◊ Прочитайте текст.Визначіть його сильову приналежність, вкажіть на ознаки такого стилю мовлення. Як Олександр Потебня показує механізм слово і мислетворення? Якого значення набувають у його концепції слова мова і думка? Як це можна пояснити на заголовках до художніх текстів «Заповіт» Т.Шевченка, «Каменяр» І.Франка?
Мова є засіб не виражати готову думку, а створювати її… вона відображає не світоспоглядання, яке склалося, а діяльність, яка його складає…. У слові ми розрізняємо зовнішню форму, цебто виразний звук, зміст, який об’єктивується за допомогою звука, і внутрішню форму, або найближчу етимологію значення слова, той спосіб, яким висловлюється зміст… Внутрішня форма слова є відношення змісту думки до свідомості; вона вказує, як уявляється людині її власна думка. Цим тільки можна пояснити, чому в одній і тій же мові може бути багато слів для означення одного і того ж предмета і, навпаки, одне слово, цілком відповідно вимогам мови, може означати різні предмети…
Слово однаково належть і мовцеві, і слухачеві, а тому значення його полягає не в тому, що воно має певне значення для мовця, а тому, що воно здатне мати значення взагалі. Тільки внаслідок того, що зміст слова здатний зростати, слово може бути засобом розуміти іншого (О.Потебня «Думка і мова»).
Олекса́ндр Опана́сович Потебня́ (1835-1891) — український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької академії наук.
Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв'язок мови і мислення («Думка і мова» (1862), «Із записок з теорії словесності» (1905) та ін.
Народився на хуторі Манів, поблизу села Гаврилівки, тепер Гришиного Роменського району Сумської області. Закінчив 1856 р. Харківський університет. У селі Гришиному відкрито музей І. Потебні, встановлено пам'ятник відомому лінгвісту.
Випишіть з тексту назви населених пунктів у називному відмінку. Утворіть від поданих слів назви осіб за територіальною ознакою.
◊ Ви познайомилися з відомим українським мовознавцем Олекса́ндром Опана́совичем Потебнею, уродженцем Сумщини. А хто з відомих освітніх діячів народився у вашому регіоні, місті, селі?
◊ Прочитайте текст. Визначіть його сильову приналежність, вкажіть на ознаки такого стилю мовлення. Що для вас означає термін «територія проживання»? Як розуміють це автори текстів? Випишіть з тексту назви населених пунктів. Утворіть від поданих слів назви осіб за територіальною ознакою.
Знайдіть у текстах назви осіб за територіальною ознакою, охарактеризуйте спосіб їх творення. При потребі скористатйтеся довідкою, поданою нижче.
1.Територія проживання є одним із визначальних факторів життя етносу. Єдність території забезпечує історичну тривкість етносу, його національну приналежність, політичну й економічну цілісність, сприяє творенню нації, її розвиткові й оформленню в державу, етнічно уніфікує населення. Територія є фундаментом національної, економічної, політичної єдності народу. А побутування на спільній території породжує спільність свідомості, почуттів і прагнень, спільність долі.
Якщо нація не закорінена в рідній землі або коли вона втратила почуття цієї закоріненості, то вона не зможе довго цвісти і плодоносити на ній. Чи не тому так шанобливо ставляться до своїх селян у країні XXI століття – Японії? І з тієї ж, мабуть, причини у цивілізованих країнах так цінують свої "малі батьківщини" – якийсь там Тіроль, Саксонію, Ломбардію чи Кастилію з їхніми діалектами, звичаями, традиціями і т. д. (Я.Радевич-Винницький «Україна: від мови до нації»).
2. Ми, навіть не знаючи мови іноземця, звично визначаємо за її звучанняям, з якої він країни: Польщі чи Румунії, Італії чи Грузії, Болгарії чи Японії. Складніше з мовами світовими або такими, що є національними у двох-трьох країнах. Ми ще можемо за вимовою відрізнити американця від британця, проте канадця з австралійцем сплутаємо напевне. Проте всередині мовного ареалу (англійського, французького, іспанського, німецького, португальського, арабського) його представники прекрасно ідентифікують одне одного за територіальним варіантом мови чи за діалектом, тобто визначають не лише громадянство, а й належність до місцевості. Ми в Україні можемо (а якби школа прищеплювала цю корисну навичку, то могли б краще) відрізнити полтавчанина від подоляка і поліщука від галичанина, а проте на державному рівні, як свідчить російськомовність деяких наших послів та мандрівних нардепів, - хай закордон і не вловлює їхнього українського акценту, - ще не усвідомили сповна, що опіка своєю мовою є складником міжнародного авторитету і що знання української мови є ознакою українського громадянства (В.Білецький, В.Радчук «Мова як чинник консолідації сучасного українського суспільства у націю»).
Катойконім (від грецької katajkos — житель і nim — назва, від латинської patria — батьківщина) — це назва мешканців певної місцевості.
Наприклад: Київ — киянин, Одеса — одесит.
