Яскравим доказом цього виступає використання обірваних та незакінчених речень як специфічних комунікативних одиниць драматичних дискурсів. Якщо незакінчене речення вживається без ремаркового компонента, то суб’єктивно-модальне забарвлення репліки – суто підтекстове, наприклад:
КНОТЕ. А я знаю людей, принаймні одну людину, для якої ви назавжди залишитеся однією-єдиною...
ЕВА. Що ви маєте на увазі?
КНОТЕ. Невже ви не помічаєте? (Присідає біля її колін). А коли помічаєте, як можете бути такою жорстокою? (Стає на коліна). Я кохаю вас, Евеліно... [15, с.123] – підтекст першої репліки, який містить модалеми кокетування та грайливості, щирості почуттів підтверджується вербальною інформацією третьої репліки, яка, в свою чергу, має суб’єктивно-модальне забарвлення захоплення та обожнювання.
Часто використовуються обірвані (незакінчені) речення з метою зниження категоричності висловлення чи переведення нецензурного висловлення в евфемістичну площину, за рахунок чого, звичайно, звужується план вираження і розширюється план змісту, наприклад:
НАТАЛКА. А в кого грудей немає, що тоді показувати?
ФІЗКУЛЬТУРНИЦЯ. Місце, де вони мають бути! Припиняємо жарти і виконуємо вправи. Раз, два... Раз, два... Таню, що ти як лантух з г... Що в тебе за постава? Подивися на Аліну – просто диво! [17, с.331] – модалеми приниження та дошкульності, виражені обірваним реченням із залученням експресивних лексичних засобів;
МАТИ. Не бажаєш що-небудь переказати своєму батькові?
ТАНЯ. Перекажи йому, що він... Що я його ненавиджу! [17, с.335] – модалема ненависті;
НАТАЛКА. Гвинтику, ну розкажи, як усе було...
ГВИНТ (скривившись від болю після того, як йому вдарили в пах). Слухай, не пішла б ти?... [17, 341] – модалема розлюченості.
Супроводжувана ремаркою обірвана репліка теж здатна виражати імпліцитне суб’єктивно-модальне значення, проте воно за своєю природою буде компенсованим, тобто таким, яке вже демарковане, назване, наприклад:
БОМЖ. Я маю для тебе дещо. (Показує пістолета). Пукавку хочеш?
ТАНЯ. Скільки просиш?
БОМЖ. Тобі не дорого обійдеться... (Показує непристойний жест, що означає його бажання). Та й усе!
ТАНЯ (оцінивши ситуацію). Ходімо. [17, с.342] – модалема зловтіхи – у третій репліці;
ЛЕСИК. А у мого татка немає могилки.
НЕЛЕЧКА. А у мого є!!... М-м-м! (показує ЛЕСИКУ язика) [19, с.437] – модалеми глузування та дошкульності.
Проте будь-який з різновидів імпліцитної суб’єктивної модальності, як і імпліцитна інформація загалом, не може існувати сам по собі, вона завжди є продуктом початкового по відношенню до неї тексту. На думку Л. Б. Матвеосяна [7, с.77], яка підтверджує наші спостереження, «імпліцитність передбачає потенційну експліцитність». Як лінгвістичне явище імпліцитність існує доти, доки існує експліцитність.
Доцільність використання імпліцитної інформації буде виправданою лише тоді, коли в тексті закладено інформаційне підґрунтя для неї – наявні вербально виражений початковий експліцитний зміст або конситуативні показники. Для драматичного дискурсу, який є втіленням діалогу, контекстом, на основі якого розкриваються суб’єктивно-модальні смисли, виступає тематичний діалогічний блок, вичленовуваний за принципом розкриття одиничної мікротеми, у якому мовці обмінюються репліками, створюючи якусь окрему думку. Лінгвістична ситуація – це «змістовий базис життя мови в соціумі», при цьому «функціонування мови в соціумі не лише ситуативно зумовлене, але й ситуативно оформлене» [2, с.27], виявляється звичайно на основі контексту.
Проблема імпліцитного в мовленнєвому спілкуванні тісно пов’язана з дослідженням взаємодії семантики висловлення і фонових знань мовця, тобто апеляцією до його ментальної та соціальної сфери. Здебільшого лінгвістичні характеристики висловлення детермінуються якісними характеристиками тезауруса комунікантів [10, с.71]. Імпліцитні значення легко сприймаються носіями мови. Іноземцям же такі значення часто незрозумілі, неочікувані.
У дослідженнях суб’єктивної модальності традиційно піддають аналізові експліцитні засоби її реалізації, як правило такі експліцитні засоби перебувають у синтаксичній площині. Щоправда, доведено, що маркери суб’єктивно-модальних значень перебувають на всіх мовних рівнях [12, с.8]. Не претендуючи на вичерпність аналізу усіх одиниць, здатних репрезентувати суб’єктивно-модальні значення, спробуємо проілюструвати специфічні для діалогічного мовлення способи імплікації суб’єктивно-модальних смислів. Найяскравіше вони проявляються на фоно-просодичному рівні, існування якого, попри текстову природу драматичних дискурсів, забезпечують графічне оформлення тексту, розділові знаки, паратекст, особливі синтаксичні утворення (незакінчені речення, парцельовані конструкції, речення-релятиви та речення-вокативи, риторичні запитання та інші), для яких вирішальним критерієм постає інтонація тощо.
