У даному прикладі спостерігаємо використання перекладачами синонімічної заміни та заміну членів речення. За правилами переклад мав бути наступним: …сказав, де саме його можна знайти. Обидва переклади є адекватними і точно передають зміст речення. Але тут варто зазначити, що завдяки прийомам, які використали перекладачі, їм вдалось уникнути надмірного ускладнення вислову підрядним реченням. Завдяки цьому у реченнях також збережено стилістичну єдність.
4. I did not quite know now how to set about my mission [74, c.47].
– Я розкурював сигарету, щоб виграти час і подолати розгубленість [35, c.57].
– Как приступить к возложенной на меня миссии? [37, c.40].
У даному прикладі знов спостерігаємо вплив контексту на переклад. Головному герою було доручено дізнатись, чому і з ким втік Стрікленд від дружини. Даний уривок розповідає читачеві про першу зустріч оповідача і Стрікленда у Парижі. Головний герой почуває себе досить незручно, бо навіть не знає, з чого розпочати розмову, а коли дізнається, що Стрікленд вже отримав від дружини гору листів, але жодного не прочитав, зовсім розгублюється. З використанням належних засобів переклад мав бути таким: Я, взагалі-то, не уявляв, з чого мені розпочати.
В українському перекладі на перший погляд інфінітивну конструкцію взагалі не відтворено. Але при детальному розгляді можна побачити, що О. Жомнір вдався до прийому цілісного переосмислення. З того, що герой не знає, з чого йому почати, він робить висновок, що він розгублений і намагається подолати цю перешкоду. Але не зважаючи на обґрунтованість такого висновку, на наш погляд, перекладач все ж дещо далеко відійшов від оригіналу і втратив вагому частину змісту.
Н. Ман обрала інший шлях і вдалась до синтаксичної заміни – розповідне речення вона замінила на питальне. Такий вибір також обумовлено контекстом. Питання присутнє в оригіналі – як розпочати? Зрозуміло, що, якщо герой не знає, як вчинити, то він ставить собі це питання, аби відшукати відповідь. Отже такий переклад є адекватним.
5. I did not know what to say [74, c.111].
– Тут уже я сторопів [35, c.114].
– Я не знал, что сказать [37, c.96].
Одразу слід зауважити, що аналогічне речення ми вже аналізували, але в іншому контексті. Зважаючи на це, треба відзначити, що переклад ми маємо інший, бо й ситуація інша.
Особливу цікавість становить український переклад, бо він виконаний з використанням лексико-семантичної трансформації – модуляції. У тексті автор описує ситуацію, коли Дірк Струве впав у відчай і розридався, а головний герой, ошелешений такою поведінкою, не знав, що казати, тобто він сторопів. У даному випадку, не зважаючи на формальну віддаленість перекладу від оригіналу, він чітко передає стан героя. Тому можна вважати такий переклад цілком адекватним.
6. Stroeve was trying to express a feeling which he had never known before, and he did not know how to put it into common terms [74, c.147].
– Він силкувався виразити ще не звідані почуття, не знав, як це передати простими словами, і став схожим на містика, що описує свої потойбічні марення [35, c.146].
– Он пытался выразить чувства, ранее ему незнакомые, не смог втиснуть их в будничные слова и уподобился мистику, который тщится описать несказанное [37, c.127].
У даному прикладі нас цікавить більш російський переклад. По-перше, слід зауважити, що було використано граматичну заміну – у перекладі бачимо доконаний вид дієслова-присудка, тоді як в оригіналі нема його відповідника – перфектної форми; по-друге, перекладач вдався до конкретизації: to put – втиснуть; і по-третє, що є найважливішим, було використано лексико-семантичну заміну – модуляцію для перекладу дієслівної частини конструкції: he did not know – не смог. Саме остання трансформація сприяла уникненню використання підрядного речення для перекладу даної інфінітивної конструкції. Такий переклад є адекватним, бо якщо припустити, що герой, не знав як висловитись, але згодом все ж зумів це зробити, то у подальшому тексі стає зрозумілим, що йому це так і не вдалось.
Щодо українського перекладу, то слід зазначити, що він є цілком адекватним і точно передає зміст і стиль англійського речення. Окрім того його було виконано за допомогою належних засобів – підрядним реченням з прислівниковим сполучником як.
Отже, можемо зробити висновок, що, окрім встановлених засобів перекладу, існує можливість використання й інших трансформацій для передачі досліджуваних конструкцій. Але водночас уникання цих засобів іноді призводить до часткової втрати або викривлення змісту. З іншого боку, іноді використання загальноприйнятих правил є недоречним і порушує стилістичну єдність тексту. Тож з цього можемо зробити висновок, що не абияку роль під час перекладу грає контекст і стилістичне забарвлення тексту, і вже від них залежить вибір засобів перекладу.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
У третьому розділі ми розглянули можливості функціонування інфінітивних конструкцій у стилі художньої літератури, стилістичні особливості англійських інфінітивних зворотів, проаналізували низку прикладів з роману В. С. Моема “The Moon and Sixpence” і їх переклади.
Аналізуючи художній текст, ми дійшли висновку, що при його перекладі можлива нескінченна кількість варіацій у порівнянні, наприклад, з перекладом наукових текстів, або текстів офіційно-ділового стилю, де існує більш чітка структура речень в обох мовах.
Проведений стилістичний аналіз мовного матеріалу дозволяє зробити наступний висновок : стилістичні можливості інфінітива з урахуванням усієї складності взаємин між його граматичною формою й функціональним проявом досить високі. Інфінітив має багатий арсенал лексичних і синтаксичних стилістичних засобів художньої зображальності. Функціонування інфінітива в художній літературі здобуває своє стилістичне значення, украй мінливе й різноманітне. Теоретичне осмислення образного вживання інфінітива як функціонально-стилістичного прийому організації мови привертає особливу увагу. Важливо відзначити, що стилістичне явище виникає в самому процесі реалізації інфінітива, в акті мови , а стилістичну функцію інфінітив здобуває в конкретній комбінації з іншими язиковими засобами в межах того або іншого функціонального прояву .
У роботі була наведена низка прикладів, що демонструють різні прийоми, до яких вдавався перекладач для того, щоб передати інфінітивні елементи. Серед них лексико-семантичний прийом модуляції, лексико-граматичні прийоми антонімічного перекладу та компресії і лексичні прийоми, наприклад, конкретизації та ін. Більшість з перекладів було зроблено з використанням необхідних засобів, що допомогли зробити переклад адекватним.
ВИСНОВКИ
1. Інфінітив — найбільш абстрагована форма дієслова, що в основному розряді дійсного стану тільки називає дію. Тому саме ця називна форма дієслова використається для введення дієслівної словникової статті.
Інфінітив, як і інші вербаліі, може реалізуватися у формах виду й стану.
2. Інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив. Об'єктний предикативний інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або особового займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом. Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або займенника в називному відмінку) у функції підмета з інфінітивом як другої частини складеного дієслівного присудка.
Самостійний інфінітивний зворот складається з іменника в загальному відмінку й інфінітива. Іменник у такому звороті позначає особу або предмет, що виконує або піддається дії, вираженій інфінітивом. Такий зворот стоїть наприкінці речення й відокремлюється комою. Перекладається реченням із сполучником причому, у якому дієслово виражає повинність.
Сполучникові інфінітивні звороти вводяться сполучниковими прислівниками (Conjunctive Adverbs) when, where, why, how, сполучниковими займенниками (Conjunctive Pronouns) who, what, which,та сполучниками (Conjunctions) whether, as if, in order, so as. У реченні ці звороти можуть виконувати функцію підмета, предиката, додатка або означення.
3. Аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваної конструкції.
4. Інфінітив та інфінітивні конструкції можуть бути передані інфінітивом, іменником, дієприкметниковим зворотом, безособовим та неозначено-особовим зворотом, підрядним реченням.
5. Інфінітив є багатофункціональним як в українській, так і в англійській мові. Але кількість форм інфінітиву і можливості їх використання в обох мовах відрізняються, що призводить до певних труднощів під час перекладу.
Немає прямих відповідників таким специфічним інфінітивним утворенням, як конструкції із вторинною предикацією, типу об’єктний відмінок з інфінітивом, називний відмінок з інфінітивом та ін. Зазвичай ці звороти перекладаються українською сурядним реченням, що вводиться з допомогою прийменників що, щоб, як, причому. Також вони можуть передаватися вставним реченням або простим залежно від конструкції та ситуації. Загалом використання існуючих норм перекладу інфінітивних конструкцій в значній мірі спрощує процес перекладу, але іноді їх використання не є доцільним, особливо, коли йдеться про художній текст.
6. Практичне дослідження дало змогу виявити, що окрім встановлених засобів перекладу, існує можливість використання й інших трансформацій для передачі досліджуваних конструкцій. Але водночас уникання цих засобів іноді призводить до часткової втрати або викривлення змісту. З іншого боку, іноді використання загальноприйнятих правил є недоречним і порушує стилістичну єдність тексту. На основі даного твердження можемо зробити висновок, що не абияку роль під час перекладу грає контекст і стилістичне забарвлення тексту, і вже від них залежить вибір засобів перекладу.