Методи аналізу. У дослідженні використано описовий метод, а саме – прийом контекстного аналізу, прийоми порівняльно-історичного методу, зокрема, прийом хронологізації; прийом просторової та часової локалізації мовних фактів; елементи порівняльно-зіставного методу (при зіставленні мов основою порівняння вибираємо запозиченння в українській частині творів Д. Наливайка); методику семантичного поля, методику компонентного аналізу; окремі кількісні та статистичні прийоми. Враховано також широкий контекст культури (функціонування слова в богословському тексті доволі часто зумовлює появу в його семантичній структурі нових семем та сем, порівняно з текстами світського характеру), а також зовнішній та вертикальний контексти (вертикальний контекст у роботі –контекст богословської літератури, куди належить більшість творів Д.Наливайка, які збереглися).
Зміну значень у вибраній для аналізу групі лексики української писемної мови XVI – першої половини XVII ст., згідно з порівняльним методом, досліджуємо з урахуванням взаємних польсько-українських впливів, з урахуванням впливу мов, що перебувають з ними у тісних контактах, тобто, старобілоруської та старочеської. Оскільки найчастіше об’єктом аналізу є перекладні тексти, то й церковнослов’янська мова ХІ – ХVІІ ст. як предмет перекладу (а звідси, і старослов’янська ІХ – Х ст.) також залучена до порівняння.
Наукова новизна отриманих результатів. У праці показано шляхи розбудови семантичної структури запозичення в межах лексичної системи української мови XVI – першої половини XVII ст. на тлі семантичних процесів попередніх етапів розвитку лексичної системи. Вперше в українській історичній лексикології зосереджено увагу на взаємодії запозичень різного періоду (старослов’янізми, церковнослов’янізми – полонізми, чехізми) в українській писемній мові XVI – першої половини XVII ст. У зв’язку з цим аргументовано роль української актової мови XІV – XV ст. у процесах засвоєння запозичень і розбудови їхніх семантичних структур. Уперше в українському мовознавстві здійснено лінгвістичний аналіз творів Д. Наливайка, а також висловлено припущення щодо часу написання церковнослов’янської частини “Лhкарства…”, “О словh Давыда ...”, “Тєстаменту”.
Теоретична цінність результатів дослідження полягає у тому, що вони уточнюють шляхи адаптaції запозичень до лексичної парадигми української мови, а також вектори заміни церковнослов’янської системи запозичень на західноєвропейську (за участю і посередництвом польської мови). У праці обґрунтовано семантичний контекст запозичень в українській мові XVI – першої половини XVII ст. Результати також засвідчують, що при вивченні запозичень потрібно розглядати не окремі слова, а семантичні групи запозичених слів і їхнє місце у відповідній лексико-семантичній групі української мови: слово з певної лексико-семантичної групи входить у систему мови-реципієнта не як одиничний елемент, а як член лексико-семантичної групи у всій сукупності компонентів [порівн. В. П. Сімонок[6]; М. М. Покровський[7]].
Практичне знaчення. Детальний семантичний аналіз окремих лексем можуть використати: а) автори “Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.” для укладання чи уточнення певних словникових статей (результати вже були враховані при укладанні словникової статті добродhтель, а саме при виділенні значення ‘позитивні вчинки’[8]; б) при написанні підручника з історичної лексикології або з історії української мови для студентів вищих навчальних закладів; в) у спецкурсах і спецсемінарах для студентів філологічного факультету. Зокрема, дані дослідження автор використовує в курсі “Вступ до мовознавства” (тема “Семантичні процеси: розширення, звуження, зміщення значень слова”), а також у лекційному курсі “Семантика”.
Особистий внесок здобувача. Результати та висновки дисертації здобувач отримав самостійно. Усі статті написано одноосібно.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертації, автор виголошувала особисто на міжнародних конференціях (VІІІ Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 20–22 травня 1999 р.; Х Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 16–18 травня 2001 р.; ХІІ Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 21–23 травня 2003 р.; ХV Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 16–18 травня 2006 р.; Міжнародна конференція, присвячена 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. Львів, 1999 р.; Українська мова в часі і просторі. Львів, 11–12 листопада 2004 р.); на Всеукраїнській науковій конференції (Лукія Гумецька: незабутні імена української науки. Львів 8–9 лютого 2001 р.); ХVІІ Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 15–17 травня 2008 р.; на засіданні НТШ; на звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (1995–2007) та неодноразово обговорювалися на наукових семінарах кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка (1995–2007).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної наукової літератури (201 найменування) і списку використаних словників та джерел (145 найменувань), додатку А і Б. Загальний обсяг дисертації становить 321 сторінка, з яких 202 сторінки основного тексту.
