Детермінантний синтаксичний зв’язок у реченнєвій структурі простежується в разі вільного прилягання певного компонента до граматичної структури речення: А за садом луг у росах (П.Сингаївський); Над доріжкою з асфальту дві берізки обнялись (В.Сосюра).
Особливість приєднувального синтаксичного зв’язку полягає в тому, що він реалізується тільки на рівні речення. Приєднувані конструкції постають додатковим інформаційно-кваліфікаційним тлом, їх вияв є прилегло вільним: І всі ми пам’ятали цей останній дзвінок, його мелодійний передзвін, і до того ж тихий, непомітний(А.Яна).
Опосередкований синтаксичний зв’язок забезпечує включення одного, двох або більше компонентів у реченнєву структуру опосередковано, тобто через заповнену синтаксичну позицію валентнозумовленого члена речення або шляхом уточнення детермінанта відповідної семантики: І слава йде про нас далеко, в усі кінці, в усі краї(М.Терещенко); Все наше – од росинки на вікні До вічної Тарасової музики – передаю синам своїм і внукам, і не на день минувший – на віки! (Б.Олійник); Квіти, особливо пальми і аспарагуси, відразу навіяли життя у мертві кімнати (І.Вільде). Компоненти "далеко", "наше" постають валентнозумовленими у відповідних реченнєвих структурах, а опосередковані елементи "в усі кінці, в усі краї" і "од росинки на вікні До вічної Тарасової музики" включені в речення через названі валентнозумовлені компоненти, а в реченні "Квіти, особливо пальми і аспарагуси, відразу навіяли життя у мертві кімнати" опосередкований елемент "особливо пальми і аспарагуси" включений у речення завдяки власній уточнювальній семантиці щодо підмета "квіти". Уже цього достатньо, щоб помітити, що поняття опосередкованості охоплює щонайменше два семантично-узагальнених різновиди опосередкованих компонентів – повторно-конкретизувальна тотожність і уточнювально-пояснювальний плеоназм. У реченнях І слава йде про нас далеко, в усі кінці, в усі краї; Все наше – од росинки на вікні До вічної Тарасової музики – передаю синам своїм і внукам, і не на день минувший – на віки! опосередковані елементи характеризуються повторно-конкретизувальною тотожністю щодо валентнозумовлених членів речення, а в реченні Квіти, особливо пальми і аспарагуси, відразу навіяли життя у мертві кімнати опосередкованому елементу притаманний уточнювально-пояснювальний плеоназм, оскільки в ньому повторюється заявлена семантика підмета "квіти", але у дещо уточнювальному і пояснювальному аспектах.
Іншу групу реченнєвомодифікаційних синтаксичних зв’язків складають: а) модальний та б) інтродуктивний, що співвіднесені з суб’єктивною модальністю. Остання охоплює спектр поглядів мовця на повідомлюване, його оцінку висловленого та ставлення до учасників мовленнєвого акту комунікації або його оцінку учасників кортежу, пор.: Того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ (М.Рильський); Народився Степан Васильченко (справжнє його прізвище Панасенко) 1879 року на Чернігівщині, в старовинному містечку Ічні, яке не раз згадується в нашій історії (О.Гончар). Перший різновид синтаксичного зв’язку слід вважати суб’єктивномодальним реченнєвомодифікаційним синтаксичним зв’язком, що спрямований на ускладнення оцінно-емоційних та експресивно-забарвлених смислів речення, реалізацію в його структурі кількох вимірів суб’єктивної модальності.
Суттєва різниця між модальним та інтродуктивним синтаксичним зв’язком полягає в тому, що перший спеціалізується на включенні в реченнєву структуру спеціалізованих елементів на позначення: а) впевненості, достовірності (Звичайно, Лютер ... тільки вільний виразник настроїв свого часу і свого суспільства (М.Хвильовий)); б) непевності (Може, серце моє розтривожили чари весняні (Д.Луценко)); в) уточнення (То, бувало, каже дід: хто ж поїде, сину? (С.Руданський)); г) актуалізації повідомлюваного (І, нарешті, це зовсім не розумне захоплення... (М.Хвильовий)); ґ) уточнення (Це, так би мовити, ще тільки початок розмови (Голос України.- 2002.- 14 серпня)) та ін. Інтродуктивний зв’язок спеціалізований на введення в реченнєву структуру автономно-додаткової інформації: До творінь Бориса Тена приходитимуть (і все більшими гуртами) нові люди (Д.Павличко). Інколи така інформація може ускладнюватися власним суб’єктивномодальним реченнєвомодифікаційним синтаксичним зв’язком: Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала... (Я себе ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти. Невже се значить, що мені вже бракує товариства людей?) (М.Коцюбинський); Творчість неповторного Генія України (Тарас Шевченко справді належить до найпотужніших особистостей ХІХ століття, що своїм життя, безперечно, і безкомпромісним служінням народу показали приклад не тільки своєму поколінню, але й усім прийдешнім) сьогодні здебільшого розглядається у позаісторичному просторі, а це порушує чи не найістотнішу вимогу аналізу літературно-художньої творчості (А.Яна). Інтродуктивний зв’язок може вводити в речення кілька компонентів, тому й слід диференціювати інтродуктивність першого, другого та інших ступенів, коли в реченні витворюється кілька автономно-додаткових планів.
Система зовнішньосинтаксичних значень корелює із особливостями парцелювання, сегментування, приєднування, що зумовлюються актуальними потребами комунікації, а система внутрішньосинтаксичних значень співвідноситься із закономірностями контамінації, компресії, ампліфікації реченнєвих структур.
Література
1. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови.- К., 1987.
2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К., 1993.
3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис.- Донецьк, 2001.
4. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія.- К., 1961 (Ч.1); К., 1964 (Ч.2).
5. Масицька Т.Є Граматична структура дієслівної валентності.- Луцьк, 1998.
6. Мухин А.М. Функциональный синтаксис.- СПб., 1999.
7. Тимченко Є.К. Вокатив і інструменталь в українській мові.- К., 1926.
8. Яценко І.Т. Чи є звертання членом речення? // Синтаксична будова української мови.- К., 1968.
9. Mluvnice češtiny [3]: Skladba.- Praha, 1987.