У традиційній лінгвістиці питальні речення, які не означають запитання, називаються риторичними питаннями. Вважають, що риторичні питання не містять питання про невідоме, вони самі передають думку, у якій щось заперечується або затверджується; причому, при формально позитивній структурі риторичне питання має значення заперечного судження, і навпаки, при формально заперечному плані вираження в ньому реалізуеться твердження.
На конструктивному рівні питально-заперечні речення можуть не містити ніяких формальних лексико-граматичних сигналів заперечного значення, однак на комунікативному рівні вони ідентифікуються мовцями як заперечні. Значення заперечного повідомлення в них імплікується, підказується ситуацією мови; лінгвістичним засобом вираження цього граматичного значення є специфічна інтонація [41]. Наприклад:
- As sound as I can make them. He went quickly on. I'd rather hoped humbly in the footsteps of... but he saw too late he was heading for another mistake.
- Of whom, dear boy?
- Braque?
- It was a mistake. David held his breath [75, c.24].
- Работаю в меру своих способностей. — И поспешно добавил: — Я скорее надеялся бы идти по стопам… — Но тут же понял, опять с опозданием, что делает вторую ошибку.
- По чьим стопам, мой друг?
- Брака?
- Это была уже явная ошибка. У Дэвида перехватило дух [23, с.46].
Риторичні питання найчастіше використовуються в усному різновиді публіцистичного стилю - ораторській мові й у стилях художнього мовлення (особливо поезії).
Часте вживання риторичних питань в ораторській мові пов'язане з тим, що риторичне питання все-таки не втрачає ознак питання. Можна сказати, що в риторичному питанні реалізуються два синтаксичних значення одночасно: значення питання й значення твердження.
Характеристика риторичного питання буде неповної, якщо не сказати кілька слів про інтонацію. Інтонація залежить від змісту висловлювання. Однак інтонація питання безпосередньо залежить від форми речення. Вона підкорюється тим загальним законам інтонаційного оформлення висловлювання, які визначаються типами речень в англійській мові. Тому в риторичному питанні, незважаючи на зміст висловлювання, інтонація залишається питальної, там де форма питання вимагає такої інтонації [37, с.7].
Емфаза – це виокремлення якогось елементу висловлювання. Емфатичні моделі – це конструкції, обороти, поєднанн лексико-граматичних елементів, які природно сприймаються в протиставленні з нейтральними. Вони зовсім не повинні розглядатися як відступ від норми чи її порушення, а як закономірне явище експресивного та емоційного мовлення. Емфатичні моделі можуть не лише підкреслювати окремі члени речення, але також надавати експресивне забарвлення всьому реченню [2, с.396].
Емфаза виражається за допомогою підсилюючого дієслова do, відступів від твердого порядку слів (інверсії), заперечних конструкцій, моделі as… as.
Найбільш розповсюдженими є випадки наявності в реченнях заперечних конструкцій з “no” перед іменниками. В такому випадку дієслово-присудок виступає в стверджувальній формі. “No” утворилося в результаті злиття заперечення з неозначеним артиклем a, an чи неозначеним займенником any. Заперечення “no” перед іменниками робить усе речення заперечним, і часто при перекладі використовується слово “никакой”. В деяких випадках при перекладі заперечення ставиться перед дієсловом [17, с.49].
Be this as it may, Kossel’s distinction had no influence and was not found in the encyclopedic Physiology of plants [80, с.271]. – Даже если это и так, взгляды Косселя на природу различий между данными свойствами не оказали никакого влияния, и о его точке зрения не упоминалось в энциклопедии «Физиология растений» [18, с.56].
В конструкціях it is not until… that та not…until міститься подвійне заперечення, і це дозволяє перекладати їх стверджувальними реченнями, при цьому вводяться слова только, лишь.
It was not until recently that his book was published [75, c.45]. - Только недавно его книга была опубликована [23, c.68].
Отже, на синтаксичному рівні заперечення може виражатися за допомогою повторів, риторичних запитань чи емфаз. Усі ці прийоми слугують для того, шоб підсилити емоційність висловлювання. В таких випадках інтонація має важливе значення.
1.4.4 Засоби вираження заперечень на стилістичному рівні та їх переклад російською мовою
Англійська та російська мови належать до різних типів за змістом вираження заперечення: у мовах із множинним запереченням, до яких належить російська мова, при наявності в реченні заперечного займенника, прислівника або союзу відбувається заперечне узгодження (цих частин, що мають заперечний зміст частин мови з присудком) - тобто допустиме або навіть необхідне "надлишкове" заперечення перед присудком ("ніхто його бачив"). Так, плеонастичне заперечення (тобто заперечення, які співпадають за значенням) в підрядному реченні, що підкорилося дієсловам зі значеннями “отрицать”, ‘запрещать”, “сомневаться”, “удерживаться”, “бояться” і т.п., є проявом такого заперечного узгодження. Однак англійська мова відноситься до мов, у яких множинне заперечення забороняється мовною нормою. Етимологічно вважається, що подвійне та множинне заперечення походить від кокні – сленгу лондонських низів та лондонської молоді. Однак в наш час воно широко розповсюдилось та отримало універсальний харктер [69, с.67].
