Значення числа в однинних іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глибина — глибини, висота — висоти, пісок — піски, масло — масла).
Від іменників слід відрізняти іменники, що вживаються лише у формі множини, але за своєю семантикою виражають значення множинності, а не одиничності: людці, батьки (батько й матір); рідні, безхребетні, молоді, наречені, близнята.
Іменники множинної форми, що означають конкретні предмети і семантично виражають однинність (порівняйте: двері — одні двері, ножиці — одні ножиці, шаровари — одна пара шароварів), можуть виражати граматичне значення множини синтаксично, сполучаючись із збірними числівниками (двоє дверей, п'ятеро ножиць, шестеро шароварів або: шість пар шароварів).
До іменників множинної форми наближаються за значенням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі, вина, біга.
До іменників множинної форми за своїм значенням наближаються деякі іменники в таких випадках:
а) якщо слова з речовинно-матеріальним значенням вживаються наозначення сортів (високоякісні сталі);
б) якщо одиничні іменники виконують певну експресивно-поетичну функцію: Лети ж, моя думо, моя люта муко, забери із собою всі лиха, всі зла (Шевч.);
в) якщо форми однини мають відтінок узагальнення: «Студент і наука», «Агроном і поле», «Через серце митця», «Читач пропонує» [27;C.42-43].
Граматичне значення числа в іменниках множинної форми знаходить своє вираження у відмінкових флексіях множини та через синтаксичний зв'язок іменника з числівником.
Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв'ю — цікаві інтерв'ю, таке па — такі па, нове кашне — нові кашне.
Категорія числа в іменнику на відміну від інших іменних частин мови і дієслів є синтаксично незалежною [25;C.211].
Засобом кореляції іменників за числами у плані вираження є здебільшого флексія: прапор — прапори, коліно — коліна, лабораторія — лабораторії. Допоміжними засобами є: а) наголос: поле — поля (називний множини) ї поля (родовий однини), сестра — сестри (називний множини), сестри (родовий однини); б) поява суфіксальної морфеми: небо — небеса, чудо — чудеса, теля — телята; в) зникнення суфіксальної морфеми: болгарин — болгари, вірменин — вірмени.
Форми однини і множини, як уже зазначалося, є корелятивними формами. Однак паралелізм цей не абсолютний, у деяких випадках він порушується. Спостерігаються такі розбіжності між формами однини і множини:
1.У формах множини стирається родові відмінності, іменники різних родів набувають однакових флексій: кінь — коні (чоловічий рід), пісня — пісні (жіночий), плече— плечі (середній), а форма давального, орудного і місцевого відмінків загалом уніфіковані: книгам, пісням, заводам, телятам; книгами, піснями, заводами, телятами; на книгах, у піснях, по заводах, при телятах.
2. У формах множини деякі іменники мають відмінні від інших слів закінчення, особливо у родовому та орудному відмінках: кінь — коней (іменники чоловічого роду II відміни у родовому множини мають закінчення -ів: заводів, слухачів), поле — піль (поряд з полів), око — очей, плече — плечей (у двох останніх словах закінчення -ей являє Собою залишок колишньої форми двоїни), в орудному — очима, плечима, ушима (також залишок колишньої двоїни).
3. У назвах домашніх тварин однина має окремі назви для самця і самки, а множина — спільну назву для обох статей: жеребець — кобила — коні, півень — курка — кури, гусак — гуска — гуси.
Множинні іменники в українській мові давні; у процесі розвитку вони міняють свою семантичну структуру, граматичні співвідношення із формами в однині. Спостереження за зміною, частковою чи повною, лексичного значення таких іменників можна провести, порівнюючи подачу цих іменників у “Словарі української мови”Б. Грінченка та у “Словнику української мови”.
Для порівняльного аналізу взято саме ці лексикографічні праці тому, що по-перше, “Словник української мови” – це найбільший український словник тлумачного типу, отже, в ньому, відповідно, зафіксовано найбільше аналізованих іменників. А словник за редакцією Б. Грінченка – це „перший ґрунтовний словник української мови” [Тараненко 1990: 5], і за своїм жанром перекладний з елементами тлумачного. По-друге, джерельна база словників переплітається, тому обидві лексикографічні праці описують в основному, спільну лексику, це дає змогу простежити за змінами іменників pluralia tantum у часі.
Аналіз множинних іменників у “Словарі української мови” Б. Грінченка (далі “Словар”) та у Словнику української мови (далі СУМ) виявляє низку змін їх семантичної структури.
У двох лексикографічних працях, звичайно, є такі іменники pluralia tantum, що мають ідентичну семантику. Наприклад, іменник оглядини – “1. Огляд, оглядування;” “2. Огляд житла і господарства після сватання, який закінчується гостиною” [Словар 1909 І: 36] і “1. Обряд знайомства батьків із майном нареченої. 2. Те, що огляд.” [СУМ 1980 V: 616].
