Зміст
Вступ
1. Значення письма в історії суспільства.
2. Предметне «письмо».
3. Піктографія.
4. Ідеографія.
5. Фонографія.
Письмо, порівняно зі звуковим мовленням, є додатковим засобом спілкування. Письмо виникло в глибокій давнині через необхідність передавати думки та історичний досвід іншому племені та потомкам. Найдавнішими його видами є послання та надмогильні надписи. З розвитком людського суспільства письмо розвивалось та вдосконалювалось, виникали нові його види та розширювалися функції.
Значення письма в історії суспільства. Виникнення та існування письма як особливого засобу спілкування має надзвичайне значення: письмо допомогло людям подолати простір і час, зберегти людський досвід, передаючи його від покоління до покоління, від народу до народу. Завдячуючи письму, кожна людина спирається на досвід людства, використовуючи та примножуючи його.
Можливість передачі повідомлення на відстані сприяло тому, що кожне значуще політичне, літературне та наукове явище, виникнувши в одній точці, ставало здобутком усього народу. Об’єднуюча роль мови в цих умовах значно підвищувалась; велике значення стало надаватись єдиним адміністративно-господарським документам, художній літературі.
Письмо відіграло велику роль для розвитку наукового мислення. Зафіксовані в чітких формулюваннях, наукові положення ставали доступними для всіх бажаючих. Наукова символіка, яка виникла на базі буквеного письма, має велике значення в прискоренні наукового мислення.
Сучасні види письма виникли в результаті неоднократних пошуків та тривалого вдосконалення початково створених видів. Найпершими засобами утримання в пам’яті певної інформації були предмети природи. Сюди належать мисливські попереджувальні знаки та символіка самих предметів, уміння читати по слідах.
Деякі предмети починають виступати як символи. Широко відомо, що символом миру була люлька, яку по черзі курили представники ворогуючих племен. Символом дружби і знаком щиросердечного привітання у слов’янських племен вважалося піднесення гостю хліба та солі. Геродот розповідав, що скіфи відправили персам жабу, мишу, птаха і п’ять стріл. Це «предметне» послання слід було трактувати так: «Якщо ви, перси, не вмієте літати в небесах, як птах, скакати по болотах, як жаба, і ховатися під землею, як миша, ви всі загинете від наших стріл».
Предметне «письмо». Здатність предметів символізувати поняття була різнобічно використана стародавніми племенами. Це представлено в таких видах індійського письма як вампум і кіпу.
Вампум – це раковинні буси алгонкінських та ірокезьких племен; вони слугували не тільки прикрасами, адже їх використовували і як предметні «записи». Особливо важливою була символіка кольору: білий колір означав мир, здоров’я, благополуччя; чорні буси сповіщали про смерть вождя; червоні – про війну.
Кіпу – це вузликове письмо інків. Кожний кіпу складався з основного шнура, до якого прикріплювалися вузли та сплетіння у вигляді бахроми: вузли та сплетіння різного кольору та розташування були замітками про різні адміністративні та господарські розпорядження.
Спеціально виготовлені шнури та буси виступали зоровими засобами спілкування. Ще більш умовний характер отримували зарубки на бирках, татуювання, родові та племінні знаки, знаки власності. Вони наносилися на предмети побуту, на стіни печер, скелі тощо. Цей печерний та наскальний живопис і був одним з найдавніших видів письма.
Піктографія. Предметна символіка була передісторією письма. Першим історичним типом письма була піктографія, тобто малюнкове письмо. Піктограми – одиниці такого письма – видряпувались, а потім і малювались на стінах печер, на скелях і каменях, на рогах і кістках тварин, на бересті.
Класичним прикладом піктографічного письма може слугувати прохання семи індійських племен, подане у січні 1849 р. президенту США. Племена представлені їх тотемами – племінними назвами – журавель, три куниці, ведмідь, морська людина і морський кіт. Спереду – вождь журавлиного племені. Невелика рисочка від очей глави делегації направлена на президента, а лінія, яка іде від його очей назад до озер, вказує на предмет його прохання. Племена просять дозволити їм переселитися з верхнього озера (воно зображено у вигляді довгої блакитної лінії, над якою розміщені всі фігури) на нижні озера, які зображені знизу. Щоб показати, що всі члени племені погоджуються зі своїм вождем у цьому проханні, – очі та серця всіх шести фігур з’єднані з очима та серцем журавля.
Піктографічне письмо ще зберігає зв’язок з живописом, виражаючи думку через символічне осмислення зображених облич, предметів, явищ. Таким чином, піктограма зберігає зоровий образ, але вона відрізняється від малюнка тим, що вона умовна і має постійне значення. Поряд зі схематичним зображенням конкретних предметів використовуються також умовні знаки, які позначають абстрактні поняття. Наприклад, життя зображували у вигляді казкової рогатої змії, смерть – як тварину, перевернуту вниз головою, щастя та успіх – як черепаху тощо.
Зараз піктографія не використовується як основний вид письма. Але піктограми широко використовуються на вітринах, рекламах, як дорожні знаки і т.д.