Назви осіб за національною і територіальною ознаками утворюються від іменникових основ – топонімів. Найбільш уживані суфікси в цих словотвірних типах для назв чоловічого роду:
-ець: житомирець; полтавець, тбілісець, новгородець;
-анин, -чанин, -ин: молдаванин, пражанин, росіянин, харків'янин, фінікіянин, полтавчанин, донеччанин, грузин, осетин, болгарин;
-ич: костромич, русич;
-ак (-як): словак, туляк, подоляк, сибіряк;
-ит: одесит.
Назви осіб жіночої статі утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до повної чи усіченої основи або разом із вставним звуком (інтерфіксом), наприклад: білорус — білоруска, поляк — полька, костромич — костромичка, грузин — грузинка, парижанин — парижанка.
Множинні катойконіми утворюються за допомогою суфіксів: -ц-і, -івц-і, -анц-і, -инц-і, -ан-и (-ян-и), -чан-и, івчан-и, -ивчан-и, -чанц-і, -щан-и, -ак-и, -чак-и, -ук-и, -чук-и, -ик-и, -ух-и, -іст-и, -ит-и, -ун-и, -енн-я, -ет-и, -ан-а, -ат-а, -чат-а, -ач-і.
Наприклад: симферопольці, ялтинці, сумчани, одесити, в'ятичі
Найвищим рівнем активності у творенні похідних іменників із значенням назви особи за територіальною ознакою характеризується словотвірний тип із суфіксом -ець. Цей формант поєднується з основами іменників, що є насамперед назвами населених пунктів, а також держав та континентів, напр.: симферополець, ялтинець, херсонець, кіровоградець, дніпропетровець, миргородець, обухівець, баранівець, канадець, американець.
у багатьох іменниках він зайняв позиції колись активного суфікса -анин,пор.: застарілі форми в множині: карфагеняни, ахеяни, македоняни і карфагенці, ахейці, македонці, однак повністю не витіснив його з ужитку.
Суфікс –ець приєднується до компонентів -город/-град, -піль/-поль напр.: Миргород — миргородець, Севастополь — севастополець, Симферополь — симферополець, Красноград — красноградець, Бориспіль — борисполець, Ямпіль — ямполець, Тернопіль — тернополець, Каргополь — каргополець, Крижополь — крижополець, Катеринопіль — катеринополець.
Чимало найменувань із суфіксом -ець на позначення осіб за територіальною ознакою здавна виконували функцію прізвищ, напр.: Білоцерківець, Богуславець, Лебединець, Смілявець, Уманець, Фастівець, Чорноморець.
Іменники із суфіксом -чанин вживаються іноді паралельно до іменників на -ець, пор.: полтавець — полтавчанин, черкасець — черкащанин, луганець — луганчанин, деканець — диканчанин, обуховець — обухівчанин, дніпропетровець — дніпропетровчанин.
Вибір одного із цих словотворчих суфіксів (-ець, -анин), залежить від фонемного кінця твірної основи. Якщо вона закінчується суфіксами -иц, -ець, -ськ-/-цьк-, то назва жителя утворюється за допомогою суфікса -анин, напр.: Вінниця — вінничанин, Хомутець — хомутчанин, Свердловськ — свердловчанин, Мінськ — мінчанин, Луцьк — лучанин.
Кінцевий суфікс -івк- іменнника передбачає вживання в назвах жителів суфікса -ець, напр.: Ковалівка — ковалівець, Степанівка — степанівець, Іванівка — іванівець, Романівка — романівець, Баранівка — баранівець, Павлівка — павлівець, Калинівка — калинівець.
Останнім часом словники й довідкові видання не подають паралельних назв жителів на -чанин. Їхнє активне вживання було зумовлене впливом російської мови.
Це не стосується тих іменників-назв жителів, для яких суфікс -анин/-чанин є єдиним словотворчим засобом, пор.: Львів — львів’янин, Київ — киянин, Харків — харків’янин, Суми — сумчанин, Ромни — роменчанин тощо.
Суфікс –ин втрачає свою продуктивність: грузин, — грузинець.
Суфікс -ич зберігся в основному тільки в складі історизмів, пор.: дреговичі, кривичі, радимичі
◊ Утворіть від власних імен назви осіб на позначення за територіальною ознакою. Вкажіть спосіб словотворення (чоловічого і жіночого роду). Складіть речення, використовуючи і власні назви, і іменники, які ви від них утворили. Укажіть спосіб словотворення.
Львів, Київ, Харків, Полтава, Лубни, Житомир, Новгород.
Уявіть, що ви подорожуєте по Сумщині. Складіть свій маршрут подорожі, використовуючи назви населених пунктів «Сумщина – мій рідний дім.»
Ямпіль, Білопілля, Краснопілля, Суми, Конотоп, Лебедин.
◊ Підготуйте мовну радіопередачу «Людина і час» у формі інтерв'ю з відомим мовознавцем у галузi загального, романського i схiдного мовознавства, професором Київського національного університету імені Т.Шевченка Костянтином Миколайовичем Тищенком, уродженцем міста Глухова на Сумщині.