1. Спільна форма множини для усіх осіб дієслова, наприклад, закінчення -et в презенсі індикативу;
2. Артиклі мають таку ж форму як і в датській мові:
Табл.1 Артиклі верхньо- та нижньонімецької мови
| Singular | Верхньонімецька мова | Нижньонімецька мова |
| 1 | der (m) | de (m/f) |
| 2 | die (f) | de |
| 3 | das (n) | dat (n) |
| Plural | ||
| 1-3 | die | de |
| Singular | ||
| 1 | ein | en, een, ´n (m,f,n) |
| 2 | eine | en, een, ´n (m,f,n) |
| 3 | ein | en, een, ´n (m,f,n) |
3. Відпадіння префіксу ge- у партиципі II;
4. Також існує помітна різниця у формі займенників:
Табл.2 Займенники верхньо- та нижньонімецької мови
| Singular | Верхньонімецька мова | Нижньонімецька мова |
| 1Singular | ichВерхньонімецька мова | ikНижньонімецька мова |
| 2 | du | du |
| 3 m | er | he |
| 3 f | sie | se |
| 3 n | es | dat |
| Plural | ||
| 1 | wir | wi |
| 2 | ihr | ji |
| 3 | sie | se, sei |
5. Однакові займенники 1-ї и 2-ї о. у Akk. та D.: порівняйте
нижньонімецка mi(k) — верхньонімецька mir 'мені' и mich 'мене',
нижньонімецка di(k) — верхньонімецька dir 'тобі' и dich 'тебе' (20,49).
6. Також існує велика різниця у формі прийменників:
Tабл.3 Прийменники верхньо- та нижньонімецької мови
| Верхньонімецька мова | Нижньонімецька мова |
| auf | op, up |
| unter | ünner, needen |
| neben, bei | blangen, bi |
| auf, hinauf | op, up, rop |
| hinunter | dal, hendal |
| inВерхньонімецька мова | inНижньонімецька мова |
| an | an |
| vor | vör |
| hinter | achter |
7. В наступній таблиці вказані відмінності у формі сполучників:
Табл.4 Сполучники верхньо- та нижньонімецької мови
| Верхньонімецька мова | Нижньонімецька мова |
| und | un |
| oder | oder |
| mit | med |
| ohne | ahn, ohn |
| weil | vun wegen |
| während | wieldes |
| als | as |
8. Відмінності у формі питальних займенників:
Табл.5 Питальні займенники верхньо- та нижньонімецької мови
| Верхньонімецька мова | Нижньонімецька мова |
| wer | wokeen |
| woВерхньонімецька мова | woneemНижньонімецька мова |
| wie | wo, woans,wodeenig |
| was | wat |
| warum | worüm, woso |
| wann | wanner, wenn |
Крім лексико-семантичних та фонетичних особливостей нижньо-німецький діалект має й ряд граматичних особливостей, які також ускладнюють розуміння для тих, хто вивчав тільки літературну німецьку мову .
Висновки
У даній роботі були розглянуті такі поняття як літературна мова та діалект, види діалектів, їх поява, розвиток та становлення під впливом інших мов, поширення, сучасний стан та їх лексико-семантичні, фонетичні та граматичні особливості. Були зіставлені та розглянуті класифікація та особливості формування різних варіантів німецьких діалектів.
Так як протягом довгого періоду часу Німеччина не була єдиною державою, на її території проживала велика кількість різноманітних племен, які мали свою власну культуру, власні традиції, а тому й мовні особливості. Кожне з племен розмовляло власною мовою, і хоча вони постійно взаємодіяли між собою і мовна межа поступово зникала, корінне населення все-одно зберегло
певні лексико-семантичні, фонетичні та граматичні особливості.
Наприклад,для баварського мовного ареалу речення літературної мови Ich habe es ihm gegeben «Я йому це дав» у літературній побутово-розмовній мові звучить як Ich hab's ihm gegeb'n, у регіональній побутово-розмовній – як Ich hoob's ihm geb'n, у напівдіалекті - I hoob's eahm gebm, у діалекті - I hoos eahm gem(24,21).
Приблизно в 1200 році в середньонімецькій поезії була прийнята спроба об'єднання діалектів німецької мови. Вона була досить успішною і полягала в тому, що поети у своїх творах намагалися не використовувати слова і вирази, які відносилися до різних діалектичних груп і були незрозумілі людям різних регіонів. Однак це нововведення було доступно тільки грамотним людям, яких у країні в той час було мало.
Основою офіційної німецької літературної мови в німецькомовних країнах є діалект столиці Німеччини. На сьогоднішній день стандартна німецька мова - це симбіоз верхньонімецького і середньонімецького діалектів, і тільки в місті Ганновері німецька літературна мова дуже довго залишилася незмінною.
За часів Реформації в північній частині країни стандартну німецьку мову було прийнято в якості мови, на якій проходило навчання в школах, нею користувалися в галузі державного управління. За часів процвітання Ганзи, діалекти нижньонімецької групи поряд з нідерландською мовою були поширені на всій територіїПівнічної Німеччини. Минув час, поки місцеві діалекти на цій території були майже повністю замінені літературною мовою.
Літературна німецька дуже сильно відрізнялася від нижньонімецького діалекту і через це застосовувати їх разом було неможливо. Зараз жителі Північної Німеччини майже не вживають нижньонімецький діалект, а говорять німецькою літературною мовою. А ось у центральній та південній частині країни збереглися місцеві діалекти, так як вони були схожі на літературну німецьку мову.