У Додатку А подано аналіз значень, які в українській мові ХVІ – першої половини ХVІІ ст. виражалися за допомогою лексеми цнота та її синонімів. Цей матеріал долучений до основного тексту дисертації для підтвердження закономірностей лексико-семантичних процесів, які висвітлено в основному тексті дисертації, а також для підтвердження загальних висновків.
Додаток Б містить перелік лексем (143 одиниці) і синтаксичних конструкцій (205 одиниць), залучених до аналізу семантичних процесів у сфері запозичень, а також парадигматичних і синтагматичних зв’язків лексеми цнота.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі викладено загальну характеристику роботи: обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, вказані методи дослідження і джерела матеріалу, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, подані відомості щодо апробації результатів і публікацій.
У першому розділі “Семасіологічний підхід до вивчення слів іншомовного походження” розглянуто стан вивчення українсько-польських мовних контактів у слов’янському мовознавстві, зосереджено увагу на словнику як джерелі семасіологічних досліджень, контексті дослідження і його складових, снтагматичних і парадигматичних зв’язках як міні‑контекстах. Розглянуті проблеми дали змогу зробити такі висновки:
1. Незважаючи на те, що питання взаємодії української та польської мов у лінгвістиці опрацьовано в різних аспектах, рівень вивчення українсько-польських мовних контактів не відповідає вимогам часу, оскільки залишається ще чимало нез’ясованих проблем.
2. У семасіологічних дослідженнях враховуємо наївне та енциклопедичне значення слова, тому при тлумаченні лексеми з’ясовуємо й експлікуємо в семантичній структурі всі головні компоненти поняттєвої структури, при цьому намагаємося не членувати надмірно значення слова, пояснюючи окремі використання як відтінки значень або як гіпертрофовану актуалізацію певної семи в семемній структурі.
3. Розширення мовного контексту шляхом комбінації різних типів контекстів як у синхронному, так і в діахронному аспектах, підвищує рівень об’єктивності результатів дослідження.
4. Богословські твори передбачають створення нормативної аксіологічної моделі добре/погано, що зумовлює, у свою чергу, використання у них значної кількості оцінної лексики, яка містить конотативні (оцінні) значення. Конотативне значення оцінної лексеми розглядаємо в межах структурного значення, а її контекст трактуємо як явище семантики, оскільки саме релігійна доктрина багато століть впливала на всі рівні життя суспільства, а отже, формувала не тільки прагматичне значення слова (куди входить і оцінка), а і його структурне (мовне) значення. Для аналізу контекст доволі часто обмежуємо словами, що перебувають у безпосередніх синтаксичних зв’язках з лексемою, значення якої треба встановити.
5. Основний контекст для запозичень з польської мови в українську аналізованого періоду – їхні структурні й поняттєві зв’язки в мові-реципієнті (іноді в білоруській мові, у якій у той час відбувалися подібні процеси) та мові-джерелі (часом у чеській та латинській мовах, як джерелі запозичень у польську писемну мову); додатковий, але не менш важливий контекст – зв’язки зі старослов’янізмами та церковнослов’янізмами, оскільки останні в попередніх століттях функціонування в українській мові виражали аналогічні чи подібні поняття, а також ідентичні зв’язки безпосередньо у старослов’янській та церковнослов’янській мовах як джерелі запозичень в українську мову ХІ – XІV ст.
6. Писемні тексти мовлення XVI – першої половини XVII ст. значною мірою відтворюють систему мови того періоду, тому на їхній основі можемо робити узагальнення і висновки стосовно усієї (усної та писемної) системи.
7. Зважаючи на контекст культури, парадигматичні зв’язки слова у різних богословських доктринах (православній, католицькій та протестантській) можна трактувати як його сукупну парадигму, оскільки ширшим контекстом для них є єдина християнська доктрина.
Другий розділ “Семантичні процеси в запозиченнях із оцінним значенням в українській мові ХVІ – першої половини XVII ст. (у контексті творів Д. Наливайка та пам’яток ХІ – першої половини XVII ст.)” присвячено аналізу семем ‘доброчесність, чеснота’, ‘позитивні моральні та інтелектуальні риси’, ‘побожність, праведність, святість’, ‘сміливість, мужність, героїзм’ і ‘дівоча невинність, незайманість, честь’ та їхнім знаковим виразникам у мові. В центр аналізу вміщено лексему цнота як гіперонім щодо інших лексем із цими значеннями. Аналіз проведено в широких часових рамках, а також на основі значної кількості пам’яток різного стилю і різних щодо мови написання. Це дозволило зробити такі висновки: