Ефект посилення в останньому прикладі досягається за рахунок повторів кількох порівняльних зворотів.
В зображенні злиденного життя Бікета та Вікторін найчастіше вживаються прикметники на позначення понять «товстий – худий», і це зрозуміло, адже вони весь час голодують і мріють про нормальне харчування: Bicket, stilltroubledthatshehadnotsharedthatlunch, pattedhertenderly, andsaidhewouldsoonhaveherasfatasbutter—hedidnotexplainhow[3, c.155].
Фразеологічні одиниці порівняння у Голсуорсі тісно корелюють із розгорнутим художнім порівнянням, численні приклади якого ми теж знаходимо в цьому творі. Часом компаративні фразеологізми розгортаються, утворюючи вже якісно нові одиниці – індивідуально-авторські порівняння. Так, усталене порівняння likeashadow є загальновідомим фразеологізмом, але розгортаючись у зворотlikeashadowacrossadarkbluescreen воно породжує вже нові асоціації з кінематографом і стає індивідуально-авторським порівняльним зворотом. Порівняйте опис грози, яку Майкл Монт спостерігає з вікна свого будинку, відчужено та холодно, ніби фрагменти кіноплівки, адже на той час його значно більше хвилюють його власні проблеми з дружиною:
A shattering peal of thunder blundered overhead; and down came the rain, slashing and sluicing. He saw a man running, black, like a shadow across a dark blue screen; saw him by the light of another flash, suddenly made lurid and full of small meaning, with face of cheerful anxiety, as if he were saying: “Hang it, I’m getting wet!” Another frantic crash! [3, c.237].
Наступний фразеологізм у його звичайній, нерозповсюдженій формі він вживає в цьому ж розділі, заспокоюючи дружину, яку розбудила і злякала гроза:
“Ducky, you’ll have twilight sleep and know nothing about it; and be as right as rain in no time.” [3, c.238].
Треба відзначити, що фразеологічні одиниці порівняння в романі Джона Голсуорсі «Біла мавпа» відрізняються багатоманітністю як з точки зору структури та семантики, так і з точки зору стилю та текстоутворюючих функцій.
Перейдемо до аналізу творів іншого відомого реаліста-прозаїка, американського письменника Джека Лондона (1876-1916), справжнє ім’я якого - Джон Гріффітс Лондон. Класик світової літератури ХХ століття виріс в бідності і дуже рано розпочав самостійне життя. Серйозно займатися літературною творчістю почав у 23 роки, перепробував до цього часу десяток професій: мандрував, був студентом, матросом, журналістом, входив до соціалістичної партії, приймав участь у марші безробітних, шукав золото на Клондайку в часи «Золотої лихоманки». В його коротке 40-літнє життя вмістилися роки серйозного заняття сільським господарством на ранчо в Каліфорнії, робота кореспондентом під час російсько-японської війни, сан-франциського землетрусу 1906 року і мексиканської революції. Ще Джек Лондон читав лекції в Гарвардському и Йельському університетах, був активістом соцпартії, доки не розчарувався в її ідеалах. За неповних 20 років літературної діяльності Джек Лондон встиг створити понад 200 розповідей, 20 романів и 3 п’єси.
Тематика його творів не менш різнопланова, аніж його життя. Найбільш відомий цикл його творів, умовно названий «Північна Одисея», куди входять повісті «Поклик предків» (1903) та «Біле ікло» (1906), розповіді «Закон життя» (1901), «Любов до життя» (1905), «Вогнище» (1908) та багато інших. Роман «Морський вовк» (1904) заснований на морському досвіді Джека Лондона; роман «Залізна п’ята» (1908) – на його соціалістичних уявленнях про апокаліптичну війну капіталізму і пролетаріату; «Мартин Іден» - роман-виховання , в якому простежуються автобіографічні мотиви. Стиль прози Лондона, ясний і в той же час образний, мав істотний вплив на багатьох письменників ХХ століття.
Обрана для нашого аналізу повість «Поклик предків» - один з найвідоміших творів славетного американського письменника. Це розповідь про пригоди собаки на ймення Бек, якого вкрали з дому. Його увезли на північ і продали золотошукачам. Пристосувавшись до нових умов життя, повного небезпек, Бек стає справжнім диким звіром, сильним, витривалим, безстрашним. Одного разу вночі він почув виття вовків, яки кличуть його до себе в зграю, і приєднався до них.
«Біле Ікло» (1906) – це остання лондонівська сторінка про Північ. За кожним епізодом цієї повісті стоїть ідея автора, що життя – це невпинне прагнення до насичення, це арена, де зіштовхуються ті, хто, прагнучи до насичення, переслідує одне одного, полює та пожирає одне одного. “Lifelivedonlife. Thereweretheeatersandtheeaten. Thelawwas: EATORBEEATEN” [5, 157]. Життя здається письменникові ареною, де ллється кров, де панує жорстокість, сліпа випадковість та хаос без початку та кінця. «Біле Ікло» не приймає закон «палиці та ікла», якому підкоряються приручені собаки, адже він занадто гордий для цього. Серце Білого Ікла переповнено любов’ю до людей, але закон його життя – це голос природи, голос інстинкту.
