ПРИДНІСТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ
Складні слова в фізичній термінології
Керівник
Ст.вик. Дубика А.О.
Виконала студентка Каштанова Анастасія
ТИРАСПОЛЬ 2007р.
ЗМІСТ
1. Вступна частина.
З історії дослідження складних слів.
2. Основна частина.
Функціонування складних слів у фізичній термінології.
З історії досліджень термінології
Складні терміни:
а) іменники
б) прикметники
в) складні дієслова та прислівники.
Висновки.
Література
Словниковий склад української мови утворює складну систему лексичних зв’язків, і кожне нове поняття, зближуючись за однією зі своїх основних ознак з іншими поняттями, знаходить таким чином і своє словесне оформлення. І все ж у ролі термінів нерідко виступають слова , що не зустрічаються у звичайній побутовій мові. Вона передусім має обслуговувати спеціальну літературу і різні сфери наукового – навчальної та професійної діяльності тією мовою, в якій вона вживається, та водночас її комунікативні функції проектуються і на контакті зовнішні, міжнародні.
Існує лінгвістична термінологія, друкарська, хімічна, біологічна, фізична та багато інших. Розвиток власне української мовознавчої термінології починається з появою різного роду граматик XVI століття. У 1586 році була надрукована граматика у м. Вільно, 1591 році у Львові вийшла граматика, складена студентами Львівської школи, під назвою «Адельфотес». У 1596 році з’явилася граматика Лаврентія Зизанія, а 1619 році у м. Євю біля Вільно вийшла праця Смотрицького «Граматика словенськія правильное синтагма».
Формування і становлення сучасної мовознавчої термінології припадає на XIX століття. У граматиках Й. Лозинського, Й. Левицького, Я. Головацького постало питання про характер розвитку української літературної мови на народній основі. І. Огієнко сказав: «Будь яка мова робить людину здатною до передачи своїх думок іншими, забезпечує співжиття в суспільстві, зумовлює формування її духовної сутності. Через те кожну мову не тільки можна, а й треба розвивати, бо інакше ті народи, чиї мови залишаться на стадії закостеніння, без письма, навряд чи наближатимуться до цивілізації [4, 45].
Розвиток української лінгвістичної термінології відбувався й відбувається у безпосередньому зв’язку з розвитком науки про мову. Щодо власне українських термінів, уживаних у працях Є. Тимченко, то більшість із них стала надбанням сучасної української системи лінгвістичних термінів.
Закономірністю для утворення термінів періоду формування є дублетність. У граматиці Тимченка найуживаніші паралелі: ортографія – правопісь, фонетика – звучення, дифтонги – двозвуки, кон’югація – часування, асиміляція – уподібнення.
Вимога прозорості терміна, орієнтація на внутрішню форму слова при термінотворенні, особливо виразна при зіставленні дефініцій, що Є. Тимченко дає тим граматичним явищам, і тим терміном, якими називає дефіновані поняття. Прикладом може бути термін прикметник. Уживає його паралельно зі словосполученнями ймення прикметне.
Вивчення термінодиниць лінгвістичних праць Тимченка на тлі загальних картин українського наукового мовлення перших десятиліть XX століття дає право стверджувати, що вчений підходив із системних позицій до його революційної розбудови. Відомо, що у будь – якій замкненій системі зростає невпорядкованість. Жодна внутрішня сила неспроможна знищити цей процес. Лише відкритий характер наукової мови, її вплив на загальномовну систему і залежність від неї забезпечують той статус рівноваги, що приводить до вдосконалення, впорядкування, здатності відгукуватися на потреби нових номінацій для фіксації понять, які породжує безперервна діяльність людського розуму. Від розвитку національної науки, від вписування її у загальнолюдський потенціал, залежить і розвиток національної термінології, яка , в свою чергу, утверджує надбання національної науки.
Так терміни у більшості випадків є складними словами( складаються з одної чи більше основ). Складання – це спосіб створення слів або основ: блідо – рожевий( від блідий і рожевий), чорнозем( від чорна земля), енерговиділення( від виділення енергії). Проте не всі слова з кількома коренями утворюються за допомогою способу складання. Наприклад, чорноземний ( чорнозем + -н + -ий) чорнозем суфіксальним способом.
Складні слова (композити, від лат. сompositus- складний) – це похідні, що утворилися поєднанням кількох основ у цілісну лексичну одиницю: однозначний, перекотиполе, лісостеп. Цей різнотип складання називається основоскладанням. Основними ознаками складного слова є спосіб творення, а не наявність кількох коренів:
1) Якщо похідне слово утворилося шляхом поєднання кількох самостійних лексичних одиниць, то воно є складеним ( жар - птиця, хліб – сіль );
2) Якщо похідне утворилося поєднанням кількох основ, то воно є складним ( лісонасадження, всюдихід, холодноламкість, вологотривкість);
3) Якщо похідна утворилася від основи складного слова, то це не основоскладання, а суфіксація: лісостеп – лісостеповий, глинозем – глиноземний.
