Ю.С. Степанов вважає, що концепт і поняття є термінами різних наук: поняття вживається головним чином у філософії і логіці, а термін «концепт», будучи терміном математичної логіки, закріпився останнім часом в науках про культуру, мову, лінгвокультурологію, культурологію [28:43].
Концепт у філософії і лінгвістиці – вміст поняття, смислове значення імені (знаку). Відрізняється від самого знаку і від його наочного значення (денотата, об'єму поняття). Ототожнюється з поняттям і сигніфікатом[37].
У найзагальнішому вигляді концепт, на думку Ю.С. Степанова, можна представити з одного боку, «як згусток культури в свідомості людини: те, у вигляді чого культура входить в ментальний світ людини і, з іншого боку, концепт – це те, за допомогою чого людина сама входить в культуру, а в деяких випадках і впливає на неї»[28:43].
2.2 Концепт і поняття
Питання про співвідношення термінів «концепт» і «поняття» залишається як і раніше багато в чому дискусійним в сучасній теорії мови.
Про багатоплановість поняття концепт свідчить дефініція в Логічному словнику: «Концепт (від лат. conceptus – поняття) – цілісна сукупність властивостей об'єкту. Відповідно до традиції, що склалася, в природній мові під концептом розуміється той абстрактний вміст, розуміння якого є необхідною умовою адекватного вживання даного імені. Різні імена можуть позначати один і той же об'єкт і при цьому виражати різний абстрактний вміст, але не навпаки» [34].
Тут концепт представлений як культурно-інформаційна одиниця, створена в процесі зведення результатів дослідного пізнання дійсності до об'ємів, які здатна утримати людська пам'ять, і співвіднесена з культурно-ціннісними домінантами, вираженими в релігії, ідеології, мистецтві, науці.
Концепти вступають у системні відносини схожості, відмінності та ієрархії з іншими концептами, утворюючи концептосферу.
Концепти утворюють «свого роду культурний шар, що є посередником між людиною і світом»[3:3].Цей підхід перекликається з етнографічним визначенням феномену культури, сформульованим Е.Б. Тайлором: «культура… складається в цілому із знання, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства»[34]. В рамках такого підходу акцент робиться на контекстуальному зв'язку індивіда, що формується в свідомості, або колективу концепту з уже засвоєними всеосяжними суспільними цінностями даного соціуму. Такі абстрактні поняття, як істина, доля, совість, свобода, гріх, праця, час, простір, душа, дружба, нудьга є ключовими концептами культури, обумовленими нею базовими одиницями картини світу [11; 20; 34]
Для того, щоб зрозуміти концепт, не обов'язково знати значення слова, що зареєстроване в словниках і служить позначенням концепту, досить уміти поводитися з вмістом складових значення [4; 16].
Широкого значення концепт набув у працях О. Селіванової, яка прирівнює його до логічного судження, представленого в мовній формі. Вчена зазначає, що «концепт відображає предмет реального чи ідеального світу і зберігається в пам’яті носіїв мови як вербальний субстрат; у ракурсі узагальнено-відображальної функції свідомості концепт є чуттєво-пізнавальною абстракцією предметів та явищ; у психологічному аспекті концепт виступає як розумовий і психологічний образ об’єкта; на основі інтегративного принципу концепт – це різносубстантна одиниця свідомості, що містить уявлення, образи, гештальти, поняття» [25:111].
Використання того факту, що знакова одиниця, узята поза контекстом, може бути асоціативно зв'язана з безліччю різних концептів, є важливим елементом комунікативної компетенції, що дозволяє створювати «витончені мовні фігури», засновані на двозначності: загадки, евфемізми, іносказання, підтексти, натяки і тому подібне (ці явища приблизно відповідають тому, що В.В. Дементьєв позначає терміном «непряма комунікація»).
З точки зору когнітивної лінгвістики, концепт репрезентується в мові готовими лексемами, поєднаннями фразеологізмів, вільними сполученнями слів, структурними і позиційними схемами пропозицій, що несуть типові пропозиції (синтаксичні концепти), текстами і сукупностями текстів (при необхідності наукового пояснення або обговорення складних, абстрактних чи індивідуально-авторських концептів) [16].
Згідно електронного словника ABBYY ® Lingvo ® 12 ©, «поняття – це одна з форм мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об'єкта дійсності; розуміння кимсь чого-небудь, що склалося на основі якихось відомостей, власного досвіду; думка про що-небудь, погляд на щось; сукупність поглядів на що-небудь, рівень розуміння чогось» [40]. Тут варто зазначити, що термін «концепт» не рівнозначний терміну «поняття». Як зазначає Ю.С. Степанов, концепт існує в ментальному світі людини не у вигляді чітких понять, а як «пучок» уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, який супроводжує слово: «концепти не лише не осмислюються, вони переживаються. Вони – предмет емоцій, симпатій, антипатій, а інколи і зіткнень»[28]. В цьому випадку сприйняття та осмислення об’єкту здійснюється через призму власного досвіду та індивідуального ставлення до нього.