Народжений у вільному лісі, Біле Ікло, пройшовши крізь багато страждань, знаходить своє справжнє призначення в служінні вищій істоті – людині. А собака Бек, навпаки, підкоряючись поклику вовків, дичавіє, уходить у вовчу зграю і стає її ватажком (після публікації саме цієї повісті Джек Лондон прокидається знаменитим – перший її тираж розійшовся за два дні).
Отже, в цих двох повістях ми бачимо дві протилежні лінії поведінки тварин – здичавіння або соціалізацію.
Досліджуючи фразеологічні одиниці порівняння в повістях Джека Лондона, ми звернули увагу на те, що більшість з них належить до розмовного чи навіть просторічного шару лексики, невелика частина – до стилістично нейтральних, і лише одна – до книжного стилю. Можливо, це зумовлено специфікою оповіді, що зображує сувору, часто жорстоку дійсність Півночі, де немає місця зайвим словам, а тим більше ліричним, цвітастим порівнянням, характерним більше для романтичної або декадентської прози:
Men felt these muscles and proclaimed them hard as iron, and the odds went down to two to one[5, c.79].
‘You're right, Bill,' he concluded. 'Fatty's gone.'
'An' he went like greased lightnin' once he got started. Couldn't've seen 'm for smoke[5, c.105].
'They ate 'm hide an' all,' Bill announced. 'The stick's as clean as a whistle [5, c.110]. I'll bushwhack her as sure as my name is Bill.'[5, c.113].
assureasmynameisBill (orBob, etc.) – усталений компаративний вираз, що позначає «напевно, обов’язково, без усякого сумніву» та є синонімічним таким фразеологічним одиницям порівняння, як assureasagun, assureasdeath, assureasfate, assureaseggsiseggs, які, маючи різні конотації та сфери вживання, також вживаються на позначення певності будь-якої події. Розглянемо інше стійке порівняння-американізм, синонімічне британським asoldas(the) hills, asoldastheworld (itself). Воно входить до складу першої фрази сьомого розділу. Цікаво зазначити, що дуже часто, за нашими спостереженнями, фраза, в складі якої знаходиться компаративний фразеологізм, розпочинає або завершує художній текст. Це пов’язано, на нашу думку, з особливою важливістю першої або заключної фрази для будь-якого художнього або публіцистичного тексту для підкреслення його важливих ідей, з особливою інтенцією автора.
When Buck earned sixteen hundred dollars in five minutes for John Thornton, he made it possible for his master to pay off certain debts and to journey with his partners into the East after a fabled lost mine, the history of which was as old as the history of the country[5, c.81].
Останнє порівняння звучить досить комічно для європейців, для яких історія США є відносно невеликою.Гіперболізовано звучить і інше фразеологічне порівняння, яке ми зустрічаємо в кінці останнього розділу повісті «WhiteFang»: And outside he went, like a king, with all Sierra Vista about him and tending on him[5, c.277].
Досить часто в центрі порівняння стоїть образ сили, або слабкості, - які є особливо важливими в жорстоких умовах Півночі, де панує закон – або ти вбиваєш і залишаєшся жити, або тебе вбивають і з’їдають:
'They're weak as water, if you want to know,' came the reply from one of the men. '[5, c.59].His development (or retrogression) was rapid. His muscles became hard as iron, and he grew callous to all ordinary pain [5, c.35].
He was a monstrous tyrant. His mastery was rigid as steel. He oppressed the weak with a vengeance [5, c.66].
Як ми бачимо на прикладах, наведених вище, опозиція центральних концептів повістей Джека Лондона «сила-слабкість» представлена в тому числі за допомогою фразеологічних одиниць порівняння.
Узагальнимо отримані результати в таблицях. В першій таблиці ми можемо бачити, як впливає жанрова специфіка художнього твору на семантику вживаної фразеологічної одиниці порівняння. В зв’язку з великим семантичним різноманіттям компаративних фразеологізмів та звідси неможливістю їхнього повного висвітлення в таблиці, ми обрали найпоширеніші типи, а саме – ті, що мають в своєму складі зоонім (назву тварини), фітонім (назву рослини), антропонім (власне ім’я людини). Усі інші категорії – топоніми, а також ті, що мають в ролі компаратора предмети культури та побуту, метали, явища природи тощо, ми віднесли до категорії «Інші».
Табл.1 Вплив жанрової специфіки художнього твору на семантику фразеологічної одиниці порівняння
| РЕАЛІСТИЧНА ПРОЗА | КАЗКОВО-ФАНТАСТИЧНА ПРОЗА | |||||||
| ТипКФО* | Austen, J. Pride and Prejudice | Galsworthy, J. A Modern Comedy. Book I The White Monkey | London, J. The Call of the Wild. | London, J. White Fang | Wilde, O. The Picture of Dorian Gray | Wilde, O. Fairy Tales | Kipling, R. Just So Stories | Carroll, L. Alice’s Adventures in Wonderland |
| Зоонім | 0 | 29 | 5 | 10 | 1 | 19 | 2 | 4 |
| Фітонім | 0 | 1 | 0 | 0 | 1 | 40 | 1 | 1 |
| Антро-понім | 0 | 2 | 0 | 2 | 1 | 11 | 0 | 1 |
| Інші | 9 | 16 | 5 | 6 | 6 | 50 | 4 | 13 |
*КФО – компаративні фразеологічні одиниці, або фразеологічні одиниці порівняння