Група мови Індів (індоарійська), це гілка індо-європейської груп мов, мова Центральної Азії, де знаходиться Індія. Більшість індійських мов на півночі, належать до цієї групи. Дравідійська мова, з іншої сторони, (наприклад, Таміль, Телугу, Малаялам) це рідні мови для Південної Індії (хоча вони знаходяться під впливом Санскриту та Хінді).
Хінді прямо походить з Санскриту. Більш ніж 180 мільйонів людей в Індії вважають Хінді своєю рідною мовою. Вона належить до індо-арійської групи мов: Хінді – згідно статті 343 Конституції, державна мова країни [35].
Місцева мова має свої власні географічні кордони, які визначені державою [63;26]. На додачу до призначення Хінді як державної мови та 14 інших як народних мов, кожен регіон може вибрати свою власну місцеву мову для використання її в місцевому самоврядуванні та освіті серед мов, якими розмовляють на цій території. Конституція Індії гарантує право для всіх жителів розмовляти їхньою власною мовою [15;304].
В Індії проживає більше ніж 900 мільйонів людей та є більше 1000 мов. Ця територія є найбільш різноманітна у мовному та культурному плані у світі. Хоча це не є сюрпризом, що виникає багато проблем під час класифікації та визначенні мов в Індії. Причина полягає в тому, що мови адаптуються між собою і ось чому, важко розрізнити мови або сказати, яка з них є діалектом тої чи іншої мови [25; 22].
В Індії, після проголошення незалежності у 1947 році залишалась колоніальна мова, це була англійська, як мова правління. Вважалося, що кінець британської влади в Індії буде означати повільне, але впевнене занепад англійської мови у Південній Азії. Але цього не трапилось. Проникнення англійської мови у ці суспільства більше, ніж було коли-небудь [43; 542].
Бажанням націоналістів було, щоб англійська мова вийшла з ужитку. Ціллю націоналістів було встановлення видозміненої індійської мови як офіційної мови країни. Хінді здавалося найкраще підходила для цього, оскільки вона мала найбільше носіїв, ніж будь-який інший індійський діалект, і вона вже широко використовувалася в міжетнічному спілкування [25; 24].
На додаток до всього, вважалося, що лінгвістична одиниця була основою політичних та національних одиниць. Таким чином, мова Хінді була затверджена конституцією, як мова для спілкування між та з різними державами. Влада дала 15 років для переходу усіх державних інститутів на мову Хідні з англійської. План полягав у тому, що зростатиме популярність мови Хінді; і вона буде виражати всі сфери культури в Індії. [63;56].
Але було декілька проблем у виборі мови Хінді, інколи протести були навіть жорстокими (наприклад, безчинства у Таміль Наду в травні 1963 – протест проти затвердження мови Хінді). Правління хотіло зробити таку політику, яка б допомогла зберегти статус-кво. По-перше, мова Хінді не повинна була бути впроваджена по всій країні (наприклад, у Таміль Наду, на півдні, лише 0, 0002 % людей проголосили згоду щодо впровадження Хінді або Урду, хоча у Південних Штатах ця цифра піднялася до 96, 7 % ). По-друге, вважалося, що носії інших мов будуть ображені таким вибором; інші індійські мови (діалекти), наприклад, Таміль або Бенгалі мали такі самі права бути державними, як і Хінді. Решта людей відчували, що вони будуть політично, соціально та професійно незахищені, якщо Хінді стане державною мовою. По-третє, вважалося, що потрібно розширити словниковий запас Хінді перед тим, як почати її використання, як державної мови. Не зважаючи на ці проблеми, Хінді була затверджена в конституції державною мовою і повинна була замінити англійську мову протягом 15 років. Але відповідно до безперервних протестів на півдні, ця заміна була політично неможливо. У 1967 році був виданий закон, який дозволяв вживання Хінді та англійської мови для державних цілей – така ситуація залишається і сьогодні [25; 24]. Англійська мова сьогодні є державною у 4-х регіонах Індії (Маніпур, Меджалайя, Негеленд, Тріпура) та у 8-ми прилеглих територій.
У 1971 році було встановлено, що рейтинг білінгвалізму в Індії досягав 13 %. 99 % людей, які розмовляють англійською мовою, це люди, для яких вона є другою мовою, якщо говорити про інші мови, то немає тих, які були б нерідними (хоча залишається велика кількість мовців, які розмовляють рідною мовою) [50;70].
Спольський описує ситуацію з індійським субконтинентом як одну серед багатьох проблем, які зосереджені на політичній одиниці, що включає в себе велику кількість мов. Далі він наголошує, що не дивно, що Індія має певні проблеми у становленні мовної політики: конституція, наприклад, забороняє використовувати одну державну мову [63; 42-43].
Д. П. Патаняк описує індійський, соціальний мультилінгвалізм, як безконфліктний тип, у якому різні мови виконують різні функції. Він описує рідну мову, як вираз точної ідентичності та групи солідарності. Люд ідентифікуються з певними лінгвістичними, етнічними, релігійними, або культурними типами через одну мову. «Рідна мова прищеплює культуру дитині», - продовжує Патаняк. На його думку, мультилінгвалізм може бути успішним за умови, якщо є повага до різноманіття, «повага до різних», у суспільстві [53].
