КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ, ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І УПРАВЛІННЯ
Гуманітарний факультет
Кафедра теорії та практики перекладу
ДИПЛОМНА РОБОТА СПЕЦІАЛІСТА
на тему:
Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема
за спеціальністю 7.030507 “Переклад”
Виконавець:
студентка V курсу
групи Пз – 08-51
Скрипко Ірина Леонідівна
Науковий керівник:
доцент
Кожемяченко Наталія Василівна
Рекомендовано до захисту
на засіданні кафедри теорії та практики перекладу
Протокол № ___від__________2009 р.
Зав. кафедри _________ доц. Л.В. Лещенко
Кременчук, 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Основні риси політичного дискурсу
1.1 Політичний дискурс як об’єкт дослідження
1.2 Аргументація в політичному дискурсі
1.3 Тактики аргументації в політичному дискурсі
Розділ 2. Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема
2.1 Гендерні особливості аргументації
2.2 Особливості аргументації у промовах політиків різних партій
2.3 Збереження аргументації при перекладі
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Політична діяльність завжди відігравала важливу роль в житті суспільства. Від певної політичної позиції або ситуації залежить місце країни на міжнародній арені, її взаємини із іншими державами, її роль в діяльності світової спільноти. Проте важливу роль у визначенні іміджу країни грає спосіб її презентації політичними лідерами даної держави. За допомогою виступів політики мають можливість звернутися як до міжнародного співтовариства, так і до громадян своєї країни.
Написання промов –дуже складний процес, оскільки в більшості випадків політики в процесі виступу повинні не тільки інформувати аудиторію про який-небудь аспект суспільного життя, але|, що важливіше, добитися прихильності аудиторії, переконати слухачів прийняти ту або іншу позицію, а також заручитися підтримкою громадян. Вислови політика повинні викликати підтримку аудиторії. Для цього політики наводять аргументи і факти, вдаються до різних методів переконання. Тож, уміння аргументувати свої дії має велике значення для кожного політика, адже це позначається на його популярності серед населення. За допомогою аргументації політики впливають на формування та зміну думки виборців. Саме тому дослідження особливостей аргументації а політичному дискурсі є актуальним.
Мета даної дипломної роботи – дослідити особливості аргументації в політичному дискурсі.
Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:
- визначити основні риси політичного дискурсу;
- визначити основні риси аргументації;
- дослідити основні тактики аргументації;
- дослідити вплив гендерної приналежності політиків на вираження аргументації в їхніх передвиборних промовах;
- дослідити, як приналежність політиків до різних партій впливає на вираження аргументації у контексті передвиборних промов;
- встановити причини, які впливають на збереження сили аргументації при перекладі політичної промови.
Об’єктом дослідження даної дипломної роботи є політичний дискурс, а також засоби реалізації аргументації в політичному дискурсі.
Предметом дослідження є методологія збереження аргументації під час перекладу політичного дискурсу.
Матеріалом дослідження є тексти передвиборних промов шести політичних діячів США: Хіларі Клінтон (Hillary R. Clinton, Democratic Party), Синтії МакКіні (Cynthia McKinney, GreenParty), Сари Палін (Sarah Palin, Republican Party), Барака Обами (Barack Obama, Democratic Party), Джо Бідена (Joe Biden, Democratic Party) та Джона МакКейна (John McCain, Republican Party). Загальний обсяг матеріалу дослідження становить 98 тисяч знаків.
Уданій дипломній роботі використана у комплексному поєднанні низка методів: перекладознавчий контрастивний аналіз, кількісні підрахунки та елементи контекстуального аналізу, метод суцільної вибірки, метод словникових дефініцій.
Наукова новизна одержаних результатів та висновків полягає в тому, що простежено закономірність використання тактик аргументації в політичному дискурсі відповідно до гендерної приналежності політиків та приналежності до різних політичних партій США. Досліджено мовні засоби вираження тактик аргументації, а також особливості збереження сили аргументації при перекладі політичного дискурсу. Отримані результати дослідження|вирушань| дозволяють прогнозувати подальші|дальші| дії і наміри політика та встановити найбільш ефективні засоби впливу на слухачів.
Теоретичне значення роботи пов'язане з виділенням набору лінгвістичних засобів|коштів|, які застосовуються в політичному дискурсі, що містять|утримують| ознаки аргументації. Отримані результати сприяють розумінню мовленнєвих механізмів впливу політичного дискурсу на соціум, які можуть бути використані у подальшому|дальшому| дослідженні проблеми методів та засобів впливу на аудиторію під час політичних виступів.
Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали і результати дослідження можуть бути використані при розробці теоретичних курсів з соціолінгвістики для факультетів іноземних мов|язиків|, журналістики, суспільно-політичних наук у вищих навчальних закладах. Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності перекладача, адже вони допомагають вирішити проблеми, які пов’язані не лише з передачею змісту, а й зі збереженням сили впливу на аудиторію при перекладі політичного дискурсу.
Розділ 1. Основні риси політичного дискурсу
1.1 Політичний дискурс як об’єкт дослідження
Сучасні лінгвістичні дослідження спрямовані на вивчення різних типів дискурсу з комунікативно-прагматичної точки зору, що передбачає розгляд мови не лише як засобу спілкування та передачі інформації, але й як механізму впливу на формування та зміну поглядів на певну ситуацію, що, у свою чергу, визначає поведінку індивідів та суспільних груп [41]. Саме ж поняття дискурс походить від латинського слова dіscursus, що буквально означало біг у різних напрямках. У перекладі з англійської dіscourse означає мова, міркування, розмова, бесіда. У науковій літературі, насамперед лінгвістичній, слово дискурс в основному вживається як синонім слова текст. Причому під текстом може розумітися не тільки специфічний продукт мовної діяльності, а й будь-яке явище дійсності, що має знакову природу і певним чином структуроване: наприклад, фільми, мітинги, дебати тощо [15:76].
На ранніх етапах вивчення дискурсу вченими розглядались два базисних значення цього терміну. В одному з них, що використовувався у дослідженнях мовних структур, які виходять за рамки речення, дискурс практично ототожнювався з поняттям тексту. Одним з перших вжив термін дискурс як самостійний термін американський лінгвіст А.Харріс, який у 1952 р. опублікував статтю “Аналіз дискурсу”, присвячену дослідженню мови реклами. Приблизно в цей же час поняття дискурсу сформулював Ю.Хабермас. Він розумів під дискурсом комунікацію особливого виду, специфічний діалог, мета якого - неупереджений аналіз реальності. Учасники комунікації (дискурсу) аналізують реальність, відмовляючись від існуючих мовленнєвих стереотипів. Тут під дискурсом розуміється, скоріше, спосіб одержання істинного наукового знання. У такій інтерпретації дискурс виступає як інструмент пізнання реальності – значимий діалог з використанням визначених методик [35].
Е.І.Шейгал наводить таке визначення: дискурс – система комунікації, поле комунікативних практик, розглянуте в реальному і потенційному (віртуальному) аспектах [45:42], де під реальним виміром розуміється поточна мовленнєва діяльність і її результати – тексти, потенційний вимір являє собою сукупність знаків, що обслуговують дану комунікацію [35].
Р.С.Попов подає таке визначення: дискурси – слабкі, фрагментарні образи чи способи спілкування, за допомогою яких соціальні сили впливають на суб’єктивні погляди, у результаті чого індивіди починають розуміти й оцінювати своє існування [35].
Основним для даної дипломної роботи буде визначення, яке подає український лінгвіст Ф.С.Бацевич: дискурс – це тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різну форму вияву (усну, письмову), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників залежних від тематики спілкування, має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів [6:44]. Адже дане визначення розкриває сутність поняття, враховуючи різноплановість та направленість цього лінгвістичного явища. Згідно цього визначення дискурс – це текст, створений за певних обставин, у певній ситуації (побутова розмова, політичні дебати, наукова конференція іт. ін.) з використанням певних стратегій і тактик, в залежності від поставленої мети (маніпуляції, аргументації, переконання та ін.), направлений на певну аудиторію, яка володіє необхідними фоновими знаннями і в результаті цих факторів текст набуває рис одного з мовленнєвих жанрів (розмовного, наукового, публіцистичного тощо). Варто також звернути увагу на деякі основні характеристики дискурсу які доповнюють вищезазначене визначення Ф.С.Бацевича:
- дискурс являє собою складне комунікативне явище, що містить у собі і соціальний контекст, який дає уявлення як про учасників комунікації (і їхні характеристики), так і про процеси виробництва і сприйняття повідомлень [11:115];
- дискурс відображає суб’єктивну психологію людини, і отже, він не може бути відчужений від того, хто говорить [2:34];
- за самою своєю суттю дискурс – явище когнітивне, тобто таке, що має справу з передачею знань, з оперуванням знаннями особливого роду і, головне, зі створенням нових знань [26:9];