При дослідженні було з’ясовано, що антонімія розуміється як досить широкий клас семантичної кореляції. Безперечно антонімія буквально пронизує всю мову: від розмовної до самих вершин і прозаїчного слова. Однак, звичайне розуміння антонімії припускають протилежність одного із семантичних компонентів змісту слова, що позначають одну і туж сутність.
Підводячи підсумок розділу, можна сказати, що дослідження висвітили основні трактування значення протиставлень за своєю формою і по характеру їхніх семантичних відносин.
Таким чином, відповідно до цього, виділяються шість основних типів слів із протилежним значенням.
Перший тип антонімів – найхарактерніший і представницікий. Якісні слова – антоніми відповідні і симетричні відносно норми, де вони семантично нейтралізуються, врівноважуються.
Другий тип антонімів представлений однокореними пропорційно-якісними словами. Симетричність виявляється тут як своєрідна “відмінююча” певну властивість протилежність: можливе – неможливо, possible– impossible.
Третій тип антонімів охоплює різнокорінні слова з відповідним зіставленням протилежно направлених дій (ознак, властивостей і т.д.): підійматися – опускатися.
Відповідні відносини протилежно направлених дій, виражених однокорінними словами з невідповідною односторонньогю спрямованістю: запалювати – гасити.
Таким чином, зовнішньо схожі на антоніми слова не утворюють дійсної протилежності. Не виражають протилежності, а значить, не мають антонімів, слова конкретно не оціненої семантики: книга, телефон, годинник, велосипед і т.д.
2.1. Загальна характеристика кореневих та афіксальних антонімів.
Як відзначалося раніше, антонімами можуть бути визнані слова, що протипоставлені по самій загальній й істотній для їхнього значення семантичній ознаці. Як критерії виділення антонімів були висунуті наступні: можливість уживання слів у даному висловленні при протиставленні, однакова сфера лексичної сполучуваності.
Л.А. Булаховский відзначав, “ антоніми, в основному, відносяться до вираження якостей, але можливі так само при назві дій і станів негативного або характеру, що скасовує,” [4; с.45]. Не можна, однак, погодитися з тим, що “ під антонімією розуміють не просту протилежність, що може бути виражена додатком заперечення (говорити – не говорити, білий – небілий), а протиставлення, яке допускає це значення виражених різними коренями (сухий – мокрий, життя – смерть)” [4; с.45]. Досить чітко розрізняються дві групи слів, значення яких є антонімічними. Їхні розходження обумовлені тим, як у значеннях слів представлене членування різних відрізків дійсності і співвідношення виділюваних у них ознак. Членування різних частин “семантичного простору” засновано на різних принципах. Будь-яка частина його може бути представлена подвійно: по-перше, шляхом виділення більш-менш стійких відрізків цього простору, що здобувають відносно самостійні характеристики. По-друге, шляхом антонімічної поляризації, тобто встановлення двох полярних крапок, характеристики яких взаємообумовлені. Для позначення конкретних предметів і явищ у мові використовується, головним чином, перший спосіб членування “ семантичного простору”, а при виділенні різноманітних якісних і оцінних ознак – другий спосіб.
У зв’язку з викладеним є можливім установити, що основну групу антонімів представляють слова, що позначають визначені якості, саме виділення яких можливе тільки як розчленовування даних якостей за допомогою протилежних один одному значень. Антонімічна протилежність слів є в такому випадку конструктивно необхідної для них. Особливий тип антонімів представлений парами слів, між значеннями яких “ без залишку” розподілена визначена семантична область; член такої групи протипоставлені один одному: бути присутнім - відсутнім, одружений – неодружений.
Цікаво помітить, що антоніми використовуються як засіб створення контрасту в літературно-художніх добутках:
За море Чорне, за море Біле
У чорні ночі й у білі дні
Дико дивиться особа оніміле.
(Блок. Русь моя, життя моє ....)
Необхідно зазначати, що участь антонімів у створенні контрасту (антитези) не виходить, однак, що контрастне протиставлення завжди створюється саме антонімами, а відповідно, що беруть участь у цьому протиставленні слова є (або стають) антонімами.
В.Н. Комісарів затверджує, що всі антоніми можна розділити на дві групи: кореневі й афіксальні антоніми [29; с.49].
Наявність антонімічної характеристики в значеннях кореневих слів-антонімів лінгвістично виявляється в наступних двох особливостях:
1. У регулярному вживанні в складі антонімічних контекстів.
2. У спільності їхньої лексичної сполученності.