Ідеографія. Утративши зоровий образ та перетворившись у немотивований знак, піктограма перетворилася на ідеограму, а піктографія стала ідеографією. Вона виникла тоді, коли виникли країни, для яких письмо було необхідним для управління та обліку державного та храмового господарства, для запису законів та культових текстів. Найдавнішими ідеографічними системами були єгипетська, шумерська, китайська, ацтекська, майя.
Прикладом найдавнішого єгипетського письма може бути шиферна табличка фараона Нармера (біля 3 тис. років до н.е.). Фараон зображений у короні Верхнього Єгипту, він заніс булаву над головою переможеного ворога. Цей малюнок містить піктографо-ідеографічний надпис: шість стеблин папірусу; над ними сокіл, який тримає у лапі мотузку, яка пронизана через губи людської голови; прямокутник з хвилястими лініями; зображення риби та булави.
Елементи даної композиції не піддаються буквальному осмисленню. Необхідна дешифровка, тобто прочитання піктограм, ідеограм та ключів, які вказують на слова (у даному випадку ім’я фараона). Радянський єгиптолог Б.А. Тураєв дешифрував надпис таким чином: сокіл – символ фараона: він тримає мотузку, пронизану через губи людської голови, і це означає, що фараон вивів як полонених людей завойованої ним країни. Полонених було 6000, тому що стеблина папірусу означала цифру 1000. Хвилясті лінії у прямокутнику як символ води означають, що завойована країна розташована на березі моря. Ім’я фараона, передано зображенням риби і булави, читається «нар-мер». Весь напис можна прочитати так: «Фараон Нармер вивів із завойованої ним морської країни 6000 полонених». Щоправда, інші єгиптологи, наприклад, А. Гардинер, сумніваються у фонетичному читанні зображеної риби та булави, а стеблини папірусу розуміють як символ Нижнього Єгипту. Тому надпис вони читають так: «Цар веде полонених із Нижнього Єгипту».
Аналіз найдавнішого ідеографічного письма показує, що ідеограма виникла на базі малюнка і піктограми, особливо при зображенні конкретних понять, – таких, наприклад, як «будинок», «людина», «вода». Так, у єгипетському ієрогліфічному письмі і в шумерському клинописі поняття гори передавалося схематичним зображенням двох гір, між якими пролягає долина чи прірва; поняття води – хвилястою лінією, яка нагадувала зображення хвиль; поняття сонця – у шумерському (як і в китайському) письмі зображувалося кругом з крапкою. Виникнення ідеограми з піктограми прослідковується на найдавніших та пізніх ідеограмах китайського письма.
Найбільш стійким та розповсюдженим до цього часу ідеографічним письмом є китайське, чому сприяла особлива історія Китаю і односкладний характер китайських слів. Китайське письмо виникло давно: уже в XV ст. до н.е. іньські племена мали розвинуту систему письма. Але державне закріплення та систематизація ієрогліфів виникли при об’єднанні Китаю у централізовану державу у часи циньської та особливо ханьської династій, коли Сюй Шень у І – ІІ ст. створив каталог китайських ієрогліфів – «Про елементи та складні знаки»; у цій роботі приведено 10,5 тис. ієрогліфів.
Китайське письмо складається із основних знаків (ієрогліфів) та додаткових смислових і фонетичних визначників (їх називають «ключами»). Складення ієрогліфів (основних елементів) відображає основний спосіб словотвору – складення коренів.
У повних словниках китайської мови нараховується більше 40 тисяч ієрогліфів, у сучасних текстах – від 2 до 5 тисяч. Вивчення китайської грамоти вимагає багато часу та зусиль. Тому в Китаї поряд з роботою по зменшенню кількості ієрогліфів та спрощенню їх написання проводиться робота по створенню алфавіту (на латинській основі), але переклад китайського ідеографічного письма на буквено-звукове зустрічає багато труднощів.
Ідеографічний принцип письма отримав широке застосування при записах рахунку та алгебраїчних понять, що й привело до створення цифр та наукової символіки (алгебраїчної, хімічної, логічної тощо). Слово цифра арабського походження: цим словом араби називали нуль (буквально: пусте місце).
Найдавніші цифри з’явилися у Вавілонії та Єгипті. При виникненні алфавітів цифри позначалися буквами; наприклад, буква альфа в давнину позначала цифру 1. Зараз найбільш розповсюдженими цифровими системами є арабська та римська. Арабські цифри виникли в Індії; у Європу вони були занесені арабами (звідси їх вторинна назва).
Фонографія. На відміну від піктографії та ідеографії, буква не має предметно-понятійного змісту. «Значення» букви є вказівкою на звук чи склад, який необхідно вимовити, щоб назвати слово чи його частину. Наприклад, російська буква чпозначає звук [ч’], а буква е (якщо вона знаходиться на початку наголошеного складу) позначає два звуки [йе]. Тип письма, який відображає вимову слів, називається фонографією. Є багато систем фонографії; її історія складна і тривала.