Складені слова – це поєднання кількох слів в єдину лексичну одиницю: хата – читальня, кабінет – лабораторія, альфа – залізо. Цей різновид складання називається словоскладання. Ним утворилися такі групи складних слів:
- редуплікація ( тихо – тихо, ледь – ледь);
- синонімічні єдності ( пане – брате, стежки – доріжки);
- семантичні єдності ( батько – мати, руки – ноги, хліб – сіль);
- прикладкові сполучення ( місто – герой, машини – амфібія);
- словесно – цифрові сполучення ( Рубін – 106, Електрон – 2, Київ – 10).
Основоскладання може відбуватися як за допомогою інтерфікса (словотворчого голосного ) о, е, є: наваловідбійник, землеустрій, стале прокат, життєдайний, так і без нього: бортмеханік, грам-молекула.
Складне слово, як говорить уже сама назва, - це поєднання простих основ слів (самоаналіз, хата-читальня, тепловодоцентраль). Складне слово, як і просте, підводиться під якусь одну з повнозначних частин мови – іменник, прикметник, рідше прислівник, дієслово. За змістом складне слово становить собою одну лексему (пор.: Новий рік - новорічний; прокат сталі - сталепрокат).
Отже, під складним словом розуміється таке поєднання двох чи (рідше) трьох і більше повнозначних слів або основ слів, яке становить собою одну лексему, реєструючи якесь явище, предмет об’єктивної дійсності, і за формою нічим не відрізняється від простого слава [2, 63]. Таку думку про складні слова підтримували І.Г. Галенко, Є.О.Василевська.
Традиційним і досить активним способом творення нових термінів є словоскладання. Широке використання складних слів у науковій лексиці пояснюється їх точністю й економічністю у вираженні змісту. Складним термінам, як визначав Г. О. Винокур, «взагалі властиво стискувати в межах короткого відрізка мови розгорнуті синтаксичні відношення» [ 5, 54 ]. Крім того складні слова творяться т.ч., що певною мірою відображають «суттєві властивості означувального факту: відношення, що існують між поняттями, які лягли в основу назви: місце предмета в ряді інших, його функції, об’єкт діяльності, розрізнювальні ознаки та ін.» [ 6, 22 ].
У фізичній термінології складні слова представлені іменниками – назвами певних понять, прикметниками, що входять як означальні компоненти до багатослівних (складених) термінів, а також прислівниками та дієсловами, що однак зустрічаються дуже рідко.
При словоскладанні іменники утворюються поєднанням двох повноцінних іменників в один складений за допомогою сполучних звуків або без них: лісостеп, лісотундра, інженер – механік.
При основоскладанні іменники утворюються на базі синтаксичних словосполучень, з компонентів яких виділяються твірні основи, що поєднуються в складне слово здебільшого за допомогою сполучних морфем: снігопад(сніг падає), чистотіл(чисте тіло). Такі складні іменники утворюються на базі таких синтаксичних словосполучень:
1) іменникових ( новотвір від нове утворення );
2) дієслівних ( землемір від міряти землю ).
Досліджуючи складні слова в фізичній термінології, ми користувалися двома найважливішими, на нашу думку, для нашої роботи джерелами, а саме, російсько – українським словником науково – технічної мови ( укладачі О. Воналович, В. Моргунюк), книгою Марії Яківни Плющ «Словотворення та вивчення його в школі» та тематичним збірником наукових праць «Питання граматичної будови української мови» (головний укладач проф. Г. М. Удовиченко)- статтею Л. І. Найденко «Типи складних слів у фізичній термінології».
М. Я. Плющ у своїй роботі розрізняє кілька типів складних іменників за характером твірних основ. Ми у своїй роботі дізналися, що словник технічної мови нараховує 51 складний іменник. М. Я. Плющ виділяє всього 8 типів складних іменників. Деякі з них зустрічаються у фізичній термінології, а деякі ні ( чому, буде сказано нижче). Ну а слова четвертого підтипу зовсім не зустрічаються.
Ми розподілили ці слова так:
До 1-го типу належать складні слова, утворені поєднанням іменникової та дієслівної( ускладненої або неускладненої суфіксами) основ за допомогою інтерфіксів о, е. Зв'язок між компонентами підрядний. У цьому типі, як вже ми сказали вище, Плющ виділяє кілька підтипів:
- до першого підтипу належать складні іменники чоловічого роду для назв осіб за родом занять, спеціальністю чи певними нахилами, рисами вдачі тощо. Другою частиною в таких словах найчастіше виступають такі словотипи: -руб, -роб, -вар, -вод, -коп, -люб, -їд ( лісоруб, миловар, рудокоп, короїд). У фізичній термінології слова цього типу не зустрічаються.
- до другого підтипу належать складні іменники чоловічого роду, що означають назви предметів, приладів, знарядь праці, назви дій, процесів. Таких ми знайшли 6 (металовиріб, частотомір, фазообертач, вологовбирач, кулькопідчипник, електроопір).