На початку 20 століття існувало понад півсотні різних німецьких діалектів, і це не враховуючи місцевих діалектичних варіації. Проте протягом другої половини двадцятого сторіччя, з кінця Другої світової війни, діалекти поступово змінилися під впливом різних подій в соціальній, культурній, економічній та науковій сферах життя. Глобальні зміни у суспільному житті, такі як розповсюдження засобів інформації та доступність вищої освіти, в значній мірі позначилися на вербальних звичках носіїв німецької мови. У той час як деякі варіанти "трактування" німецької стали виходити з ужитку, в німецькомовній громаді стали з'являтися нові діалектичні утворення: наприклад, розвиток так званих міжрегіональних варіантів діалектів (Verkehrsdialekte), а також загальна тенденція до вживання розмовної німецької, що поєднує в собі елементи з різних діалектичних груп.
Зараз деякі лінгвісти відзначають зростаючий "престиж" діалектів. Багато носіїв німецької, у тому числі міські жителі і представники інтелектуальної еліти, мають звичку для різноманітності або додання емоційного забарвлення додавати в свою промову на літературній мові деякі діалектні слова чи вирази.
Отже вивчення німецьких діалектів та їх особливостей завжди буде залишатися актуальною проблемою як для перекладача, так і для звичайного туриста. Знання цих особливостей може допомогти уникнути непорозуміння та полегшити спілкування з місцевими жителями.
Cписок використаної наукової літератури
1. Гумбольдт В.фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человеческого рода//Звегинцев В.А.История языкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. – М.,1960. – Ч.1. – 416с.
2. Девкин В.Д. Особенности немецкой разговорной речи./ В.Д. Девкин. - Москва, 1965. – 327с.
3. Домашнев А.И., Копчук Л.Т. Особенности диалектно-литературного взаимодействия в национальных вариантах немецкого языка/ А.И. Домашнев // Лексика и лексикография Лексика и лексикография. - М., 2000.- 386с.
4. Звегинцев В. А. О научном наследии Вильгельма фон Гумбольдта // Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М., 1984.- 322с.
5. Жирмунский В.М. Национальный язык и социальные диалекты. -
6. Л.: Худож. лит., 1936. – 215с.
7. Жирмунский В.М. Немецкая диалектология/ В.М. Жирмунский. - АН СССР: M., 1956. – 235с.
8. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2006. – 336с.
9. Кияк Т.Р., Науменко А.М., Огуй О.Д. Теорія і практика перекладу (німецька мова). Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – Вінниця: Нова Книга, 2006. – 592с.
10. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник: - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 464с.
11. Львовская З.Д. Современные проблемы перевода. – М., 2007. – 220с.
12. Реформатський А.А. Лингвистика и поэтика. - М.: 1987. – 479с.
13. Реформатський A.А. Учебное пособие для пер-х институтов. - 1960. – 431с.
14. Серебренников Б. А. Общее языкознание: формы существования, функции, история языка./ Под ред. Б. А. Серебренникова. - М.: "Наука", 1970. – 388с.
15. Скворцов Л.И. Литературная норма и просторечие. - М.: Наука, 1977. – 252c.
16. Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. – К.: Основи, 1998. – 324с.
17. Швачко С.О., Кобякова І.К. Вступ до мовознавства. Посібник. – Вінниця: Нова книга, 2006. – 224с.
18. Astrid Stedje: Deutsche Sprache gestern und heute. Wilhelm Fink Verlag, München, 2001. – 315p.
19. Claus Jürgen Hutterer: Die germanischen Sprachen. Ihre Geschichte in Grundzügen. 4. erg. Auflage. VMA-Verlag, Wiesbaden 2008. – 512p.
20. Ekkehard König und Johan van der Auwera (Hrsg.): The Germanic Languages. Routledge, London und New York 1994. – 349p.
21. Hermann Bausinger: Deutsch für Deutsche. Dialekte, Sprachbarrieren und Sondersprachen. Fischer Taschenbuch Verlag, Frankfurt am Main 1984. – 411p.
22. Klaus J. Mattheier: Pragmatik und Soziologie der Dialekte. Quelle und Maier, Heidelberg 1980. – 323p.
23. Orrin W. Robinson: Old English and Its Closest Relatives. A Survey of the Earliest Germanic Languages. Stanford University Press, Stanford (Calif) 1992. – 415p.
24. Wayne Harbert: The Germanic Languages. Cambridge University Press, Cambridge 2007. – 158p.
25. Werner König und Hans-Joachim Paul: dtv-Atlas Deutsche Sprache. 15. durchgesehene u. aktualisierte Auflage. dtv, München 2005. – 380p.
Список використаної довідкової літератури
26. Баранов А. Н., Добровольский Д. О. Немецко-русский и русско-немецкий словарь лингвистических терминов. М.: АСТ-Пресс Книга, 2006. — 496с.
27. Брусенская Л. А, Гаврилова Г. Ф., Малычева Н. В. Учебный словарь лингвистических терминов. — Ростов н/Д.: Феникс, 2005. — 256с.
28. Виноградов В. А., Васильева Н. В., Шахнарович А. М. Краткий словарь лингвистических терминов. М., Русский язык, 1995. — 175с.
29. Гринчишин Д. Короткий тлумачний словник української мови К.: Радянська школа, 1988. – 320с.
30. Лесин В.М., Полинець О.С. Словник літературознавчих термінів. - К.: Радянська школа, 1971. – 486c.