2.3 Актуалізація концепту у мові
Концепт не є замкнутою одиницею; точніше, «згусток сенсів» [28], з яким прийнято ототожнювати концепт, є лише однією з його сторін. Концепти актуалізуються в мовній практиці, втілюються в текстах, з опорою на які дослідники будують свої описи. Безперечно, актуалізація концепту залежить від його семантики і структури, бо є їх розгортанням. Проте, між концептом і його актуалізацією немає тотожності. Перш за все, з методологічної точки зору саме розмежування між концептом і його актуалізацією дозволяє використовувати кількісні методи дослідження, які в рамках «енциклопедичного» підходу до опису концепту виявляються непридатними. А оскільки тексти, в яких актуалізується концепт, відображають соціокультурні і політичні умови епохи, подібний підхід дає можливість розглянути позамовні процеси як чинники розвитку концептосфери, виявити деякі важливі аспекти взаємодії між концептуальною картиною світу і широким культурним контекстом. Нарешті, саме кількісні дослідження актуалізації концепту здатні проявити ті дії культурного контексту на мовну картину світу, які не знаходять прямого віддзеркалення в структурі концепту, не закріплюються в ній, а отже, дозволяють зробити опис того або іншого концепту глибшим, багатовимірним, виявити нові аспекти його функціонування і розвитку, які не можна виявити при «енциклопедичному» підході.
Будь-яка актуалізація концепту є вживанням пучка ознак, що формують прототип, до конкретної ситуації або конкретного феномену, тобто є актом категоризації. За великим рахунком, прототип птах зрівнює між собою горобця, курку і страуса: хоча вони різною мірою відповідають ознакам «ідеального птаха», вони все одно категоризуються як птахи. Якщо звернутися до аналізу конкретних прикладів категоризації, то фокус уваги зміститься з концепту як самостійного, самоцінного об'єкту опису, що розглядається поза його функціонуванням, на саме функціонування, яке немислиме без модифікацій і трансформацій ідеальної структури концепту, що виникають в результаті його «зіткнення» з дійсністю.
Інколипід впливом соціокультурних і політичних умов деформується актуалізація концепту, але не сам концепт. Це може виявлятися в тому, що частота використання концепту для категоризації певних сфер дійсності під впливом ідеології міняється, а увага перерозподіляється на інші сфери. Згодом ця деформація може закріпитися, і лише в цьому випадку ми маємо право говорити про трансформацію концепту або концептосфери. Проте так відбувається не завжди; мабуть, дія позамовних чинників має бути постійною і досить сильною, аби подібна зміна сталася [8].
Актуалізація концепту – це 1) одиничне вживання мовної одиниці, складовий план вираження концепту, і 2) сукупність вживань всіх мовних одиниць, з яких формується план вираження концепту. Актуалізація, що розуміється в другому значенні, може розглядатися у всій її повноті або лише частково: у першому випадку вона включає всю мовну реалізацію концепту, в другому – лише його частину, яка бере на себе роль значимого показника, «симптому».
Актуалізація концепту володіє структурою, яка має дві сторони – зовнішню і внутрішню. Внутрішня структура актуалізації концепту – це його здібність до категоризації різних сфер або аспектів дійсності. Якщо представити концепт як багатогранне єство, то внутрішня структура його актуалізації – це перелік граней, якими концепт повертається в процесі категоризації явищ дійсності. Іншими словами, це розчленовування дійсності, яке закріплене в концепті, є невід'ємною частиною його структури. Оскільки йдеться про здатність, внутрішня структура – потенційна: вона в тій або іншій мірі очевидна для носіїв мови і, що саме головне, визначає можливості актуалізації концепту. З тієї ж причини компоненти, які можуть бути виділені у внутрішній структурі реалізації концепту, рівноцінні і рівнозначні, тобто не виділяються на тлі останніх.
Зовнішня структура реалізації концепту – це його реальне втілення в текстах, яке, на відміну від потенційної внутрішньої структури, допускає вимір. В результаті такого виміру може бути зафіксована частотність актуалізації кожної з «граней» (у плані синхронії), а також зміни частотності для кожної з них (у плані діахронії). Критерій рівноцінності в цьому випадку не діє: під впливом внутрішньо – та позамовних чинників одна з актуалізацій в тій або іншій мірі переважатиме, причому між ними можуть виявлятися стосунки конкуренції, взаємного витіснення і т. п.