Спольський зауважує, що хоча в Індіє і є багато мов, більшість людей не знать жодної індійської мови, окрім своєї. Англійською мовою найбільше користуються як другою мовою, яка іде після Хінді. Англійська мова більше корисна як мовний зразок, оскільки Хінді не може бути таким прикладом [63; 42].
Позиція Хінді, як державної мови країни, стала проблематичною на Півдні Індії: якщо вона домінує на Півночі, то на Півдні лише невелика група людей розмовляє нею. Найжорстокіша опозиція до Хінді як державної мови і велика підтримка англійської мови має місце на Півдні.
Не мусить бути ніякого страху у тому, що індійські мови можуть зникнути, оскільки англійська мова стає все більш і більш популярною в Індії. Хтось повинен потурбуватися про це. Марк Тулі наголошує [65; 160], що хтось повинен глибше вивчати культуру країни через її мову (або через одну із її мов). Він цитує Роберта Філіпсона та Това Скатнабі-Кангаса, які зауважують: «Послідовність мовної політики в тому, що багатьох представників молодого покоління в Індії позбавляють фамільярності з її культурним спадком і можливо, що освіта буде неспроможною знайти вирішення цих проблем у майбутньому».
Сьогодні все-таки щось робиться для того, щоб підтримувати життя рідним мовам. Комп’ютерна графіка з’являється англійською мовою та торгові центри навчають своїх представників індійської мови. Компанія «Моторола» випустила інструкцію до пейджерів трьома індійськими мовами (це був той перший раз, коли пейджер показував повідомлення, написані індійською мовою). Це означає, що люди, які добре не знають англійської мови, можуть писати та отримувати повідомлення рідною мовою.
Полеміка між Хінді, Урду та Індустанами, зробила ще гіршою ситуацію з Хінді. Підтримка Хіндустанців закінчилась незалежністю; ентузіазм прихильників Хінді також не зменшувався. Як наслідок, англійська мова продовжувала бути мовою влади та еліти.
Британцям надали багато політичних можливостей та прав, і від них вимагали, щоб вони діяли відповідно до свого статусу. Мова стала знаком влади білих людей. Качру цитує І. М. Форстера: «Індія любить богів, а англійці люблять поводитись, як боги». Англійська мова була частиною влади та статусу, котрих індійський народ не приймав. Англійська мова використовувалася в Індії та інших колоніях як засіб влади над групою людей, які відносили себе до культурних та інших сфер політичної еліти. Природно, що значення європейської культури вважалося більшим, ніж місцевої, яку часто вважали варварською. Англійська мова вважалася «дорогою до світла», знаряддям «цивілізації». Європейці вважали, що вони можуть принести звільнення душам. Вони вважали це своїм обов’язком. Вони щиро вірили, що внесуть покращення у життя людей в колоніях, і що їхня мова підніметься до божественної.
Англійці залучали перекладачів для розуміння технологічного та наукового розвитку в країні. Місцеві інтелігенти пишалися досконалістю Заходу. Європейська література була доступною у колоніях. Макалей показав свою байдужість до місцевих діалектів в Індії [40; 7]: «Я ніколи не знаходив серед них (орієнталістів тих, хто б заперечив, що одна поличка хорошої європейської бібліотеки була краща за цілу рідну літературу Індії та Арабії».
В Індії англійська мова поступово вимагала соціальних та адміністративних домінантних ролей: сила та престиж мови визначався сферою використання мови. Система державної преси і важливі професії використовували англійську мову [там само, 7]. За словами Качру, хороший робітник Індії ставав символом модернізації та спрямованості політики на Захід. Раджа Рамохан Рой схилявся до думки, що європейські освітяни повинні навчати індійський народ. Англійська мова повинна бути в ужитку індійців також [там само, 7].
До 1920 року англійська мова стала мовою політики, міжнародної адміністрації, права, мовою, яка об’єднує людей з ліберальними поглядами. Навіть після того, коли закінчився колоніальний період, англійська мова залишається домінуючою.
Англійська мова була, очевидно, використана проти англійців, проти їхніх намірів та завдань, оскільки вона стала мовою відродження націоналізму та політичного пробудження: іноземна мова сприймалась іронічно та посередньо. Мохандас К. Ґанджі (1869-1948), наприклад, боровся, щоб створити консенсус для сприйняття різних варіантів державної мови, який виражав його ставлення до англійської мови.
В значенні кількості носіїв англійської мови, Індія посідає третє місце у світі після США, Великобританії. Приблизно 4 % населення Індії розмовляють англійською; хоча кількість здається малою, але це досить велика група порівняно із населенням країни – приблизно 35 мільйонів людей (на 1994 рік) (Кристал, 1995:101). Хоча кількість носіїв англійської мови в Індії обмежена (в порівнянні з населенням Індії), ця маленька частина населення контролює сфери, які мають професійний престиж [там само, 8].