Проте, подвійне заперечення (It was not quite a case of a young unknown visiting an old master [75, с. 87]. – Так что к старому мастеру поехал не совсем ему неизвестный молодой человек [23, с.102].) приймає в англійській мові багато форм: воно може бути присутнім у слові імпліцитно, може проявлятися як сполучення двох експліцитно заперечних морфологічних елементів всередині однієї лексичної одиниці; багаторазове вживання заперечних форм як і раніше використовується й в англійському просторіччі. Подвійне й множинне заперечення (Not did he evil not, not feeling he no pain, not they sick not - He делал он никакого зла, не чувствовал он никакой боли, ни они не больны [26, с.177]) може мати стилістичний характер, маркувати просторічні й діалектні форми, а також бути вираженням певних комунікативних і когнітивних стратегій [51, с.274].
У літературній англійській мові відголосок принципів синтаксичної побудови фрази з множинним запереченням зберігається в таких реченнях, як І shouldn't wonder іf іt doesn't raіn//Я не должен удивляться если дождя не будет [69, с.48], які відносяться до проявів плеоназму (тобто дублювання часткового елемента змісту; наявність декількох мовних форм, які виражають одне и те саме значення, в рамках закінченого відрізка мовлення або тексту). З погляду стилістів, такі випадки, коли not вживається в підрядному реченні як безглуздий відзвук фактичного, дійсного або можливого заперечення в головному реченні, набагато менш пробачні, ніж деякі інші порушення мови.
Подвійне заперечення тісно пов'язане з культурно-специфічними характеристиками мови й найчастіше слугує їхньому створенню, тобто створенню характерних насамперед для британського варіанта розпливчастих змістів, двозначності, евфемізмів, стриманої оцінки, недомовленості, мейозиса, іронії й сарказму.
Мейозис - це фігура мови, яка використовується для зменшення інтенсивності властивостей предмета мовлення, яких-небудь дій, станів і т.п. [29, с.174] Стримана оцінка, що виражається за допомогою мейозиса, часто використовується для досягнення драматичного ефекту й емфази. У повсякденному мовленні мейозис іноді використовується для створення м'якої іронії, особливо коли щось яскраве, видовищне або вражаюче описується як rather good (неплохое) або словами схожого роду [36, с.65].
Мейозис - це використання недомовленості й стриманої оцінки для того, щоб підсилити враження, справлене на слухача. Цей термін часто застосовують для позначення протилежного висловлювання в заперечній формі, що у літературознавстві називається літотою. Однак насправді в британському варіанті англійської мови прийом мейозиса приймає багато різних інших форм, які можна протиставити гіперболі. Улюбленою формою мейозиса є літота, у якій твердження робиться побічно, через заперечення своєї протилежності:
Іt was no mean feat – Это было отнюдь не посредственное достижение [83, с.128].
Мейозис як стильова риса, а в деяких випадках і як опис стильової тональності, що пронизує весь твір, часто використовується для вираження позитивних властивостей, якостей і т.п. за допомогою констатації негативного. Така мовна манера може приймати різні форми:
І would not be truthful іf І denіed... – Я погрешил бы против правды, если бы стал отрицать...
Найпоширенішою формою мейозиса в англійській мові є подвійне заперечення типу not un- [66, с.26]: іt іs not unreasonable to ask... (не будет необоснованным задать вопрос...).
Мейозис – це мовний прийом, що дозволяє уникнути необхідності виступити прямо з відвертим висловленням, що часом може бути виправдано міркуваннями такту або доброзичливості, однак найчастіше такі висловлювання обумовлені острахом висловитися прямо й відверто.
В англійській мові є структури з подвійним запереченням, що не мають аналогів у російській мові й тому представляють труднощі для російськомовних учнів, напр. "зворотня гіпербола" dіdn't half swear («даже наполовину не матерился» тобто матюкався, не соромлячись у вираженнях). Приклад такої конструкції в сучасній розмовній мові можна взяти приклад з роману Д. Лоджа "How Far Can You Go?" Між двома героями твору відбувається діалог, що містить наступні репліки:
- Jolly good, saіd Edward. And dіd you remember to take the specіmen?
- "Yes," saіd Mіchael. Dіdn't half make me unpopular on the traіn, too [80, c.134].