Ідентичну структуру в двох словниках мають ще іменники вінкоплетини, відвідини, висівки, родини, сіни, теревені тощо.
З-поміж аналізованих іменників спостерігаємо такі, які “Словар” подає із позначкою „частіше у множині ” як одне із значень до реєстрового слова, ужитого в однині, а Словник української мови подає їх уже як власне множинні (ті, що не співвідносні взагалі із формами в однині) в окремій словниковій статті. Наприклад, лапки: лапка – „8. перев. у множині, розділовий знак” [Словар 1909 II: 244] і лапки – „розділовий знак” [СУМ 1980 IV: 448].
“Словар” подає аналізований іменник як одиничний, а СУМ – як множинний. Отже, форма іменника лапки виокремилася у самостійне слово. У сучасній українській мові є два слова: багатозначне – лапка – „1. зменшено-пестливе до лапа. 2. звичайно мн. шкурки, хутро з лап тварини” [СУМ 1980 IV: 448] і однозначний вищеподаний множинний іменник лапки.
Аналогічно подано у словниках іменник півники: півник – „3. перев. у множині. Півники – рослина” [Словар 1909 III: 157] і півники – „рослина” [СУМ 1980 VI: 383].
У сучасній українській мові іменник “півник” на позначення рослини має множинну початкову форму через низьку частоту вживання форми в однині.
Порівняємо також іменник гаразди: гаразд – „2. перев. у множині. Гаразди – достатки” [Словар 1909 І: 272] і гаразди – “діал. достатки” [СУМ 1980 ІІ: 29].
Словник Б.Грінченка усі значення подає в одній словниковій статті, а СУМ окремо подає форму в однині і окремо множинну форму; у сучасній мові відбулось семантичне розщеплення однини і множини, і як наслідок – поява нового слова із множинною формою гаразди.
Аналогічні зміни відбулися з іменником зубці: зубець – „3. перев. у множині. Зубці – страва з очищених зерен ячменю” [Словар 1909 ІІ: 187] і зубці - „Страва з очищених зерен ячменю, зварених або підсмажених” [СУМ 1980 ІIІ: 128]. Таке ж явище “семантичного розщеплення однини і множини” відбулося з іменником злидні: злидень – “4. перев. у множині. Бідність, злощастя” [Словар 1909 IІ: 188] і злидні – “матеріальні нестатки, бідність”[ СУМ 1980 ІIІ: 591-592].
Тут також спостерігаємо процес утворення власне множинного іменника злидні, до речі, відповідної форми в однині СУМ взагалі не фіксує.
Розглянуті слова засвідчують факт утворення власне множинних іменників, тобто таких, які втратили граматичну і семантичну співвідносність із формами в однині (перестають бути одним із значень одиничного іменника, який частіше вживається в множині) і набувають статусу нового слова. Правда, поряд із множинними іменниками СУМ подає й одиничні, з яких „відщепився” множинний і функціонує самостійно, бо не співвідноситься семантично із формою в однині. Наприклад: є слова лапка і лапки, півник і півники, злидень і злидні, зубець і зубці, гаразд і гаразди. Про такі слова І. Г. Матвіяс пише: „У мові є іменники, в яких форми однини і множини з відмінним лексичним змістом не пов‘язуються взагалі” [Матвіяс 1974: 78]
Схематично подачу проаналізованих іменників у двох словниках можна узагальнено подати так:
| Словар | СУМ |
| Реєстрове слово – одиничний іменник, одна семема з приміткою “частіше у множині.” | Реєстрове слово – множинний іменник із значенням колишнього одиничного іменника, який або взагалі занепав, або втратив форму однини через низьку її частотність. |
Простежується різниця в подачі лексичних значень множинних іменників в обох лексикографічних працях. Порівняємо моносемічні іменники pluralia tantum. Наприклад, нарти: нарти – „кістяні ковзани із ребер тварин” [Словар 1909 IІ: 517] і нарти – „вузькі довгі сани, якими користуються для їзди на оленях та собаках” [СУМ 1980 V: 178].
Звичайно, іменники нарти споріднені, бо обидва предмети є засобами пересування по снігу чи по льоду, проте сани і ковзани – різні предмети, тому можна говорити у даному випадку про омонімію в діахронії, тобто словом “нарти” названо два предмети, а час функціювання їх у мові різний.
Серед аналізованих однозначних іменників є такі, які частково відрізняються за значенням.
Наприклад, перелоги– “корчі у тварин” [Словар 1909 IІІ: 125] і перелоги – “розм. корчі, судороги” [СУМ 1980 VІ: 218]. Різниця у значенні ілюструє тяжіння до появи семи “узагальнення” у лексичному значенні слова перелоги.