Отже, на фоно-просодичному рівні засобами, що репрезентують суб’єктивно-модальне значення, постають особливості артикуляції та звучання, ширше – інтонація та можливі видозміни звуків чи манера мовлення. Зрозуміло, що сама по собі інтонація без інтонованого матеріалу (репліки) не в змозі передавати суб’єктивно-модальне значення, проте у репліці, навіть якщо в ній вербалізавані вже певні модальні смисли, лише інтонаційне оформлення здатне виразити адекватне її суб’єктивно-модальне забарвлення. Буде природним покваліфіковувати такі засоби, як імпліцитні, у вираження суб’єктивно-модальних смислів. Фоно-просодична організація висловлення є вирішальною у вираженні суб’єктивної модальності саме репліки драматичного дискурсу, оскільки інтонація – це релевантна онтологічна характеристика розмовного мовлення, яке у драмі, на нашу думку, постає як його стилізовано-типізоване відбиття. Часто особливості інтонаційного забарвлення у драматичних текстах маркуються розділовими знаками (як правило «експресивним їх поєднанням», тобто «?!», «...», «?...» тощо) або паратекстом, тобто ремарками, а вимова, у якій закладено модальний компонент – особливостями шрифту, наприклад:
НАРЦИС. Ти нічого не зрозуміла. Я помилився в тобі. Шкода. Ми могли б перевернути світ. Даю тобі останню можливість: я дарую тобі життя, коли ти подаруєш мені цю ніч...
МЕССАЛІНА. Ні.
НАРЦИС (люто). Чого ти розігруєш святу невинність?! Адже ти була повією! [16, с.223] – перша репліка Нарциса репрезентує модалеми зарозумілості та погрози не без допомоги розділового знаку “три крапки”, а в другій Нарцисовій репліці завдяки окличності питального та розповідного речення демаркуються модалеми оскаженіння, злості, розлюченості та огуди;
ВЧИТЕЛЬКА (до ТАНІ). Ти вже? Що ж, непогано... Хоча віршований розмір трошки кульгає, але в цілому добре. Тільки якісь дивні в тебе фантазії, Таню..
ТАНЯ (розгублено). Просто я хотіла... [17, с.316] – завдяки ремарці встановлюється модалема (суб’єктивно-модальне значення) збентеження та безпорадності;
СИМОНА. Я працюю за друкарською машинкою, але я не стала друкаркою. Я пишу книгу – ПРО ТЕБЕ.
ЕДІТ. Бравісимо! Моя сестра, Симона Берто, після моєї смерті не впала занадто низько і не стала друкаркою. Вона просто вирішила написати книжку про моїх коханців. Бравісимо! [14, с.78] – особливості шрифту, а саме великі літери, передають модалеми роздратованості та неприязні – це явище компенсованої імпліцитної суб’єктивної модальності; принагідно зазначимо, що друга репліка лише завдяки мовній картині світу реципієнта уможливлює розкриття додаткових смислів – модалем сарказму, ущипливості та кепкування, оскільки ці модалеми є абсолютно не маркованими, тобто не компенсованими ні текстовою, ні паратекстовою інформацією.
Імпліцитність як релевантна ознака діалогічних дискурсів диктується самою природою таких мовленнєвих утворень. На основі проведеного дослідження приходимо до висновку про те, що імпліцитні суб’єктивно-модальні смисли реплік є складовою частиною загального невербалізованого інформаційного простору драми, які модифікують зміст репліки, привносячи у її основне значення додаткову інформацію. Така імпліцитна інформація у драматичних дискурсах поділяється на компенсовану попереднім чи подальшим контекстом, а також некомпенсовану (підтекстову). Імпліцитна підтекстова інформація може бути адекватно декодованою реципієнтом лише за умови тотожності тезаурусної бази та ідентичності мовної картини світу обох учасників комунікації, які утворюють окремий тематичний діалогічний блок.
Література
1. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Учебник для вузов. – 6-е изд. – М.: Флинта: Наука, 2004. – 384 с.
2. Бенвенист Э. Общая лингвистика. – М.: Прогресс, 1974. – 447 с.
3. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. Изд. 2-е. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 144 с.
4. Еланская О.А. К вопросу об имплицитности диалогического высказывания // Синтаксические структуры русского языка: строение, содержание, функции: Сб.науч.тр. – Иркутск: Иркутский ун-т, 1988. – С. 151-159.
5. Колокольцева Т.Н. Специфические коммуникативные единицы диалогической речи. – Волгоград: Изд-во Волгоградского госуниверситета, 2001. – 260 с.
6. Макаров М. Л. Основы теории дискурса. – М.: ИТДГК «Гнозис», 2003. – 280 с.