Так само антонімічна характеристика може закріпитися за значенням кореневого слова – антоніма тільки в тому випадку, якщо це слово буде регулярно вживатися в мові для вираження протиставлення. Слова з протилежним значенням можуть існувати в мові лише остільки, оскільки вони регулярно відтворюються в мові як антоніми, тобто в безпосереднім протиставленні один одному. Контексти, у яких слово вживається спільно зі своїм антонімом і безпосереднім протиставленням йому, називаються антонімічними контекстами. В.Н. Комісарів звертає нашу увагу на той факт, що в сучасній англійській мові кореневі слова – антоніми регулярно відтворюються в п'ятьох типових антонімічних контекстах.
Типовий контекст 1 характеризується значенням загальності (усі – А и Б). Протиставлювані слова вживаються як однорідні члени речення, з'єднані або сурядністю, або розділовим зв'язком.
If you have obeyed all the rules, good and bad, and you still come out at the dirty end, then i say the rules are no good.
(M. Wilson, Life with Lighting.)
Типовий контекст2 характеризується значенням прямого протиставлення (А не є Б, а навпроти, У). Протиставлювані слова вживаються як однорідні члени речення, з'єднані протиставним зв'язком.
He was alive, not dead.
( B. Show, The Apple Cart.)
Типовий контекст 3 характеризується значенням альтернативності ( А або Б).Протиставлювані слова вживаються як однорідні члени речення, з'єднані розділовим зв'язком.
You will see if ye were right or wrong .
( A. Cronin, The Harther’s Castle.)
Типовий контекст 4 характеризується наявністю контрастного тла ( А не є Б, а В, навпроти, є Г). Протиставлені слова вживаються як той самий член речення в двох рівнобіжних конструкціях.
The whole was big, oneself was little.
( J. Galsworthy, The White Monkey.)
Типовий контекст 5 характеризується наявністю простого спільного вживання і не має чітко вираженої структурної формули. Протиставлювані слова вживаються як різні члени речення в межах одного або двох речень, зв'язаних за змістом.
In its great presence our small sorrows creep away, ashamed.
(J. K. Jerome, Three Men in a Boat.)
Особливою формою типового контексту 5 є спільне вживання двох взаємо різних дій як однорідні члени речення.
I’ve lost and won more lawsuits than any man in England.
( W. M. Thekeray, Vanity Fair.)
Важливо відзначити, що кожна пара антонімів регулярно протиставляється в одному або декількох типових контекстах. Окремі пари антонімів відрізняються і по кількості типових контекстів, у яких вони вживаються, і по частоті їхнього вживання в такому контексті. Регулярне вживання в складі антонімічних контекстів є основним лінгвістичним показником приналежності слова до антонімів. Другим показником антонімічності служить спільність лексичної сполученності в конфронтуючих один одному членів антонімічних пар. Для слів-антонімів характерно майже повний збіг сфер лексичної сполученності, що уможливлює їх регулярне спільне вживання в контекстах, що виражають протиставлення. Спільність сполученості двох антонімів часом усвідомлюється настільки чітко, що з'являється можливість використовувати слово в стійких сполученнях, у яких звичайно вживається лише його антонім.
Цікаво зазначати, що афіксальні антоніми утворяться шляхом безпосереднього приєднання до слова негативного афікса. У цьому і складається відмінність афіксального антоніма від кореневого. Єдиним регулярним засобом афіксального утворення слів-антонімів є негативні префікси un-,in-( il-, im-, ir-), dis-. Всі інші негативні суфікси утворять лише окремо антонімічні пари, що порівняно рідко вживаються в антонімічних контекстах. У сучасній англійській мові не існують слова, до яких можна створити антонім шляхом безпосереднього приєднання до нього, наприклад, негативного суфікса – less.
У зв’язку з викладенним матеріалом представляється можливим затверджувати, що в антонімах різного кореня антонімічна характеристика не має формального вираження і закріплюється в результаті використання слова в типових антонімічних контекстах. Інакше обстоїть справа з афіксальними антонімами. У слів антонімічна характеристика з'являється в результаті приєднання префікса, що і є її формальним носієм. Саме завдяки префіксові дане слово здобуває значення, протилежне значенню слова, що має той же корінь, але не має префікса. Корінь слова з негативним префіксом як би антонімічний своєму слову. Негативне або антонімічне значення префікса закріплюється за ним у результаті вживання його в такому значенні. Заперечення шляхом приєднання негативного префікса якісно відрізняється від заперечення за допомогою негативної частки. Приєднуючись до слова, префікс робиться складовою частиною цього слова, значення його зливаються зі значенням кореня в єдине ціле. Слово з негативним префіксом не тільки означає заперечення значення кореня, але несе в собі твердження протилежного значення. Тому негативний префікс значно повніше виражає заперечення, чим негативна частка. У слова з негативним префіксом заперечення утримується в самому значенні слова. А оскільки заперечення в широкому змісті і є протиставлення, то виходить картина, характерна для слів – антонімів. Таким чином, негативний афікс теоретично може утворювати слово-антонім.