворення в наявних готових одиницях і семантичні зсуви при словотворі. Регулярними й передбачуваним можуть бути й ті, і інші; однак другі можуть мати місце тільки при використанні певного формального засобу - додатку афікса, редуплікації, чергування й т.п. Перші пов'язані з вивченням причин і закономірностей розвитку полісемії, другі - безпосередньо з аналізом області словотвору й, отже, з аналізом відносин словотворчої похідності й шляхів їхнього виникнення.
Похідна - одиниця, що відбиває в особливій формі завершений словотворчий процес і яка як результат даного процесу проявляє залежність і від джерела її породження, і від специфіки протікання самого цього процесу.
Нове похідне, породжене в акті словотвору й апробоване потім суспільством, як і всяке нове слово, виступає як результат узагальнено-розумової діяльності людини, продукт осмислення особливостей називаного предмета, результат виділення однієї ознаки з багатьох і, отже, результат абстракції. У закріпленні однієї ознаки номінацією предмета відбивається важлива сторона класифікаційно-пізнавальної діяльності людини.
Словотворчі моделі, побудовані при участі афіксів, відрізняються звичайно за своїм значенням від тих, які з'являються в ході словоскладання або абревіації.
Афіксація менш зв'язана зі згортанням і семантичною компресією висловлень, чим словоскладання; словоскладання проявляє залежність від того, наскільки велик або, навпаки, незначний ступінь відхилення композита від його мотивуючої синтаксичної конструкції. Граничним випадком цього роду є, очевидно, деякі типи складноскорочених слів. Але ступінь розбіжності між виробляючими й похідними одиницями аж ніяк не байдужна для семантичної виразності слова і його значеннєвої прозорості. Префіксація не так змінює семантику вихідного слова, як суфіксація, а, отже, і ономасіологічні наслідки обраної формальної операції повинні виявитися нетотожними.
При афіксації відбувається або включення вихідного знака в клас знаків, позначуваний афіксом, або уточнення цього знака по цілком певним параметрам. Перше властиво суфіксації, друге - префіксації. У сучасній англійській мові, наприклад, суфікси іменників можуть бути розділені на дві групи - одна з них включає вихідні основи в клас актантів, інша - у клас абстрактних іменників зі значенням опредмечених станів, якостей, властивостей і т.п. Додаванням суфіксів з першої групи досягається віднесення мотивуючої основи до числа актантів - як діючих осіб, так і знарядь, інструментів дії, без формального розрізнення цих розрядів і при частому сполученні в одному найменуванні зазначених значень (типу a speaker 'диктор' і 'гучномовець'). При утворенні найменувань діючої особи або одушевленого актанта значення похідного близько буквальному й варіює в тих межах, які я описала вище: reader 'той, хто читає', swimmer 'той, хто плаває', roller 'той, хто качається' та ін. Навпроти, спеціалізація значень і часткова ідіоматизація більше звичайні при утворенні назв, що позначають прилади, пристосування та ін., чим при утворенні справжніх nomina agentis, порівн. to knock 'стукати' - a knocker 'дверний молоток', to roll 'катати' - roller 'роллер', 'валик', to radiate 'випромінювати' - radiator 'радіатор' і т.п.
Функція суфіксів другої групи так само полягає у вказівці на входження в особливий клас слів, причому й тут суфікс виступає в якості ономасіологічного базису найменувань, а основа - у якості ономасіологічної ознаки [13], тобто величини змінної. Приєднавши суфікс -ry до основи агентивного змісту, ми одержимо ономасіологічну структуру nomina collectiva, тобто значення “збірне поняття”, а основа відповістить на запитання про те, яке воно конкретно й з кого складене ( merchantry 'купецтво', Danishry 'датчани'; порівн. також rosary 'розарій ', shrubbery 'чагарник' і т.д.). таким чином, формальна операція по додатку суфікса веде до ототожнення даного предмета, явища й т.п. по його класовій приналежності. Додаток префіксів веде звичайно до інших наслідків, тому що ономасіологічним базисом найменування є основа, префікс же вказує на змінну ознаку позначуваного. Префікс не стільки класифікує, скільки уточнює вихідний знак, обмежуючи його в локативному або тимчасовому відношенні або ж сприяючи його оцінці. Так, префікс anti- свідчить не стільки про те, що похідні, побудовані з його участю, входять у який-небудь особливий клас “негативних явищ”; його функція - модифікувати вихідну основу, додавши їй значення протилежності, зворотної спрямованості проти чого-небудь і т.д. порівн. anti-hero (який все-таки різновид героя), anti-matter (який все-таки якийсь різновид речовини) і т.п. У ході префіксації, отже, створюються такі структури, які зв'язані зі спеціалізацією або специфікацією вихідної структури, причому звичайно в локативному, хронологічному або оцінному відношенні. Суфікси здійснюють операцію по включенню в певний клас, префікси - по уточненню границь названого предмета, явища, процесу й т.п.
Словоскладання приводить до виникнення похідних з іншими ономасіологічними структурами . Сполученням двох і більше повнозначних одиниць досягається нове найменування, конкретний зміст якого впізнається по встановленню відносин між знаками, що сполучаються. У найпростіших випадках ці відносини є атрибутивними, родо-видовими, але ще граматисти древньої Індії вказували на розмаїтість зв'язків усередині композита, схованих за однією й тією же формою.
Суфіксація й додаток суфікса приводить до того, що нове похідне ідентифікується по його входженню в певний клас або розряд явищ, префіксація й додаток префікса ведуть до того, що нове найменування виникає в результаті переосмислення старого і його уточнення новими локативними, тимчасовими або оцінними характеристиками. Словоскладання, однак, полягає в ідентифікації нового предмета, процесу й т.п. по їх частому, індивідуальному, що конкретизує ознаці. Англ. to handshake - це все-таки трясти, причому трясти тільки один конкретний об'єкт - руку; нім. Schwarzweissmalerei - це насамперед Malerei, індивідуальною і тому відмітною ознакою якої є, що вона виконується винятково в чорно-білих тонах і т.п. В якійсь мірі можна думати, що спосіб мотивації при словоскладанні обратен тому, що використовується при суфіксації: за допомогою уточнення однієї основи другою щось називане виділяється із класу предметів, а не включається в нього [48, с. 3].